"Локальна історія" презентувала онлайновий архів "Пісні боротьби"

Пісенний код спротиву

Науково-дослідний проєкт "Локальна історія" у 2013-му розпочинався зі збору усноісторичних свідчень та фольклору. Створення онлайнового архіву пісень боротьби — це черговий етап праці його команди над збереженням пам'яти та формуванням ідентичности українців. Онлайновий архів покликаний відкрити широкій авдиторії результати багаторічних досліджень визвольного руху, дати змогу глибше осмислити його локальні виміри. На сайті "Пісні боротьби" розмістили 70 записів, які ілюструють тяглість української пісенної традиції від Першої світової війни до збройного підпілля 1960-х років. Онлайн-колекцію мілітарної пісенної традиції XX століття презентували у Львові 29 січня. Проєкт реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні. 

Український фольклор на суспільно-історичну тематику тісно пов'язаний із війнами. Йдеться не лише про втрати чи про поразки, хоч це теж ставало мотивом пісень боротьби. Люди вчилися виживати, відновлюватися, оберігати себе в оточенні постійної загрози. Досвід попередніх поколінь борців, які зуміли відважно протистояти ворогові і створити цілу культуру — не тільки воєнну, але й пісенну — нині особливо важливий. Бо кожна пісня боротьби, скомпонована, здавалося б, дуже давно, відгукується нам тепер. Збереження цієї пісенної традиції, створення онлайнового архіву — це не лише про культуру, а й про посткультуру, постпам'ятання — свідчення того, що традиція живе далі. 

Учасники визвольного руху ще донедавна залишалися для системи "кримінальниками", тюремниками чи злочинцями. Вони не були реабілітованими, не були визнані учасниками чину за незалежність. Усну пісенну традицію, пов'язану з їхньою боротьбою знищували, видозмінювали, викривлювали її зміст. Тому оцифрування цих матеріалів дає змогу подолати наслідки радянської цензури. На сайті опубліковані пісні у виконанні безпосередніх учасників, очевидців подій боротьби чи їхніх рідних, односельчан, земляків.

Шлях стрілецької пісні

Осердя архіву — фольклорна колекція Оксани Кузьменко, докторки філологічних наук, провідної наукової співробітниці Інституту народознавства НАН України, голови Фольклористичної комісії Наукового товариства імені Шевченка, членки Асоціації усних істориків України та Комісії фольклористики при Міжнародному комітеті славістів. Її збірка є цінним джерелом для дослідження української військової пісенної традиції. Оксана Кузьменко почала записувати стрілецький фольклор ще 1992 року. Те, що нині опубліковано в архіві "Пісні боротьби" — лише частина більш ніж двадцятилітнього шляху. Зібрані пісні пов’язані переважно з діяльністю Легіону Українських січових стрільців. Вони репрезентують авторську стрілецьку творчість, а також процес її подальшої фольклоризації.

Дослідниця записала сотні усних свідчень під час експедицій 1992 та 1997-2019 років. Польові дослідження охопили понад 165 населених пунктів Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської, Хмельницької та Вінницької областей. Частина цих матеріалів увійшла до академічного видання "Стрілецькі пісні" (упорядкування, записи, вступна стаття, коментарі та додатки — О. М. Кузьменко; Львів: Інститут народознавства НАН України, 2005). Хоч тексти і використовували у фольклористичних дослідженнях, оригінальні авдіозаписи вперше зробили доступними для усіх.

Оксана Кузьменко пригадує, що в 1990-ті роки чи не в кожному селі на Івано-Франківщині та Львівщині відновлювали стрілецькі могили. Часто то були символічні кургани. Тож тут також простежується тяглість — між козацькою добою і часом січових стрільців, які взорувалися на давню культуру своїх попередників. 

— Під час експедицій я знайомилася з багатьма надзвичайними людьми. Дуже шкодую, що в тих умовах не було достатнього технічного забезпечення, аби зафіксувати все важливе, — ділиться спогадами про початок своєї фольклористичної праці дослідниця. — Виконавці тоді дуже гарно співали, в кожному селі кожна жінка наспівувала прекрасні пісні, і не лише марші. Тепер, коли ми творили архів, я знову зустрілася з тими людьми через їхні голоси.

Пісні про боротьбу були не лише способом увічнити подвиг краян, а й чи не єдиною можливістю висловити біль та тугу в часи тоталітаризму. 

— Коли я приходила до людей, вони обов'язково розповідали, що це пов'язано з родиною. Це не було щось вивчене в школі, це йшло з потреби виспівати біль втрати. Наприклад, тільки пісня дала можливість говорити про сотні тисяч хлопців і дівчат, які гинули в УПА, — розповідає Оксана Кузьменко.

