Подружні взірці й еротичні "віражі" українських письменників

Шляхетні родини

Серед українських письменників ХІХ — початку ХХ століття навряд чи можна когось назвати ловеласом. Не така була національна ментальність, та й не в тих умовах вони жили і творили, щоб марнувати час на донжуанство. 

<p>Марія Вояковська (в заміжжі &ndash; Грушевська)</p>

Порядними сім’янинами були Григорій Квітка-Основ’яненко, Панас Мирний, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Олександр Барвінський, Кирило Студинський. Їхні сім’ї були щасливими. Правда, Грушевські та Студинські зазнали репресій від радянського режиму. 

<p>Барвінська Євгенія, дружина Олександра Барвінського</p>

Якби тоді на Галичині існувало звання "Шляхетна родина", то на нього найперше претендувала б сім’я історика, публіциста та громадсько-політичного діяча Олександра Барвінського. Він палко любив свою першу дружину Софію, з дому Шумер. Разом виховували двох дітей. Однак усе зруйнувала рання смерть Софії. Сильні почуття Барвінський мав і до другої дружини Євгенії, з дому Любович. Народили шестеро дітей.

Злагоджено, у любові та співпраці жили Грушевські. Галичанка Марія Грушевська, з дому Вояковська, супроводжувала чоловіка на заслання до Симбірська, Казані та Москви. Потім разом перебували на еміграції. А 1924 року повернулися до вже радянської України. А якби Марія переконала Михайла залишитися у Відні чи Празі, цілком ймовірно, що родина вбереглася б від небезпек більшовицького тоталітаризму.

Жодних романів із московками

Увагу дослідників і читачів частіше привертають негативні приклади, скандальні біографії, як-от частково в Пантелеймона Куліша. Виходець із дрібномаєткової козацької старшини був людиною старосвітської української культури. Як і його дружина Олександра Білозерська. Тож обоє — цілком відповідна пара. Звичайно, європеїзований Пантелеймон був значно освіченішим. Однак підо впливом чоловіка та його оточення Олександрин кругозір ширшав, культура й інтелект розвивалися.

<p>Пантелеймон Куліш з дружиною Олександрою Білозерською (псевдонім - Ганна Барвінок)</p>

До пошуків позашлюбної пасії у 1856—1862 роках Куліша підштовхнула душевна недуга Олександри. Жінка важко переживала бездітність. Позначився і вплив петербурзької та західноєвропейської мистецької богеми. Тамтешня мораль толерувала вільні стосунки між чоловіком і жінкою. Кулішеві бракувало довірливого інтимного спілкування зі спорідненою жіночою душею. Радо вислуховував і читав дівочі та жіночі сповіді. Спокусником задля плотської втіхи не був. Його так звані романи — переважно розвідувальні, епістолярні, платонічні, з епізодичними зустрічами.

Впадає в око, що Куліш не лише одружився з хутірною шляхтянкою, а й свої романи зав’язав із провінційними панночками та молодичками. Жодної петербуржки чи москвички! Вони були йому чужі і ментально, і культурно. Хоч і бував у тамтешніх літературних салонах, не почувався з ними на рівні. З Ольгою Плетньовою, донькою ректора Петербурзького університету, не дійшло далі приємних інтелектуальних бесід і слухання її гри на фортепіано. Хоч у їхньому домі був ледь чи не за сина. Від дівчини його відштовхнули її небажання навчитися української мови та зневажливе ставлення до нашого фольклору. 

Любовні трикутники

Куліш зближувався із жінками за однаковою схемою: метр і шанувальниця. Найпоетичнішим був роман у листах з панночкою Лесею Милорадовичівною. Стосунки з донькою дрібнопомісного дідича Ганною фон Рентель втягнули письменника в любовний трикутник. До Ганни сватався Олександр Кониський, навіть присвячував їй вірші. Але панночка кохала іншого, за нього й вийшла заміж. Також письменник звабив дружину Леоніда Глібова — Параску. Цей роман був найуспішнішим. Вони ледь не зійшлися у невінчаному шлюбі. Коли їхали до Києва, Глібов дав Парасці так звану "відпускну" — дозвіл проживати окремо від чоловіка. А після повернення дружини поквитався із кривдником байкою "Горлиця й Горобець".

