Храм, не схожий на жоден інший

Пластуни під склепінням храму

<p>Церква Різдва Христового в Жовкві. ХІХ століття</p>

Інтер’єр цього храму не сплутаєш ні з яким іншим. Тутешні розписи — барвисті, позолочені. Сюжети ж — максимально нестандартні. Так, на фресці "Акт Злуки" біля ніг Богородиці — краєвиди Києва та Львова. А під ними — герої Визвольних змагань: Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Михайло Грушевський, Дмитро Вітовський, Кость Левицький, січовики та пластуни. В центрі композиції — греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, який молиться за волю і єдність України, та дівчинка з хлопчиком, які уособлюють Голодомор. Автором цих фресок є Юліан Буцманюк. 

Перші відомості про монастир Різдва Христового у Жовкві сягають 1612 року. До його розбудови долучилися коронний гетьман Станіслав Жолкевський і його правнук, польський король Ян III Собеський. В XVII столітті звели ренесансну церкву — вона хрестоподібна у плані, має високу наву, вузькі вікна і напівкруглу баню. Від кінця XIX століття при обителі діяла друкарня — найбільша українська у Галичині. 

У 1902–1906 роках влаштували масштабну перебудову монастирського храму під наглядом Едгара Ковача. Старий вівтар розібрали, ренесансну наву видовжили на 40 метрів, додали 40-метрову баню, допоміжні приміщення і каплиці. Церкву заново освятили на честь Серця Христового, хоч комплекс монастиря зберіг первісну назву Різдва Христового. 

Навчання як винагорода

<p>Юліан Буцманюк (1885 &mdash; 1967)</p>

Юліан Буцманюк народився у Сморжеві неподалік від кордону з Російською імперією. Навчався у фаховій мистецькій школі при Промисловому музеї у Львові. В процесі навчання його залучали до розписів читального залу бібліотеки Львівського університету. Та визначальним для юнака стало знайомство з Модестом Сосенком, на той момент уже заслуженим митцем. Сталося це 1906 року. Сосенко саме розписував церкву в селі Конюхи на Тернопільщині — й запросив Буцманюка стати своїм асистентом. Разом вони працювали над створенням фресок і в інших храмах: у Славському, Рикові, Куровичах. 

1910 року Юліан оформив каплицю при церкві Серця Хрестового у Жовкві. Найоригінальніше виглядає розпис "Богородиця з дітьми" — на ньому маленький Ісус і діти біля ніг Богородиці зодягнені в українські строї. Так само у вишиваній сорочці зображений архістратиг Михаїл на вітражі. 

Нагородою за сумлінну працю стала рекомендація для вступу до Краківської академії мистецтв. Кошти на навчання надав Андрей Шептицький. Також він проспонсорував творчу мандрівку молодого митця в Італію. "Я цілий день майже в Академії, — оповідав Буцманюк в одному з листів до митрополита. — Від 8-ї до 12-ї рано малюю і рисую на курсі, відтак від 3-ї пополудню до 5-ї — виклади, а від 5-ї до 7-ї години — вечерні рисунку. Пильную дуже тих годин, бо я хотів би відбити собі весь страчений час і використати якнайбільше Академію на нововіднайдений рай". 

Буцманюк також долучився до реставрації Марійського костелу у Кракові. Тож на момент завершення Академії українець уже був досвідченим практиком. Австрійський уряд надав йому стипендію для подальшого навчання за кордоном. Плани перервала Велика війна. 

Від чотаря до отамана

<p>Юліан Буцманюк</p>

В перші ж дні війни Юліан Буцманюк записався до легіону Українських січових стрільців. Його прийняли до Бойової управи як зв’язкового з митрополитом Андреєм Шептицьким. Також він перебував у сотні Дмитра Вітовського. Та дорогою на вишкіл на Закарпатті новоспечений вояк захворів на запалення легень і відбув на лікування до Відня. Наприкінці 1914-го Юліан отримав звання чотаря. А ще — завдання від Бойової управи: фотографувати життя стрільців. 

Вже взимку в часописах з’явилися його світлини, вийшла друком серія листівок з його малюнками. На початку 1915 року почала діяти Пресова кватира УСС. Буцманюк керував її фронтовим осередком. Та у травні дістав поранення. У Ґраці йому зробили п’ять операцій. Про повернення на фронт вже не йшлося. В 1916–1917 роках він був комендантом збірної станиці УСС у Сигіті на Мармарощині та куреня новобранців і визволених з полону у Київці неподалік Жидачева. 

