Хлопці – в понеділок, а дівчата – ще лукавіше – у вівторок. Про звичай великоднього обливання в Україні та Європі

Обливання від “заздрісного ока”

Перші дні після Великодня називають відповідно до ритуалу: Обливані, Поливані, Купальні понеділок і вівторок. Переважно обливається молодь, але можуть оббризкати водою і старших чоловіків і жінок. Вважають, що скупана цього дня людина протягом року буде здоровою, дужою і захищеною від пристріту, зурочень і “заздрісного ока”.

На Поліссі вірять, якщо облити молодицю або старшу жінку, то їхні корови даватимуть багато молока. І навпаки: якщо господині у Світлий понеділок не облили, то надої можуть зменшитись.

– Обливаються рано-вранці, тільки сонечко сходить, – розповіла 59-річна Ольга Багрійчук із села Фитьків Надвірнянського району на Івано-Франківщині. – Обливають всіх, кого зустрінуть, але бавляться тільки хлопці й молоді чоловіки.

Каже, що у Фитькові ніхто на те не ображається.  Хто не хоче бути скупаним, до обіду просто не виходить з хати.

У селі Клубівці Тисменицького району на Івано-Франківщині молодь удосвіта Світлого понеділка обходить хати сусідів і пильнує, хто цього ранку заспав.

– Хлопці вриваються до хати і тих, хто спить, обливають прямо в ліжку, – згадувала Ольга Карпова, родом із цього села. – Хлопцям можуть і ціле відро, і два відра вилити в постіль. До дівчат делікатніше ставляться – тільки поприскають одеколоном або парфумами.

Дівчата, яких застали в ліжку, дарують хлопцям вишиті хустинки, а хлопці виставляють “поливальникам” могорич – горілку. Нині у Клубівцях обливати йдуть або до родичів, або до сусідів чи хороших знайомих. До чужих не ходять.

– У Купальний понеділок поливалися і діти, і дорослі. Як сильно поливають, то бувало, що ображалися. Раз пам’ятаю, ще в школу ходили, хлопці мене коло річки насильно облили, так геть все промокло, що аж була змерзла. Тепер уже поливають духами якимись дорослі та й то рідко, – розповіла 69-річна Ганна Перец із села Річка Міжгірського району на Закарпатті.

Як у Європі

Ритуальне обливання на Великдень кожного зустрічного і себе самого відоме багатьом європейським народам.

У Великопольщі й на Куявах у Великодню неділю хлопці в центрі села виголошували пшиволивки  – жартівливі віршики, у яких перераховували вади кожної дівчини. Залежно від кількости вад дівчині присуджували конкретну кількість відер на “відмивання гріхів”. У  Лляний понеділок парубки насильно вривалися до дівчат, тягнули їх до криниць або річки, примовляючи: “Щоби завжди була свіжою й здоровою”. Наступного дня групки дівчат підстерігали й поливали хлопців.  Звичай насильного обливання у поляків називається  Мокрий смигус або Дингус. У Сілезьких Бескидах дівчата вірили: що сильніше кавалер здингує свою милу, то швидше вони одружаться.

У чехів Моравії та словаків звичай взаємного обливання називається Купачка або Обливачка. Обряд супроводжується хльосканням спеціально сплетеними вербовими лозинами – помлазками. Хлопець намагався облити дівчину, яка йому подобалась, а дівчина сприймала це як залицяння й обдаровувала подарунками на знак прихильности. У словацьких Татрах хлопець виставляв отримані подарунки на підвіконні. Вважали, що більше він отримав подарунків за обливання, то більше має пошани і прихильности від дівчат.

В угорців великодні обливання фіксували ще з часів Середньовіччя. Їм приписували і захисну, і продукувальну функцію розмноження.

Серби перед Великоднем обливали водою свої будинки, щоб вигнати нечисту силу. А у п’ятницю на великодньому тижні самі обливаються “омахом” – водою з-під млинового колеса. Для боснійців на Великдень обов’язково треба скупатися у джерельній воді, щоб очиститися від гріхів і хвороб.

