Секс і люди. Як українці ставилися до еротики?

11:34, 12 лютого 2024

люди

Ставлення до еротики й сексу у традиційній українській культурі суттєво відрізнялося від сучасного. З одного боку, підо впливом християнської моралі всі статеві стосунки проголошували гріхом й осуджували. З іншого — коїтус, його імітація або пародіювання широко зберігали в обрядах ще з язичницьких часів.

chebaniuk.jpg

Олена Чебанюк

кандидатка філологічних наук, дослідниця фольклору

Дитячі забавки

У родині про фізіологію і міжстатеві контакти з дітьми не говорили. Так сподівалися стримати їхній інтерес.

— Те, що корову повели до бика, цапа в’язали з козою, кабана — із свинею, ми знали й навіть бачили, — згадує 73-річна Марія Абрамова з міста Зіньків на Полтавщині. — Але вірили матері, що дітей знаходять в капусті. Я навіть не уявляю, щоб мати зі мною про таке могли говорити! 

Усі подробиці інтимности діти дізнавалися на вулиці від старших товаришів. Часто в іграх імітували статевий акт. Це називали "секеляння" або "тьорка". 

Наприклад, Марко Грушевський збирав матеріал з етнографії дитинства на Черкащині. І ось що він записав: "Хай би вже хлопчик та дівчинка собі секелялись, а то й дівчата з дівчатами! Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі діти і шморгаються одне з одном". Позірно старші сварили, якщо випадково були свідками таких розваг. Проте ставилися назагал поблажливо: "Та хай і пустують! Іграшка та й годі!".

Замовчувана дорослими тема збурювала дитячу уяву й породжувала численні дитячі сороміцькі пісеньки: "Трампусі, трампусі, / Сидить дід у кукурудзі, / Підперезаний мішком, / Чеше хуя гребішком".

"Притула" минулих століть

Із 14–15 років молодь починала ходити на вечірні розваги. Влітку збиралися на вулиці. А від Покрови дівчата винаймали за харчі та дрова у вдови хату і приходили туди із рукоділлям, готуючи собі придане. 

Вечорниці відвідували хлопці, приносили горілку. Після частування починалися танці, "поцілуйні" ігри, жарти. Пізно ввечері молодь лаштувалася до сну: вносили куль соломи, кидали його на долівку, зверху накривали рядном і за взаємною згодою лягали парами. Дослідник Херсонщини Володимир Ястребов зауважував: «Зазвичай хлопець вже з перших днів свого вступу до громади обирає собі "гуляку" або "ночуваку", пропонуючи співжиття дівчині або особисто, або через одного зі своїх друзів. Якщо дівчина приймає пропозицію, то кажуть, що "йому від неї була мокра", а якщо відмовила, то "суха"».

Спільне спання мало обмежуватися поцілунками й пестощами. Пари могли розійтися, хлопець і дівчина утворювали нові любовні зв’язки. Дослідники вбачають у цьому відгомін архаїчного "пробного шлюбу", який мав визначити психологічну й сексуальну сумісність. 

0232_Pechenizhyn_Vasyl_ Havryshchuk_new

Дмитро та Анастасія Гаврищуки, село Печеніжин Івано-Франківської області, 1950-ті рр

Фото: з особистого архіву Василя Гаврищука

Якщо виникали стійкі взаємні почуття, пара шукала можливости усамітнитися у клуні, стодолі, а за тепла — в садку або на возі. Залишившись сама на господарстві, дівчина приймала залицяльника вдома. Найголовніше для неї було не втратити цноти, але й не відштовхнути парубка. 

«То вже і в настоящої притули грають. Це гра така парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і стулюють тоді вони животи з животами і дужче б що робили та й те друге, бояться слави і бояться, щоб не "пробить", цебто, щоб та перегородка (пліва дівственна) не знищена і через те і згублена честь дівоча… Більше нічого і не роблять, а тіко граються, усе він здержується, щоб не пробить таки, тіко трошки так собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускать у неї, бо і це вже знають» — писав Марко Грушевський про дошлюбні звичаї молоді. 

