Італійські мандри українських класиків

Острів Капрі, Коцюбинський, Винниченко

Популярним мистецьким осідком був острів Капрі. Зокрема там побували двоє знаменитих українських письменників – Михайло Коцюбинський та Володимир Винниченко. Капрійські новели Коцюбинського виявилися для нашої прози справжнім відкриттям. У листах, які часто писав до Чернігова і дружині Вірі, і коханці Олександрі Аплаксіній, він називає острів справжнім раєм – "островом чудес" із фантастичними ґротами, велетенськими кактусами, дивовижними кущами папороті й дикими трояндами, що обвивають античні руїни. Ще перед нашою ерою Капрі так сподобався римському імператорові Октавіану Августові, що той виміняв територію у неаполітанців і влаштував там свою резиденцію. Його наступник, імператор Тиберій, збудував там кілька вілл, руїнами яких можна милуватися й донині.

Побачена на Капрі агава стала для Михайла Коцюбинського символом життєствердної стійкості: "Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти". До речі, заморська агава прижилася на клумбі у Вінницькому меморіальному музеї письменника. Весь острів нагадує "фіолетову рогату пляму", що "пливе на зеленастих хвилях, як велетенська тінь корабля".

У новелі "Хвала життю" зафіксовані враження від оглядин руїн Мессіни, міста, яке ввечері 28 грудня 1908 року знищив потужний землетрус і цунамі. Письменник із його імпресіоністською увагою до конкретних деталей, розмаїття барв, звуків, запахів, рухів, шукає ознак подолання травми, утвердження життя навіть на цьому чорному камінному румовищі.

На Капрі захоплювала не лише природа й така бажана творча самота, але й напруга невпинних інтелектуальних дискусій. Тут збиралися лідери російського соціал-демократичного руху, письменники, художники. 1908 року на острів приїхав лікувати розхитані нерви один із найпопулярніших тоді українських романістів і драматургів Володимир Винниченко. На початку століття він жив як "професійний революціонер", а згодом йому судилося стати одним з очільників національної революції. Винниченко долучався до товариства, що збиралося на віллі російського письменника Максима Горького. Програмові симпатії до пролетарів не заважали йому насолоджуватися буржуазною розкішшю. Горький навіть запропонував своєму гостеві видати збірку російських перекладів – і автор швидко їх підготував. Однак ентузіазм російських видавців швидко згас. Справи так ніколи й не зрушили з місця. Згодом Винниченко гостро реагував – зокрема й публічними відкритими листами – на шовіністичні україножерські висловлювання російського живого класика.

Сан-Ремо і Леся Українка

Містечко Сан-Ремо – одне з найкрасивіших на італійській Рив᾿єрі. Там кілька зим прожила Леся Українка. Лікарі рекомендували їй теплий приморський клімат, а в Сан-Ремо на віллі "Наталія" мешкала далека родина Косачів. Італійських вражень було багато в листах. Іноді Леся писала їх по кілька на день. Найперше до батьків, сестри Лілі, до Ольги Кобилянської, Агатангела Кримського, Михайла Павлика. Лариса Косач дуже любила мандри. Вона побувала у Венеції, Неаполі, Палермо, Генуї, оглянула руїни Помпеї. Про них захоплено написала, – "то, здається мені, річ єдина в світі і надзвичайно цікава". Сан-Ремо характеризувала як кипарисовий і квітковий рай. Завжди іронічна, додавала, що це їй нагадує опис раю в "Енеїді" Івана Котляревського, коли й не холодно, і не спекотно, а саме так, як треба.

Сумуючи за родиною, на новорічні свята докладно розповідала про безсніжне, але заквітчане італійське Різдво: "Навіть на бульварах нікому не боронять зривати рожі, скілько хто хоче, бо з тих рож тут живоплоти роблять, і вони цвітуть цілий рік". А всі різдвяні страви подавали, декоруючи численними букетами. На Новий рік мандрівниця до Києва навіть надсилала італійські фіалки.

Сан-Ремо був одним із найулюбленіших курортів російської аристократії, тож поетка не раз фіксувала цікаві або кумедні побутові сценки. Надто часто траплялися курйози, подібні до описаного в одному з її листів: "Росіян тепер тут сила! Не раз лаються на вулиці без сорома, впевняючись, що їх "никакая собака не поймет", хоча "собак" таких, як вони сами, тут повно на кожному кроці. Бувають пресмішні сцени". Якось до неї в гості приїхали з України тітоньки й захотіли подивитися знамениті казино. Проте провінційних пань туди не впустили, попрохавши змінити одяг і зачіски. Адже їхні теплі хустки виглядали на Рив᾿єрі надто екзотично.