На півночі Німеччини до середини ХХ століття воду, зачерпнуту із джерела на Великдень, вважали магічним захисним засобом від чаклунства та злих сил. Вірили, що вмивання такою водою знищує веснянки, бородавки й інші шкірні захворювання. 

В Австрії коли хлопці обливали дівчат, то так виявляли сподівання на швидке одруження.

“П'ять-шість відер води на голову”

Про звичай обливання водою на Великдень у своїх мемуарах про відвідування “землі козаків” у середині XVII століття згадує французький інженер Гійом Левассер де Боплан: “Хлопці групами ходять по вулицях, ловлять усіх зустрічних дівчат і ведуть до цямрини колодязя, де обливають їх, виливши п'ять-шість відер води на голову, щоб ті стали зовсім мокрими. Така забава дозволяється лише до полудня. На другий день, у вівторок, настає черга за дівчатами, які роблять те саме, але більш лукаво”.

“Київський Синопсис”, скомпонований як своєрідний підручник з історії України-Руси у другій половині ХVІІ століття і надрукований 1674 року в Києво-Печерський лаврі, присвятив обливанню на Великдень цілий розділ.

“Деякі з давніх беззаконників джерелам та озерам жертви приносили, аби помножилися плоди земні, а часом і людей у воді топили. В деяких землях Рóссійських і до сьогодні давнього того безчинства обновлюється пам’ять, коли під час Пресвітлого Дня Воскресіння Христового молодь обох статей, або й старші, зібравшись, одне одного ніби задля якоїсь забави у воду вкидають, і випадає [деяким], намовою бісівською, кинутим у воду, чи об камінь, чи об дерево розбитися, чи втонути, і негідно втратити душу свою. Інші ж, хоча й не вкидають у воду, то поливають водою, тому ж бісу жертву давніх забобонів поновлюючи. Нині в звичаї втіху, а не жертви ідольські творять, проте, краще б тому не бути”, – йдеться у “Київському Синопсисі”.

Великодні обливання 988 року також згадують у Густинському літописі, скомпонованому в середині XVIII сторіччя.

Тоді ж Російська православна церква почала викорінювати народні календарні обряди, і великодні обливання також. Про це сказано в наказі “Правительственного сената” від 17 квітня 1721 року.

Про репресії на Лівобережжі традиційних українських звичаїв йдеться у творі священника та поета Івана Некрашевича “Замисел на попа”, написаному в другій половині XVIII століття. 

Ще на початку ХІХ сторіччя етнограф Михайло Максимович фіксував на Лівобережній Україні в селах над річкою Супій обходи парубками-обливальниками “по тих хатах, де є дорослі дівчата, і за кожну одержують по парі крашанок у свої відра”. Обливали тільки тих дівчат, які заспали й не встигли до приходу волочільників причепуритися.

Під тиском церковних переслідувань звичай великоднього обливання на Лівобережжі й на півдні України на початку XX століття поступово зник. На Правобережжі, зокрема на Поділлі, він існував до колгоспних часів. Але антирелігійна пропаганда, заборона Великодніх святкувань поступово призвела до зникнення обрядового обливання з живого побутування й тут.

“Хлопське свято” на Лемківщині

Здавна відомий на всій території України звичай  великодніх обливань найкраще зберігся у західних регіонах, де тиск Російської православної церкви був меншим, а радянська влада встановилася тільки після 1945 року.

Найбільш архаїчні форми мав обряд на Лемківщині. Тут Купальний понеділок вважали “хлопським святом”, коли всі хлопчики, парубки й дорослі чоловіки мають право поливати “жіночу стать”. Неодружені хлопці збиралися у ватаги із 8–10 осіб і йшли від хати до хати, де жили дівчата. У лемківських селах Великий Липник, Регетівка ватага парубків, перебравшись у старий одяг і почепивши маски, приходила на подвір’я ще у великодній день по вечері та співала:

Брама, отворяйси сама,
Бо до тебе іде,
Бо до тебе іде
Челядь мальована …

Увійшовши до хати, найстарший парубок промовляв: “Не дали би сте лінюха-пецуха полляти?” На що батьки відповідали: “Полійте дівку!”. 