На Херсонщині нерепродуктивні сексуальні практики називали ще "полюванням". Зазвичай ініціатива належала хлопцеві, але якщо кавалер не проявляв належної заповзятости, його висміювали й "давали кабаки", тобто відмовляли в "притулі". "Був у мене ночувака, / Не говорить й не балака. / Я до нього притулюсь, / А він каже: – Ой, боюсь! / Я на нього, я під нього, / А він каже: – Бійся Бога! / Ой пропала ціла ніч, / Ніби кинула у піч", — співається у сороміцькій пісні.

Батьки не перешкоджали дітям відвідувати вечорниці. "Селяни не мають нічого проти, інколи батько дає сину для вечорниць гроші, а мати доньці для цього ж сир, яйця, муку тощо", — зауважував дослідник Поділля Валеріан Боржковський.

Парубоча громада вважала дівчат-сусідок "своїми" й часто билася за них із хлопцями з іншого кутка чи села. "А чужії хлопці – дураки, а чужії хлопці – дураки, / Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки. / Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать, / Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать. / А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять, / Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять", — таку пісню має у своєму репертуарі проєкт "GG Гуляйгород". Це весняний хоровод, записаний 1995 року в селі Кримки, Олександрівського району Кіровоградської области.

Проте на Полтавщині й Чорнобильському Поліссі у 1930-х роках етнографи фіксували і протилежне: "Як яка дівка приглянеться чужому хлопцю, то він шепне тому, хто його привів; і вже той тягне ту дівчину на куль, і так угощає його своєю дівчиноюзі свого села, а тойв свою чергу так робить у себе. Як дівка не хоче з хлопцем тим ночувати, то її насильно заставляють".

Якщо дівчина уникала молодіжних збіговиськ, їй влаштовували обструкцію: мазали ворота дьогтем, малювали великий фалос, вішали біля хати колиску. Таке ж робили, якщо дівчина перебирала хлопцями, славилася норовистим характером або розбещеністю. Тобто, карали будь-які відхилення від загальноприйнятих норм поведінки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Доречна сороміччина

"Гріхи" купальські

Тим, хто уникав святкування на Купала, дівчата виспівували прокльони: "щоб тобі ноги поламало", "щоб ти сидів гнилою колодою". Хлопці відверто ганили непристойними піснями: "А у Ганьки така пізда, / Туди влізе три вола, / Три копиці сіна, / Ще й кобила сіра. / І попова мельниця, / Що сім раз обернеться. / І попове порося, / Що лізе без прося. / І попова шляпа, / Що по пізді ляпа".

Купальські ігрища вважають пережитками прадавніх сезонів колективних шлюбів. Переяславський літопис свідчить: "Радимічі, вятичі та сіверяни … не тримали шлюбів, але вони сходилися з усіх боків на гри поміж селами; серед танцю ставало відомим, яка жінка чи дівчина має плотське хотіння до парубків; там взаїмно дражнили один одному почуття і серце поглядами очей, оголенням певних частин тіла, грою пальців, обміном перстнів, обіймами та численними поцілунками, закінчуючи пойняттям. Одні закладали після того постійні зв’язки, а инших висміювали до самої смерті". 

0219_Pechenizhyn_Vasyl_ Havryshchuk_new

Жартівливе переодягання на весіллі Івана Козяка. Село Печеніжин Івано-Франківської обасті, 1957 рік

Фото: з особистого архіву Василя Гаврищука

Із вечорницями й купальськими розвагами боролася світська і церковна влада. Гетьман Іван Скоропадський у січні 1719 року видав "Універсал о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и прочих зборах, абы выкоренити". У документі він погрожував карати "на горле", "безчинников припно истязовати, а преслушних и од церкви одлагати". Пояснювали, що причиною таких суворих заходів є поширені у Глухівському й Стародубському полках "грихи блудние, растление девства, беззаконное детей прижитие; з того потом чрез тих же безчинников, закриваючи свое нерадное дело, стаются детогубства, як з разних месць не раз мелисмо в том известие". 

