Покровські ярмарки: від свят подяки до виставок народного мистецтва

Обрядодійство вдячності

До прийняття християнства стародавні європейські народи восени відзначали свята нового врожаю. Через різницю в кліматичних умовах на різних територіях Європи ці святкування відбувалися в різний час — від серпня до жовтня. Після прийняття християнства до елементів системи обрядодійств на пошану новому врожаю були приурочені відзначення днів пошанування тих чи інших свят. Наприклад, в Україні цей період тривав від Маковія до Покрови, охоплюючи низку свят, під час яких у давнину відзначали дозрівання польових, городніх чи садових культур.

Вінцем врожайних обрядодійств ставало велике свято громади зі спільною багатою трапезою, піснями, виставами, і, звісно ж, торгуванням дарами полів та городів. Хоча в ті часи торгу як такого ще не було — люди обмінювалися. Звичай "міни" на певну продукцію на ярмарках України зберігся подекуди до XIX століття. 

Громадське й господарське життя було поєднане з духовним: кожен важливий акт освячувався і передбачав релігійну церемонію. Осінні фестини були святом подяки. Святковий простір багато прикрашали — збіжжям, яблуками, гарбузами, з яких могли вирізати ліхтарі. Громада влаштовувала спільний обід, на якому люди споживали певний звеселяючий напій — пиво, вино, мед, спілкувалися та єдналися, аби разом пережити зиму, з її стихійними загрозами та нападами зголоднілих хижаків — самотужки з таким упоратися важко, а то й неможливо. 

В Україні врожай мав бути зібраний до свята Покрови, дохристиянський аналог якого, певно, й був завершальним святом урожаю на наших теренах. 

У колі європейських народів

З часом такі осінні святкування набули форми ярмарків. Середньовічні ярмарки поєднували торг, частування і розваги. 

Вони завжди були приурочені до певного релігійного свята. Найчастіше до храмового, якому присвячена місцева церква. Утім, культурна пам’ять зберігала стародавнє коріння. Наприклад, осінній подячний ярмарок у Латвії Miķeļdiena названий на честь архангела Михаїла, але його традиції пов’язані з вшануванням бога родючості Юміса.

Слово "ярмарок" бере свій початок з німецької: "Jahr" що означає "рік", а "Markt" — "ринок" та "продаж". Трансформувавшись, це слово через польську мову — "jarmark", потрапило до української. Вірогідно, це сталося в XVI столітті, коли українські міста стали отримувати Магдебурзьке право, отже, розвивати самоврядування. Воно давало можливість розвивати ремесла, відповідно, й торгувати виробами. Утім, великі торговища в нас відомі ще з часів Київської держави. Вони занепали після монголо-татарської навали і, по суті, відродилися в новій якості за часів потужної європейської держави, утвореної литовцями, поляками, українцями й білорусами. 

У часи козаччини ярмаркування охопило міста й містечка. 1756 року Генеральна військова канцелярія Гетьманщини уклала реєстр ярмарків за полками і сотнями. Покровський ярмарок у Ніжині був найбільшим на Лівобережжі ще з XVII століття. Тут торгували крамом з різних країн світу — прянощами, парфюмерією, китайським шовком та голландськими й англійськими тканинами, дамаською крицею. Славилися вироби 12 ремісничих цехів цього козацького полкового міста, особливо ніжинські дукачі та самобутні кахлі.

Як і на всіх європейських ярмарках, порядком опікувалася місцева знать, у даному разі, козацька старшина. Ніжинський полковник очолював ярмарковий суд, який мав пильнувати за безпекою учасників події. Адже ярмарки були велелюдні, як писав Григорій Тютюнник у романі "Вир": "Привезли нас у Полтаву, а там народу, як ото в Покрову на ярмарку: шилом нікуди тикнути…". Найбільші Покровські ярмарки були також у Дніпрі (Катеринославі), Запоріжжі (Олександрівці), Харкові. 

Свято краси й смаку

Ярмарки були чи не єдиним у ті часи яскравим місцем для розваг, спілкування між людьми з різних громад та обміну новинами. Тут можна було почути кобзарів та лірників, подивитися виставу. Відомо, що по ярмарках України у середині ХІХ століття гастролювала трупа Карла Зелінського, яка показувала, зокрема, "Наталку Полтавку" Котляревського та "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ’яненка. 

Як і на інших європейських ярмарках, на українських можна було побачити фокусників, дресирувальників, акробатів та лялькові вистави, взяти участь у кумедних змаганнях і виграти приз. 

Ярмарки були місцем для знайомства молоді, яке можна було продовжити на вечорницях, що починалися після свята Покрови. Траплялося, що дівчата й хлопці влаштовували своєрідні презентації своїх виробів, щоб продемонструвати майстерність і здатність заробляти та годувати сім’ю. Якщо ж у хлопця вже була пара, то він купував для неї подарунки — стрічки чи хустину. А якщо на ярмарковому майдані були встановлені гойдалки чи каруселі — то, звісно ж, запрошував свою обраницю погойдатися. 

Були й, кажучи по-сучасному, "фудкорти", де можна було посмакувати борщем, варениками та галушками. На ярмарку батьки купавали дітям гостинці — бублики, пряники, льодяники-півники та іграшки від місцевих ремісників: глиняні свищики та мініатюрний посуд-монетки, дерев’яні забавки. 

Ярмарки були не просто місцем торгівлі, а й важливим майданчиком для майстрів — різьбярів, гончарів, ковалів, гутників, ткачів та інших. Це була можливість продемонструвати свої навички, влаштувати "виставку" своїх робіт та презентувати для широкої громадськості народно-мистецьку школу, до якої вони належали.