Блискуче обізнана з європейськими літературами, Леся Українка мала своїх улюблених італійських письменників. Перекладала дуже популярну тоді поетесу Аду Негрі. Оскільки Стара ГромадаОрганізація української інтелігенції у Києві. – Ред. утримувала провід у Київському літературно-артистичному товаристві, то там відбувалися різні українські культурні події. Про зацікавлення Лесі італійською літературою свідчить зокрема й те, що на одному з творчих вечорів Товариства вона прочитала реферат про найновіші її тенденції, зосередившись на творчості Ади Негрі та Габріеле Д᾿Аннунціо. Згодом опублікувала про них статті. Пишучи про італійське РисорджиментоПеріод боротьби за політичне об’єднання Італії. – Ред., звичайно ж мала на увазі й паралелі, думала про об᾿єднання України як незалежної держави. За кілька десятиліть ідеолог радикального націоналізму Дмитро Донцов назве Лесю Українку "поеткою українського Рисорджименто".

"Італійські зустрічі" Бажана

Ще одним українським поетом, якого відродила та врятувала, повернувши владу над словом, Італія, став Микола Бажан. У часи хрущовської відлиги їздити стали більше. За далекі закордонні відрядження конче треба було "відписуватися" так званими контрпропагандистськими текстами, тобто розповідати невиїзним радянським громадянам про жахіття "капіталістичної експлуатації" і, відповідно, щастя жити в "країні Рад". Але поза тим побачене наснажувало і справжню поезію.

У 1958 році в Неаполі було створено Європейську співдружність письменників. Насправді, зрозуміло, йшлося тільки про зближення митців прорадянської, прокомуністичної орієнтації та про підтримку симпатій до Союзу. Італія стала осідком керівного органу письменницької організації не випадково, там комуністи мали певні симпатії виборців. Миколу Бажана обрали одним із віце-президентів співдружности, і це уможливило регулярні відрядження.

У віршах поет не скупиться на слова вдячности благословенній італійській землі. Ці мандрівки його випрямили, розпружили й обдарували творчою наснагою. До того ж, Бажан навіть видав збірку поезій "Італійські зустрічі".

В Італії Микола Бажан був захоплений колосальними людськими зусиллями та здобутками щодо упорядкування, гармонізації довкілля. В "Італійських зустрічах" зазвучала питомо Бажанова тема торжества праці. Не випадково у вірші "Ірис Флоренції" виникають і роздуми про змарнований хист, про долю генія, змушеного ставати до буденної праці. Братися за молот чи за стилос, служити народові чи бути відданим красі? Ще Леся Українка першою зважилася рішуче звільнити Орфея від необхідності мурувати стіни під час ворожої загрози. Але те, що "боліло" літераторів кількадесят років тому, для покоління Миколи Бажана втратило будь-яку актуальність. Їхня "громадська" (чесніше – державна!) наймитська праця тоді уже була не з вільного вибору чи з етичного веління, а з суто зовнішньої принуки.

Італійські мандрівки допомогли Бажанові швидше позбутися решток перетлілих і споганених радянських клейнодів, приміритися до інших, більш відповідних часові, ролей і строїв. Мікеланджело також з нагальної потреби будував фортеці та дбав про потугу війська. Але в сьогоднішньому флорентійському краєвиді –

Ось там вони у тьмі й марноті
Стоять пустими бастіонами,
Хоча їх теж Буонарроті
Складав зусиллями безсонними.

Досконало спроектовані катівні не принесуть майстрові нічого, окрім ганьби. Як нічого, окрім ганьби, не заслужив Микола Бажан своєю карбованою сталініаною. У дзеркалі великого Буонарроті український автор намагався розгледіти обриси власного майбуття.

 ***

Вже у пострадянські часи літературну географію почали коригувати. Юрій Андрухович згадав, що Івано-Франківськ, його рідне місто, колись "належало до одного державного утворення не з Тамбовом і Ташкентом, а з Венецією та Вієнною". Тоскана й Ломбардія перебували в одній державі з Галичиною… Його герої зазнають неймовірних пригод у Венеції. Загалом у створеному "станіславівцями" міфі Центрально-Східної Європи італійський контекст має велике значення. Кордони державних утворень знову змінилися. Щоб поїхати до Венеції, нам, як колись громадянам старої доброї Австро-Угорщини, вже не треба отримувати візи.