Країна струнких чоловіків, вродливих жінок і великих склянок

14:23, 12 жовтня 2023

кдб

Попри статус однієї із найзакритіших країн світу, до СРСР регулярно навідувалися іноземці. Це були і дипломати чи журналісти, і пересічні туристи, які прагнули дослідити переваги соціалістичного ладу зсередини. Однією із таких "переваг" було тотальне стеження за гостями. Працівники радянської спецслужби прослуховували готельні номери, у яких ті зупинилися, перехоплювали їхні листи на батьківщину, потай копіювали особисті щоденники. В архіві СБУ зберігаються сотні справ на іноземців, котрі подорожували радянською Україною. 

андр.jpg

Едуард Андрющенко

історик, журналіст

бірчак.jpg

Володимир Бірчак

історик

Красивіше, ніж у Москві

Рудольф Брабець вперше побував у Києві в середині 1920-х як представник чехословацької дипломатичної місії. А влітку 1936-го оселився у місті, яке тільки-но стало столицею Радянської України, вже як генеральний консул Чехословацької Республіки. На початках жив у розкішному готелі "Континенталь" неподалік Хрещатика. 

img108

Рудольф Брабець (1886—1955)

Усі фото надали автори

В одному з перших перехоплених спецслужбою листів Брабець писав дружині Людмилі, яка залишилася у Празі: "Харчуюсь у готелі. Те, що мені подають, залишає бажати кращого. Київ мені сподобався. Місто чисте, привітне, підтверджує свій статус. Дерева повсюди, багато красивих парків. Тут красивіше, ніж у Москві".

Згодом Рудольфова дружина теж переїхала до Києва. В одному листі він розповідав про відвідини прем’єри опери чеха Бедржіха Сметани в київському театрі: «"Продана наречена" відбулася з великим успіхом. Музика була підготовлена блискуче. Велике враження на глядачів справила присутність керівництва республіки. Письменники дали хорошу критику й на два майбутні виступи квитки вже розпродані». 

Схоже, консул писав не дуже щиро. Агентові "Гашеку" вдалося підслухати розмову подружжя під час вистави. 

— Як тобі тутешня публіка у фоє? — питала Людмила. 

— Хіба ти не бачиш, що це не культурна банда, — відповів Рудольф. 

Навесні 1937-го Брабець відвідав чеську колонію Вишеград біля Києва. Обійшов усі хати — жителі просили про матеріальну підтримку. Один чоловік скаржився, що за трудодень отримує 600 грамів хліба і 3 копійки. Наприкінці дипломат відвідав секретаря колгоспу — той був одягнутий у лахміття. 

1940-год.-Гостиница-Континенталь-на-улице-Городецкого-Карла-Маркса (1)

Готель "Континенталь" у Києві, 1940 рік

Агент "Лаврєнтьєв" у донесенні відзначав: "Брабець шкодував, що не взяв зі собою фотоапарата. Можна було б зафіксувати, як живуть у СРСР чехи-колгоспники. Обіцяв це зробити під час наступного візиту в колонію. Голова колгоспу, дізнавшись, що на території перебуває така делегація, запряг бричку парою хороших коней і поїхав зустрічати групу. Однак консул не захотів із ним бачитись. Він наказав водієві завести машину й перед самим носом у голови рушив геть".

Брабець пробув генеральним консулом до березня 1939 року, коли окупована німцями й угорцями Чехословаччина припинила існування. 

Техас Росії

Американський журналіст Джон Фішер подорожував Україною кілька місяців 1946-го як член місії УНРРА — Адміністрації Організації Об’єднаних Націй для допомоги й відбудови. Ця міжнародна структура підтримувала держави, що найбільше постраждали під час війни. Повернувшись додому, Фішер опублікував декілька статей із враженнями від візиту. Це обурило керівників УНРРА — журналіст не мав права оприлюднювати будь-якої інформації до закінчення місії. Переклад російською статті "Україна", надрукованої в журналі Life в жовтні 1946-го, міститься у справі Джона. "Техас Росії" — такою метафорою характеризує гість наш край. 

Фішер

Джон Фішер

"Вони думають, що можуть боротися, пити, співати і їздити верхи краще, ніж будь-хто інший у світі, — описує українців. — Вони вважають, що виграли війну самотужки, лише з незначною допомогою інших націй Росії, не кажучи вже про допомогу ззовні. Таке переконання не позбавлене підстав — кожен п’ятий солдат Червоної армії був українцем. У їхній країні чоловіки стрункіші, жінки вродливіші, коні та склянки горілки більші, ніж будь-де в Росії".

Американець не побачив проявів самостійницького руху в Україні. Водночас вважав, що його можливе виникнення неабияк хвилює союзний центр. Аби уникнути цього, Кремль надавав республіці формальні ознаки "суверенності". Перше офіційне повідомлення до УНРРА від Ради Міністрів було написане українською. Однак зробили це радше для протоколу — решту кореспонденції вели мовою метрополії. Українська мова, на його думку, відрізняється від російської мінімально — десь як шотландський діалект від англійської. 