Етнографи фіксували ще в другій половині ХХ століття в колишніх козацьких селах Київщини утримання від будь-яких публічних проявів симпатії між молодими людьми. Збереження цнотливости до шлюбу тут вважали не тільки честю й гідністю дівчини, а й всього її роду.

Натомість у кріпацьких селах дослідники відзначали розкутіші стосунки між обома статтями. Про честь і гідність не йшлося, якщо пан міг дівчину продати, забрати до свого гарему, або вагітну від нього насильно видати заміж за будь-кого.  

Австрійський історик Раймунд Кайндль наводить приклад, коли на початку ХІХ століття на Буковині сільський суддя з Путили "мав удома малий гарем". Дослідник згадує випадки в селі Селятині, "коли чоловік зачав дитину зі своєю дочкою, а в Жаб’ї живе гуцул, який мав з якоюсь жінкою нешлюбну дочку; з цією знову злягався і народженою від неї внучкою мав також статеві стосунки".

Хоча інцести суворо засуджували. Щоб уникнути їх навіть на підсвідомому рівні, рідні брати й сестри не мали права відвідувати одні й ті самі молодіжні зібрання. 

Плідність у шлюбі й поза ним

В Україні статеві стосунки між чоловіком і жінкою узаконювали не церковним вінчанням, а виключно весільними ритуалами. Тому російський Синод видав указ від 1774 року, який зобов’язував молодих в Україні давати підписку перш ніж вони вийдуть з церкви, "щоб наказати всім тим, що оженені й зостаються розлучені, безодмовно взяти своїх жінок до своїх хат і жити з ними шлюбним життям". Тобто пари вінчалися, але до весілля кожен продовжував жити окремо, поки не назбирають грошей на традиційній весільний обряд. Бували випадки, що повінчалися, але так і не почали жити подружнім життям.

Архаїчними віруваннями можна пояснити й ту надмірну жорстокість, яку громада проявляла, якщо молода була "нечесна". Вважали, що її гріх спадає на всіх присутніх, загрожує хворобами, неврожаєм, мором на худобу. Молоду і її батьків ганьбили в піснях, давали пити горілку з чарок без дна, вивішували на хаті дірявий кошіль, пробите відро, на шию батькам ладнали хомут.

Kornych_Mariia Pyrih_040_new

Михайло Оленюк з дівчиною Софією Маршелюк. Село Корнич Івано-Франківської області, 1942 рік

Фото: з особистого архіву Марії Пиріг

Таку ж жорстокість громада проявляла до покритки та її дитини, яку дражнили байстрюком або копилом. Проте закарпатський фольклорист і літератор Лука Дем’ян записав у 1930-х роках таке: "Якщо вродиться копиляде, то біжать наввипередки за нанашкуХрещену, бо вірять, що такій нанашці буде добре родити поле".

За язичницьких часів коїтус мав сприяти заплідненню та плодючості всього живого. На Поліссі качання парами по засіяному полі на день святого Юрія замінило статевий акт, який чоловіки й жінки колись здійснювали на полі. Вірили, що навіть імітація коїтусу спроможна позитивно впливати на врожай.

— Після війни чоловіків не було майже, самі вдови. На Юрія позбираються баби, поприв’язують качани кукурудзи до пояса, а тоді ухватили одна одну і давай качатися по полю, — розповів 70-річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівки на Житомирщині.  

У календарних обрядах обсценну, ненормативну лексику вживали, щоб посприяти розмноженню домашніх тварин. У селі Верхній Бистрий на Закарпатті на Святвечір господар кидав у кути хати жмені квасолі й казав: "Брр! Грайтеся, хлопці хуяті, дівки піздаті, грайтеся воли рогаті, корови дійкаті, козичкі, овечки!".