Оскільки публічне виконання загрожувало репресіями, ці твори десятиліттями зберігалися у вузькому колі родин, середовищах патріотичної молоді та політв'язнів. Попри намагання радянської системи стерти пам’ять про визвольний рух, українську пісенну традицію вдалося вберегти.

Народна хроніка визвольних змагань

Іншою ключовою частиною архіву є колекція повстанського фольклору з онлайнового архіву усноісторичних та візуальних джерел "Жива історія", сформованого в межах проєкту "Локальна історія". Упродовж 2013–2019 років команда істориків, етнологів і журналістів подорожувала містами та селами Галичини. Метою експедицій було збереження усноісторичних свідчень учасників і очевидців подій ХХ століття. Зокрема й періоду української національно-визвольної боротьби 1940–1950-х років. За час польової роботи відвідали понад 1500 населених пунктів, записали близько 5000 розповідей респондентів.

Команда проєкту не мала на меті записувати саме повстанський фольклор. Та в процесі запису люди ділилися своїми спогадами про події, учасниками яких вони були. "Я знаю пісню про те, що сталося в нашому селі", — казали колишні підпільники, їхні рідні, політв'язні чи ті, хто допомагав, постачаючи продукти в криївки і переховуючи повстанців.

— Пісні виринали випадково, неплановано. Записані твори були продовженням розповіді про пережите. Нам вдавалося зустріти унікальних людей, які ніби чекали зустрічі. Вони розповідали драматичні, героїчні історії та співали пісні-хроніки, балади. Почуте було для нас вражаючим, незнаним раніше. Траплялися й локальні варіанти пісень, які показували місцеву специфіку конкретної події, — розповідає Юрій Пуківський, кандидат історичних наук, етнолог, головний редактор онлайнового архіву усноісторичних та візуальних джерел "Жива історія", безпосередній учасник багаторічних фольклорних та історичних експедицій "Локальної історії".

Повстанський фольклор у цій колекції представлений передусім піснями, але також оповідями, переказами, спогадами й іншими формами усної традиції. 

Разом матеріали двох колекцій демонструють різноманіття голосів і досвідів збройної боротьби українців за свободу, пережиття репресій, депортацій та втрат, звитяги та повсякдення борців.

Як оживає спадщина

Команда проєкту оцифрувала, анотувала та каталогізувала 70 авдіо- та відеозаписів. На сайті "Пісні боротьби" опубліковані пісні з 42 локацій і 9 історико-етнографічних регіонів. Вони поділені на категорії і підкатегорії. Кожен може почути стрілецькі гімни, балади, пісні про кохання, повстанські хроніки, марші та багато інших жанрів. Є навіть пісні Карпатської Січі, повстанський колядник і стрілецькі гаївки.

Кожна пісня в архіві має свою картку: історію твору, запис, жанр, дату та регіон запису, виконавців та збирачів. Також теми і мотиви — так можна простежити наскрізні сюжети в різних композиціях. Опубліковані тексти пісень будуть доповнені локальними варіантами. Розроблений пошуковик за ключовими словами. Наприклад, можна знайти всі пісні, де згадуються птахи.

Онлайновий архів "Пісні боротьби" є двомовним — вся інформація на ньому доступна й англійською. Це забезпечує доступ до культурної спадщини не тільки українським, а й міжнародним дослідникам, сприяє поширенню українських наративів як вдома, так і за кордоном.

— У наших цифрових проєктах є два основні принципи. Перший — це відкритість. Ми хочемо, щоб матеріали не були сховані під ключем, а навпаки — доступні широкому загалові та дослідникам. Другий принцип — це сталий розвиток: проєкт точно не закінчиться на 70 піснях, — розповідає Віталій Ляска, історик, головний редактор проєкту та видавництва "Локальна історія".

Без праці та цілеспрямованого збереження ця пісенна традиція, що передавалася із покоління в покоління попри утиски окупаційних режимів, могла б бути безповоротно втрачена. Тож проєкт не лише зберігає та удоступнює унікальний пласт української усної й музичної військової традиції, але забезпечує її передання майбутнім поколінням. 

— Наша боротьба опирається на українську культуру, яка не є "сценічною" чи змотивованою владою. Вона всенародна — пісні свободи звучали в наших домівках, —– зауважила Оксана Кузьменко. 

Тривалий час українська культура була і надалі залишається загроженою через війни, окупації та культурні утиски. Але відтепер один із її пластів, який творився в буремні часи, і супроводжував наших предків в їхній боротьбі, перебуватиме в безпеці і загальному доступі, чекаючи усіх вдячних і зацікавлених.