Фішер зробив висновок, що українці дуже люблять своїх дітей. Він вкрай рідко чув, щоб хтось із малюків плакав. "Українські пелюшки майже утричі ширші за американські. Дитину пеленають від шиї до ніг і так щільно загортають, що вона не може рухатися. Акушерки пояснили: це робиться тому, що маленькі діти, розмахуючи рученятами перед особою, лякають себе, що позначається на їхній нервовій системі".

Музеї замість церков

Останнього дня весни 1964 року на територію СРСР на власному автомобілі в’їхали журналістка ВВС Мері Сетон-Вотсон і письменниця Джойс Портер. КДБ одразу звернув увагу на британок. У повідомленні йшлося: "Сетон-Вотсон вже втретє відвідує СРСР, досконало знає російську мову, підозрюється у зв’язках з англійською розвідкою. Вона може проводити розвідувальну діяльність, зокрема агентурну роботу".

1

Схема-стеження за Мері Сетон-Вотсон

2

Листи Мері Сетон-Вотсон, які сфотографував КДБ

Жінки планували відвідати найбільші міста та курорти чотирьох радянських республік. В Україні їхній маршрут був таким: Одеса — Київ — Харків. У листі до матері Портер писала: "Сьогодні ми в Одесі. Гід показав нам місто, але в другій половині дня ми прогулялися самі. Дороги в СРСР непогані, але дуже бракує дорожніх знаків, особливо в містах. Ніде неможливо дістати карти міст, тому ми дуже часто зупиняємось і перепитуємо перехожих". 

Вотсон так відгукувалася про Одесу: "Я не змогла дістати листівки з виглядом Потьомкінських сходів, але вони розташовані якраз навпроти нашого готелю і дуже оригінальні. Можна спуститися ними вниз, а піднятися вже на фунікулері. Ми здійснили довгий переїзд. Велике полегшення — спілкуватися з людьми після Угорщини та Румунії. Машина тримається героїчно, попри оригінальну форму бруківки".

одеса

Потьомкінські сходи в Одесі

У Києві туристок вразило метро — вони відзначають його "стерильну чистоту". Відвідали Києво-Печерську лавру. "Всі будівлі нові, окрім старих красивих церков, у яких створені музеї атеїзму. Монахів немає. Повсюди атеїстична література", — зазначала Сетон-Вотсон. 

Доказів шпигунської діяльности туристок КДБ не отримав. Жінки успішно повернулися додому. Пізніше Мері очолила російську службу ВВС.

Застрелити офіціантку

Тедді Роу прилетів до СРСР 1968-го. Чоловік був на особливому рахунку в КДБ — працював помічником Майка Менсфілда, голови демократичної фракції Сенату, яка мала більшість місць. Туристом Роу був лише формально. Насправді його поїздка — це стажування, що оплатила неурядова організація. 

Протягом двох тижнів гість проїхався за маршрутом Київ — Харків — Запоріжжя — Ялта. Враження занотовував у щоденник. КДБ-істи встигли перефотографувати його в готельному номері. 

Пишучи про Україну, Роу чимало уваги приділяє темі русифікації. Він розпитував своїх співрозмовників — гідів чи випадкових знайомих, — звідки вони. Переважно це були вихідці з інших частин СРСР, які не вважали за потрібне вивчати українську мову. 

Неприємні враження залишилися від обслуговування в київському ресторані. Тедді прогнали з-за порожнього стола, який протягом наступних двох годин ніхто так і не зайняв. Меню в закладі не було. Офіціантка протягом 10 хвилин базікала з іншими відвідувачами, принесла не те замовлення, довго несла рахунок. Врешті-решт заявила, що не має решти. "Якби поряд зі мною не сидів англієць, з яким я розмовляв, я б застрелив її", — підсумовує Роу. 

Одного дня американець вирішив відійти від продуманої заздалегідь програми. Він попросив водія "Інтуриста" відвезти його до Бабиного Яру — місця масових розстрілів євреїв під час Другої світової війни. Той відмовлявся — у СРСР, де війну можна було подавати лише як місце подвигу громадян, тему Голокосту замовчували. Потрапити до сумнозвісного урочища вдалося після тривалих вмовлянь гіда. Роу наголошує, що пам’ять про розстріляних майже ніяк не вшановують — тут стоїть лише невеликий камінь із написом.

Схожі матеріали

сео

Ідейно (не)правильний театр

600.jpg

З днем народження тебе, ветеране КДБ!

шпигуни 01.jpg

Безславні шпигуни. Мережу російських розвідників на Галичині викрив випадок

сео галан

Загадка убивства Ярослава Галана

600.jpg

"Про колективне-особисте". Огляд книги "Нотатки з кухні “переписування історії” Володимира В’ятровича

Оксана Забужко 800_500

Українська політична еміграція | Оксана Забужко

600.jpg

Українські тіні Зимової війни

хмара сео

Не здати своїх: історія повстанського командира Петра Мельника "Хмари"

1200.jpg

Чернігівська справа Левка Лук’яненка