<p>Пантелеймон Куліш</p>

Але й це ще не весь "донжуанський" список. Паралельно зав’язався роман із юною пепіньєркоюДівчина, яку після закінчення закритого навчального закладу залишали в ньому, щоб пройти педагогічну практику. — Ред. київського Інституту шляхетних дівчат Горпиною Ніколаєвою. Короткотривалий, але дуже яскравий. Вони зустрічалися в одному з найдорожчих готелів "Європейський" на Хрещатику та в помешканні її матері, гуляли у Видубицькому саду. Хоч дівчина мала нареченого.

Роман з екзальтованою панночкою став вершиною позашлюбних мандрів письменника. Однак закінчився так само стрімко, як і розпочався. Письменник обіцяв вивезти її за кордон, щоб вона закінчила інститутську освіту. Події розгорталися мов у пригодницькому творі. Куліш двічі під’їжджав до її помешкання каретою, щоб забрати до Одеси, — марно. Горпину пильнували мати та виховательки. 

<p>Псевдонім Марко Вовчок для Марії Вілінської придумав Пантелеймон Куліш</p>

Фатальна жінка

Марія з дому Вілінська уміло використовувала чоловіків. Кожного — по-різному. Одних — Опанаса Марковича і значно молодшого від неї Михайла Лобача-Жученка — для шлюбу. Інших — Олександра Пасека і Дмитра Писарєва — як коханців. Третіх — Пантелеймона Куліша, Івана Тургенєва, Олександра Герцена, П’єра-Жуля Етцеля — як літературних покровителів. 

У Марковичці Куліш бачив рівню собі, якої довго не міг знайти. З України, молода-чарівна, говорить українською, любить і знає фольклор. Ба, навіть сама пише оповідання українською мовою — і то такі, яких досі не було в нашій літературі. До слова, чоловічий псевдонім Марко Вовчок придумав їй саме Пантелеймон. 

Роман не склався. До інтимної близькости Марія допускала м’яких, потульних чоловіків, якими могла керувати. А Куліш хотів домінувати. Мабуть, це і на краще — бо Вілінська була фатальною жінкою для більшости чоловіків, яким не відмовила. Можна сміливо назвати її найскандальнішою письменницею. Її супроводжували не лише любовні скандали, а й літературні, — звинувачення у плагіаті й експлуатації найманих перекладачок.

Проте найбільше Куліш виявив свої почуття до законної дружини — Олександри Білозерської. Жоден інший український письменник того часу не підніс у творчості свою пошлюблену обраницю на таку висоту, як пізній Куліш. Його любовна поезія, присвячена дружині, стала квінтесенцією і гідним вінцем їхнього кохання та шлюбу, що витримали випробування часом.

<p>Ольга Рошкевич</p>

Не однолюб, але і не вітрогон

Іван Франко, як і Куліш, насамперед прагнув до творчої самореалізації. Але, на відміну від Куліша, він навіть зі свого інтимного життя зробив літературну публічність. Року 1896 видав "ліричну драму" "Зів’яле листя". Вірші до коханих, в образі яких йому "тричі являлася любов", не могли не вразити "жінки, яка йшла поруч". Збірка принесла славу, але негативно позначилася на взаєминах із дружиною Ольгою Хоружинською.

<p>Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською</p>

Зазвичай говорять про трьох жінок, яких кохав Франко. Їхні імена він розкрив у листі до Агатангела Кримського: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська та Целіна Журовська. Останньою він мучився, уже будучи одруженим. А раніше ще була молода сільська вчителька Ольга Білинська. Йшло до весілля, однак врешті не порозумілися.

Франкові подобалися ефектні жінки, вродливі та душевні. Він поривався до них не раціонально, а почуттєво, інтуїтивно. Натомість у виборі дружини визначальним був доктринальний підхід. Його життєвою супутницею мала стати освічена наддніпрянська українка. Ольгу Хоружинську не кохав, але симпатію відчував. Інакше б не одружився.

Перші роки у шлюбі позитивно позначилися на Франковому житті. Однак пізніше родинне життя розладналося. Причин багато — крах сподівань на університетську посаду, матеріальна скрута, складні характери обох, нервова хвороба Ольги. Франко не був однолюбом, але назвати його вітрогоном не можна. Він глибоко, щиро і протягом тривалого часу переживав свої кохання.