Табу на секс

Від сексуального життя відмовлялися знахарки, шептухи, ворожки й баби-повитухи. Жінки ухилялися від сексуальних контактів, коли вчиняли хліб або ткали основу. Чоловіки — перед риболовлею, полюванням, оранкою, сівбою, чищенням криниці та заколюванням свиней. Сексуальної чистоти мали дотримуватися люди, які володіли потаємними знаннями: коновали, пастухи, пічники та мельники. Утримувалися від інтимних стосунків перед далекою дорогою, щоб уникнути пригод.

Сексуальне життя регулювали й церковні приписи. Забороняли мати статеві стосунки під час постів, у пісні дні — середу й пʼятницю, у неділю, на церковні свята й у поминальні дні. Згідно з православним вченням, якщо статевий акт відбувався "слабості раді", то його розглядали як нечисте, навіть диявольське заняття.  

По селах затяті священники спеціально вираховували, коли зачато дитину. Якщо за підрахунками батюшки це трапилося в піст чи у велике церковне свято, то він називав новонароджених Ореозіла, Акакій або Діодор. В Україні ці імена не вживали й вони були геть неприйнятними, смішними, навіть образливими, публічно засвідчували батьківський гріх. Вірили, що дитина, зачата під день заборони статевих контактів, буде несповна розуму, або вбивцею, або злодієм, чародієм, знахарем чи вовкулакою. 

Етнографи підрахували: протягом року випадало приблизно 220 днів, у які забороняли подружні стосунки. Проте для жінок асексуальний аспект церковних заборон радше приносив звільнення, ніж обмеження. Багатодітність часто пов’язували з нестримністю чоловіка: "Єму не в голові, що біда! Га не дай, та лютий", — жалілися гуцулки. "Не розбирає нічого: лізе та й усе, скортіло і годі — він гарячий, а про те й горя мало, чи будуть ті діти, чи ні".

У минулому, як правило, сексуальні стосунки між подружжям припиняли після того, як вони справляли весілля останній дитині. Не зважаючи на вік, за ними закріплювали слова "дід" та "баба". Про таких казали: "Вони вже руки помили й воду вилили". Якщо темперамент брав гору й жінка знову чекала дитину, це викликало осуд і кепкування всього села. "Потягнуло стару бабу на солодкий медок", — казали. Про чоловіків же, навпаки, шанобливо говорили, "старий кінь борозни не псує, а глибше оре".

Наприкінці 1920-х років Петро Богатирьов, відомий російський славіст, що в той час працював у Празі, записав на Закарпатті, у селах Нижній Синевир, Верхній Бистрий, ВоловеВоловець та Ужок, еротичні ігри при свічіні — нічному вартуванні біля тіла небіжчика. Хлопці перебиралися на бабу й діда, останньому з дрючка або солом’яного перевесла робили фалос. Дід і баба під сміх та жарти танцювали, імітували коїтус, примушували присутніх цілувати діда або його штучний фалос. На думку дослідника, поцілунки, імітація коїтусу були магічними діями на підтримку життя, фертильности, захистом від смерти, яка впритул наблизилася до світу живих.

Схожі матеріали

Зліва направо Маруся Собіневська, Ф. С. Карпова, Климент Квітка, Лариса Косач-Квітка. Кутаїсі, 1911 р

Таємниця Лесиних любовей

Без брому | Ірина Ігнатенко

Інтимні обряди українців | Ірина Ігнатенко

Пан+пані_Коціра_600х400

"Пан плюс пані" мінус радянська цнота

600.jpg

Роксолана – руйнівниця османських традицій

800.jpg

Подружні взірці й еротичні "віражі" українських письменників

600.jpg

Доречна сороміччина

Bazylevych

Любощі, затінені парою і піною. Перший український еротичний комікс Анатолія Базилевича