Сім міфів про підрив ДніпроГЕС

Передісторія подій

18 серпня 1941 року штурмові групи 9-ї і 14-ї танкових дивізій Вермахту прорвалися до Запоріжжя і зав’язали бої на його західних передмістях. За оборону відповідала нещодавно сформована 274-та стрілецька дивізія полковника Петра Немерцалова, підпорядкована 12-й армії Південного фронту. Вже після перших зіткнень радянські солдати почали масово втікати з поля бою. Дивізію підсилили двома батареями 16-го полку протиповітряної оборони, батальйоном 157-го полку військ НКВС і батальйоном зенітних кулеметів. Однак частини діяли розрізнено, тому на міцність оборони суттєво не вплинули. Гарнізон почав відступ на лівий берег Дніпра. Стало очевидним, що через кілька годин німці повністю захоплять місто.

"Не залишати ворогові жодного паровоза, жодного вагона, не залишати противнику ні кілограма хліба, ні літра пального. Колгоспники повинні гнати всю худобу, хліб здавати під збереження державним органам, щоб вивезти його в тилові райони. Все цінне майно, в тому числі кольорові метали, хліб і пальне, яке не можна вивезти, потрібно безумовно знищувати", – йшлося у виголошеній за 1,5 місяця до того промові Йосипа Сталіна.

Так звану тактику "випаленої землі" застосували і при здаванні Запоріжжя. Німці мали увійти в місто з повністю знищеною промисловою, ресурсною і інфраструктурною базою. Потреби цивільного населення, яке залишиться тут після відступу військових, до уваги не брали.

Найважливішим технічним об’єктом міста була ДніпроГЕС. Велетенську греблю, яка на 50 метрів підвищила рівень води у Дніпрі, звели за 9 років до тих подій. Її називали однією з "Великих будов комунізму". Проєкт розробляли й будівництво вели під наглядом американських консультантів. Обладнання привезли з Німеччини, Чехословаччини та США. ГЕС забезпечувала електроенергією увесь Донецько-Криворізький промисловий район.

Спочатку вивели з ладу обладнання. Процесом керував головний інженер ДніпроГЕС Григорій Шацький. Зробили це просто – у момент, коли турбіни працювали на повну потужність, перемкнули режим розподілу мастила. Без змащення вони розжарилися і невдовзі зупинилися. Відновити їх було неможливо. Другий етап руйнації – підірвати греблю…

Міф 1. ДніпроГЕС зруйнували без відома командування Південного фронту

Підготовка до знищення ДніпроГЕС розпочалась ще перед тим, як до міста наблизився противник. 13 серпня в інженерне управління Південного фронту прийшла шифрограма від Йосипа Сталіна та начальника Генштабу Червоної армії Бориса Шапошникова: "У разі крайньої необхідності дозволено зруйнувати".

<p>Воєнінженер 1-го рангу Борис Епов, який підірвав Дніпрогес</p>

Через два дні до Запоріжжя прибули два літаки з Москви. Один доставив 20 тонн вибухівки – амоналу. У другому була група саперів – двоє молодших лейтенантів і воєнінженер 1-го рангу Борис Епов. Протягом двох днів вони встановили вибухові заряди.

"До кінця дня 18 серпня німці вийшли на правий берег Дніпра й почали обстрілювати лівий берег, – згадував Епов. – Полк НКВС також відійшов на лівий берег. Командир полку, відходячи разом зі зв’язковим підполковником Петровським, скомандував руйнувати, що я спільно з молодшими лейтенантами й виконав".

Згадуваний підполковник Петровський – це начальник Відділу воєнно-інженерного управління Південного фронту. Сам вибух стався між 20:00 і 20:30.

Міф виник через подальші події. Епов поїхав звітувати у штаб Південного фронту на лівому березі Дніпра. На той момент там перебував тільки начальник політвідділу, армійський комісар 1-го рангу Олександр Запорожець. Про шифрограму від Сталіна його чомусь не повідомили. Політрук наказав затримати воєнінженера "за диверсію". Декілька днів Епов провів під слідством. Тільки після втручання з Москви його відпустили.

Міф 2. "Дніпровське цунамі"

"20-метрова водяна хвиля накрила і змила прибережну міську смугу, плавні Хортиці й дійшла до міст Марганця та Нікополя, розташованих майже за 80 кілометрів вниз за течією Дніпра", – такий опис підривання ДніпроГЕС з’явився торік на сайті Українського інституту національної пам’яті.

Офіційного розслідування тих подій ніколи не проводили. Ніхто не вимірював рівня води, швидкости течії тощо. А читаючи свідчення очевидців, маємо пам’ятати, що історії про "Дніпровське цунамі" – це здебільшого переказування почутих пліток.

Декілька років тому дослідник Володимир Лініков ретельно проаналізував креслення греблі та фотографії руйнувань. Його висновок: внаслідок вибуху в греблі утворилася пробоїна 175,5х21,2 метра – при загальній довжині перепони 1,2 кілометра. Висота водяної хвилі сягнула 5,5 метра. Хвиля відразу почала "гаситися", розтікаючись по річковій долині. Ні про яке "цунамі" не може бути мови.

