Перші автомобілі сконструювали наприкінці ХІХ століття. Згодом цей вид транспорту з’явився і в Галичині. Деякі давні автівки бачимо на світлинах, знайдених під час експедицій “Локальної історії”. На яких же авто їздили наші дідусі та бабусі?
Роксолана Попелюк
магістр історії, аспірантка Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича, дослідниця проєкту “Жива історія”
Перші галицькі водії
Автомобіль – не засіб пересування, а розкіш. Так було на початку ХХ століття. Не кожен міг дозволити собі придбати такий виріб. Власники авто того часу – заможні люди, інтелігенти, військові, емігранти.
– Їх було кілька штук на все місто, – пригадував наш респондент Юрій Свідерський про авта міжвоєнного Тернополя. – Войсько мало пару зелених пікапів з кузовками, електростанція одну. Професор української гімназії Цегельський мав щось дві легкові та своїх шоферів.
У Луцьку найпопулярнішими марками авто були Ford, Fiat, Chevrolet, Tatra. Траплялися й рідкісні екземпляри. Авто Buick було всього два. Одне з них належало співвласнику цегельні “Лучанин” Старчевському.
В Коломиї власні автівки мали адвокат Іван Могильницький, лікар Володимир Ганьківський і механік Володимир Стромецький.
Правник Василь Маковський з друзями сфотографувався біля автомобіля 1935 року. В той час він був війтом містечка Печеніжин на Покутті. Скоріш за все, це виріб італійської марки Lancia.
В архіві Софії Легендзевич з Бібрки, що поблизу Львова, є фото її прабабусі Антоніни Кітинської. Та сидить за кермом автівки в компанії друзів. Швидше за все, зайняла місце водія лише задля світлини.
Капітан у камуфляжі
В альбомі Дарії Тисовської з Самбора є фото, на якому вона, тоді студентка Самбірського педагогічного училища, йде повз припарковане військове авто Opel Kapitän.
Цю модель вперше представили на Женевському автосалоні 1939 року. Масове виробництво перервала війна. 25 тисяч автомобілів, які вже зійшли з конвеєра, конфіскували для потреб фронту. Їх використовували як німецькі, так і радянські солдати, переважно офіцери. На машини чіпляли спеціальні прапорці, на яких зазначали звання і посаду військових, до штабу яких вони належать. Фарбували в непримітний сірий колір, іноді наносили камуфляж. Для кращого огляду прорізали отвір в стелі, облаштовували на даху додатковий багажник. На передніх крилах перевозили вантажі – від каністр з бензином до лопат. Також “капітанів” використовували і як санітарні машини.
Автівки, які наприкінці війни залишилися в хорошому стані, забрали радянські солдати як трофеї. Кожна п’ята машина цієї моделі – кабріолет. Вартість була значно нижчою, ніж того ж класу іншої марки. Ще близько 30 тисяч автомобілів випустили вже після війни. Остаточно виробництво Opel Kapitän припинили на початку 1950-х.
Іван Вілліс – з фронту в колгосп
На противагу ошатним автівкам, проєктованим у довоєнний час, у 1940-х постають військові автомобілі, створені виключно для потреб фронту. Фото такого – моделі ГАЗ-67Б – ми знайшли в родинному альбомі Стефанії Ратковської з села Сторонибаби зараз Золочівського району. Його прототип ГАЗ-64 створили 1941 року на зразок американського всюдихода Bantam BRC40. Хотіли отримали просту в технічному обслуговуванні, але прохідну машину.
Восени 1943 року модернізований ГАЗ-64 отримав найменування ГАЗ-67. Після додаткового оновлення до нього додали літеру “Б”. Випустили близько 5 тисяч автівок різних модифікацій. Проте доставляти на фронт їх почали вже на завершальному етапі війни. Вони отримали прізвисько “Іван Вілліс” – через подібні американські автомобілі Willys MB. Після завершення бойових дій багато ГАЗ-67Б передали в колгоспи і МТС.
В тому ж родинному альбомі є фото ГАЗ-М415. Його випускали в 1939–1941 роках за зразком Ford-ів, популярних серед американських фермерів. Планували використовувати в колгоспах, проте згодом машини стали військовими. Автівка перевозила до 500 кілограм вантажу, в причепі могли розміститися шестеро пасажирів.