За свідченнями дослідника Лемківщини Михайла Шмайди, інколи дівчата, бажаючи уникнути примусового обливання,  збиралися до когось у хату, замикалися, зводили справжні барикади. Проте, як зазначає дослідник, хлопці лізли у вікна, димарі й горища, проявляли наполегливість і вигадливість. Дівчата верещали, сміялися і це радше нагадувало веселу забаву. Ображених не було.

Менші хлопці ходили у Великодній понеділок до сусідських дівчаток і обливали з кухлика їм руки, бризкали в обличчя. За таке поливання отримували від матерів дівчаток писанки й калачики.

Поважного віку чоловіки поливали тільки жінок-сусідок, примовляючи: “Христос воскрес!”. Поливальників частували горілкою і свячениною.

Символ еротики 

Дослідники сходяться на тому, що первинно існували язичницькі звичаї, пов’язані із задобренням духів водної стихії. Відгомоном архаїчних уявлень є вірування жителів Західного Полісся і Підляшшя, які на Пасху штовхати одні одних у річку й обливатися треба для того, “щоб влітку йшли дощі”.

Згодом великодні обливання і купання ототожнювали з очисною і захисною символікою води. Тому великодньою водою поливали худобу, коней, птицю, щоб протягом року вони були здорові та плодилися. Подекуди й досі на Поліссі перед Великоднем обливають водою зовнішні кути хати – щоб змити з неї все лихе. Водою із млинового колеса поліщуки поливали борті й вулик, щоб бджоли були моторними, як колесо, і наносили якомога більше меду.

За народними уявленнями, вода є символом продукувальної еротики, любови й фертильности. Саме такого значення набули великодні обливання в усіх слов’янських народів. Обливання показували взаємні симпатії молодих людей: хлопець обливав водою ту дівчину, яку збирався сватати. Дівчата, прочитавши матримоніальний натяк, обдаровували хлопців писанками, вишитими хустинками, дрібними подарунками.

У селі Зелениця на Надвірнянщині дівчина приготовлені на подарунок писанки ховала за пазуху, “а легінь, відбирає від неї, звівши уперед з нею легку боротьбу. Діставши врешті, веде дівку до води, обіллє водою, буває й скупає цілу”.

Дівчата вдавали, що сердяться на парубків за обливання. Насправді ж кожна цього хотіла. Бо того дня це сприймалося як залицяння, як серйозний намір хлопця щодо дівчини, навіть віщувало весілля. Зазвичай хлопець обливав ту дівчину, якій симпатизував. Якщо дівчина дарувала йому писанку або вишиту хустинку, то це свідчило про взаємність. Парубок, який приймав від дівчини великодні подарунки, на молодіжних забавах мусив танцювати тільки з нею. 

Лемки вважали, що кожний парубок мусить на свята облити дівчину, “бо інакше не ожениться”.

<p>Олена Громова з автентичною сикавкою. Сколівський район, Львівська область</p>

“Сикавки” вгору

Сьогодні обливання Великоднього понеділка перетворилося на масову забаву. У містах в ній беруть участь переважно юнацтво та молодь. Поливають із пластикових пляшок, обприскувачів тощо.

– Іще не так давно для обливання у Поливаний понеділок на Львівщині існували спеціальні пристрої, – розповіла завідувачка наукового відділу Національного музею народної архітектури й побуту в Пирогові 53-річна Олена Громова. – Один експонат ми привезли з етнографічної експедиції Сколівським районом. Він називається Сикавка – це дерев’яний конус і з поршнем всередині, розрахований на відро води і схожий на великий шприц.

– Такими сикавками хлопці обливали дівчат. Їх треба було підняти догори й тоді струмінь води б’є на кілька метрів. Так, де б дівчата не ховалися, хлопці їх цією сикавкою обов’язково дістануть. Для дівчат виготовили трохи менші за об’ємом і легші, – пояснила Олена Громова.

Розповідає, що музейники зробили копії сикавок. На великодні забави вони дуже затребувані. Особливо активно й охоче обливаються підлітки. Каже, що ніяких образ ніколи не було.