Міф 3. Багато людей загинуло на самій греблі

Наслідком міфу про "Дніпровське цунамі" стали перекази про масові людські жертви внаслідок раптової повені. Кількість загиблих подають різну – від 20 тисяч до 100 тисяч осіб. Проте ці цифри абсолютно нічим не підтверджені.

Почнімо з кількости жертв, спричинених власне вибухом. Поширене твердження, що в момент підриву по греблі на лівий берег переправлялись війська та цивільні біженці. Вони загинули першими. Насправді гребля весь вечір перебувала під артилерійським обстрілом. Жодного масового руху по ній не могло бути. Звісно, хтось індивідуально міг спробувати пройти її "короткими перебіжками". Проте говорити про масову загибель підстав немає.

Міф 4. Тисячі вояків Червоної армії потонули у хвилях Дніпра

У роки війни говорили про 20 тисяч загиблих солдатів. Вже тоді чимало хто сумнівався в цій цифрі. Діаспорний історик Федір Пігідо-Правобережний, відомий критик дій радянського командування, застерігав: "Цілком зрозуміло, що перевірити кількість загиблих неможливо".

<p>Генерал-оберст Евальд фон Клейст, командувач 1-ї танкової групи, позує на фоні пролому в греблі Дніпрогесу</p>

У плавнях могли перебувати тільки окремі підрозділи згадуваної 274-ї стрілецької дивізії. Скільки їх було? Невідомо. Однак точно небагато. Тактичної необхідности заганяти туди сотні вояків не існувало. До того ж поки водяна хвиля дійшла до плавнів, вона вже істотно згасла. Наступного дня після вибуху полк цієї дивізії ще залишався на Хортиці. Пізніше переправився на лівий берег. Протягом серпня-вересня 1941 року дивізія продовжувала утримувати ділянку фронту неподалік  Запоріжжя. Отже, її втрати внаслідок повені були незначними.

Також твердять, що водою змило війська 2-го кавалерійського корпусу 18-ї та 9-ї армій. Вони переправлялися через Дніпро нижче від Нікополя. Навіть побіжне аналізування дає підстави сумніватися в цій історії. По-перше, переправлялися поромами, а не мостами. По-друге, місця переправи розташовані за 120–150 кілометрів від греблі ДніпроГЕС. Хвиля води не могла зберегти своєї ударної сили на такій відстані. Рівень води в низині Дніпра справді піднявся, проте на переправу це особливо не вплинуло.

Міф 5. Десятки тисяч жертв серед цивільних у Запоріжжі, плавнях і затоплених селах 

Підстав сумніватися, що в цих подіях загинула якась кількість цивільних, немає. Питання лише в масштабах. Історики називають різні цифри: від 20 тисяч до 100 тисяч осіб. Але ці дані нічим не підтверджені.

Найбільше від раптової повені постраждали жителі низинного району міста. Там були розташовані пристань, судноремонтний завод і склади. За спогадами очевидців, наслідки потопу тут були схожі на весняний паводок. Удар води найперше пошкодив житлові будинки. Певне, хтось з їхніх мешканців і загинув. Особливо старі, хворі та діти. Проте навряд чи кількість жертв була значною. Щодо дніпровських плавнів, то там не могло перебувати багато цивільних. А до сіл за містом хвиля води взагалі не дійшла.

Багато жителів покинули Запоріжжя напередодні наближення німецьких військ. Мабуть, в уяві тих, хто залишився, вони стали "жертвами потопу". Жодних фотографій тіл жертв повені чи їхнього похорону не існує. Хоча немає сумнівів, що німецькі воєнні кореспонденти обов’язково звернули б увагу на подібні явища.

Міф 6. Вода затопила десятки кораблів з екіпажами

Єдиний корабель, який справді потонув після вибуху – це монітор "Волочаєвка" із Дніпровської річкової флотилії. Однак доля цього корабля і так була вирішена. Евакуювати його в низини Дніпра не було можливости. Монітор роззброїли й відбуксирували на середину річки. Хвиля від вибуху відкинула його на мілководдя на лівому березі. 4 жовтня 1941 року сапери 12-ї радянської армії, яка відступала, підірвали монітор.

Міф 7. Хвиля води знищила німецькі переправи неподалік Запоріжжя

Інформація про "змиті німецькі переправи" з’явилася ще в радянський час. Про це йдеться у книзі "Дніпровські вогні", що видав "Политиздат" 1976 року. Дослідник Валерій Мороко стверджує про 1,5 тисячі загиблих німецьких солдатів.

Греблю підірвали не для того, щоб завадити переправі. Червоним було важливо позбавити німців ДніпроГЕС як такої. На той момент кількість німецьких військ у Запоріжжі та на Хортиці була порівняно невеликою. До греблі вони ще не дійшли. Сутеніло, тож вояки мали зупинитися на ночівлю. Жодних переправ через Дніпро також ще не встигли звести. Тому знищення греблі зовсім не завадило Вермахту. Його військові почули гучний вибух, не більше.