На початку 1918-го поляки все гучніше почали говорити про відновлення своєї держави — до її складу мала увійти й Галичина. Юліан, на той момент вже сотник УСС, взявся збирати підписи проти таких рішень серед українських вояків. Австрійська влада сприйняла це як державну зраду, відкрили кримінальну справу. Уникнути покарання вдалося завдяки знайомству з представниками командування. Та Буцманюку довелося покинути Галичину. Кілька місяців він прожив у Єлисаветградісучасний Кропивницький і Жмеринці. 

Дізнавшись про Листопадовий здвиг і початок польсько-української війни, художник дістався до Тернополя і приєднався до щойно створеної Галицької армії. Спочатку очолював Залізничну військову управу, потім — був начальником картографічного відділу у штабі Михайла Омеляновича-Павленка. Певний був на службі Армії УНР, отримавши ранг отаманавідповідник генерала.

"Від Лєонарда да Вінчі почавши"

Влітку 1920 року Юліан Буцманюк отримав доручення від голови Директорії УНР Симона Петлюри поїхати до Відня. Тут він мав зустрітися з диктатором ЗУНР Євгеном Петрушевичем. Однак по дорозі, у Чехословаччині, його затримали й доставили до табору інтернованих вояків у Ліберці. Тут пробув три роки. Попри несприятливі умови, не припиняв творити: брав участь у виставках, малював ілюстрації для часопису "Український скиталець". З того часу збереглося лише 14 його рисунків, вони перебувають у Слов’янській бібліотеці чеського Клементінуму. 

Після звільнення з табору Юліан продовжив навчання — студіював портрет у Празькій академії мистецтв. 1927 року, отримавши диплом, повернувся до Львова. Впродовж наступного десятиліття викладав рисунок у закладах товариства "Рідна школа" у Львові та Жовкві. В останній повернувся до перерваної Великою війною справи — розпису культового комплексу. Під час польсько-українського протистояння жовківських монахів-василіян на чотири місяці відправили до табору в Домб’є на околиці Кракова, монастир і храм пограбували. Надалі василіяни мусили працювати під пильним наглядом польської поліції. А видання їхньої друкарні ретельно цензурувалися. 

Розписуючи церкву Серця Христового, художник і далі звертався до національних мотивів. Склепіння храму він прикрасив сюжетами Козаччини та Визвольних змагань. Для біблійних постатей йому часто позували сучасники. Був тут і автопортрет — в образі пророка Малахії. Скандал викликала постать євангеліста Івана. Хтось впізнав у ньому Юрія Малиновського – члена ОУН, котрий вчинив замах на поліціянта. Буцманюк виправдовувався на шпальтах "Діла" — Малиновський справді позував йому, однак лише для ескізів: "В тім випадку річ ішла про створення типу, який відповідав би ноторійно відомим зображенням даного святого, представленого у численних образах, від Лєонарда да Вінчі почавши та до образів нашого століття кінчаючи". 

Відновлена краса

Роботу знову перервала війна — Друга світова — і радянська окупація. Буцманюк встиг розписати лише половину храму. В решті намітив фігури й орнамент різкими мазками, не досягши такої ретельности малюнка, як у каплиці. Від більшовиків утікав до Кракова, відтак — до Мюнхена, згодом — до Канади, де і помер 1967 року.

Друкарня василіян припинила роботу. В монастирі діяли катівні НКВС і російськомовна школа. 1946-го ліквідовано УГКЦ, приміщення передали Російській православній церкві. Комплекс повернули греко-католикам лише 1989 року. Відтоді його поступово реставрують. Відновили й інтер’єр з розписами Юліана Буцманюка. 

Сучасні дослідники та популяризатори пам’ятки Віктор Заславський і Олексій Погорєлов відзначають: "Вже зараз турист чи прочанин може вільно зайти до церкви й побачити там і янголів у вишиванках, і святих, списаних з колишніх парафіян цього храму, і героїв визвольних змагань. Побачити унікальний стінопис, аналогів якому немає у світі. Помолитись за волю і долю нашої землі разом з Шептицьким та Січовими Стрільцями. І вдихнути, всмоктати в себе ту любов до Бога і до рідного краю, яким жив Юліан Буцманюк і герої його стінопису, подвиг яких заради нашої землі має жити в нас — якщо ми дійсно вважаємо цю землю своєю". Як це робив і сам січовий стрілець і митець Буцманюк.