Єремія Вишневецький. Правда та домисли

11:15, 26 червня 2021

1920.jpg

2012-го муніципалітет польського Білостока хотів надати одній із вулиць міста ім’я князя Єремії Корибута-Вишневецького (1612—1651). Ініціативу заблокували депутати-українці.

— Патронами вулиць мають бути особи кришталево чисті, — говорив тоді представник ГО "Форум меншин Підляшшя" Адам Місюк.

Уявлення наших сучасників про Вишневецького сформувалося переважно на літературних творах. Образи, які створили письменники Генрик Сенкевич та Іван Нечуй-Левицький, виявилися переконливішими за реальні факти. Як наслідок, для поляків Єремія — лицар без страху й докору. Натомість українці часто таврують його небажаними епітетами: "перевертень", "відступник", "ворог православ’я".

Тож яким насправді був Єремія Вишневецький?

500.jpg

Юрій Рудницький

журналіст, політичний оглядач

Зрадив справу діда

— Єремія, син мого брата вдругих і унук славного козацького гетьмана Яреми Байди-Вишневецького, — так представляв викладачам львівської єзуїтської колегії свого малолітнього підопічного князь Костянтин Вишневецький. 

Vyshnevetskyi_003.png

Портрет Яреми Вишневецького з палацу у Вишнівці

Фото: wikipedia.org

Цю цитату взято з роману "Князь Єремія Вишневецький" Івана Нечуя-Левицького (1838—1918). "Син брата вдругих" — себто син двоюрідного брата. Письменник чомусь назвав гетьмана Яремою, а не Дмитром. Та й онуком "Байди" наш герой не був. Він навіть не доводився тому прямим нащадком. Однак обидва мали спільного предка — князя Михайла Збаразького (1470—1517). Той володів маєтком у Вишнівці та першим прозвався Вишневецьким. Михайло був одружений двічі. "Байда" як і Костянтин Вишневецький — його нащадки по першому шлюбу. Єремія — по другому. 

Працюючи над романом, Нечуй-Левицький використовував праці сучасних йому істориків — Олександра Лазаревського, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова. Однак жоден із них не досліджував родоводу Вишневецьких. Ймовірно, через брак даних і виникла плутанина. 

Та й життєві завдання у цих двох осіб були різні. У "Байди" — типова кар’єра авантюриста, шукача пригод, здобувача молдовського трону. У Єремії — розбудова, економічний розвиток і захист своєї "Задніпровської держави". 

Не дотримався присяги, яку склав матері

Коли помирала княгиня Раїна Вишневецька, її малий син Ярема присягнув сповідувати православ’я. Однак у дорослому віці він зламав обітницю, став католиком, чим накликав на себе біди. Така суть цього міфу.

Сюжет "ламання цієї присяги" був поширеним у Речі Посполитій наприкінці XVI — у першій половині XVII століття. Зазвичай ці історії придумували православні публіцисти, аби втримати масовий перехід руських панів у католицизм, протестантизм або до унійної Церкви. А причин для такого "відступництва" не бракувало — тут і відсталість православної системи освіти, і низький рівень культури духовенства.

Prince_Jeremi_Wiśniowiecki.png

Юліуш Коссак "Ярема Вишневецький", 1899 рік

Фото: wikimedia.org

Однак у випадку з Вишневецькими йдеться радше про помилку. 18 січня 1619 року — за кілька місяців до своєї смерті — Раїна видала "фундуш" на заснування поблизу Лубен Мгарського монастиря. У тексті зокрема йшлося про те, що хто наважиться скасувати цей акт або якось спробує утискати православ’я, отримає "клятву" — себто прокляття. Ані про сина, ані про його обітницю там немає жодного слова.

Правда, відомий лист митрополита Ісаї Копинського до юного Єремії: 

"Знаємо всі, милостивий княже, під якими страшними умовами з боку релігії та обов’язками і клятвами родителька вашої княжої милості, з цього світу сходячи, залишила — на чиї то душі впаде?". 

Але й він не підтверджує Яреминої обітниці. Це радше посилання на той же "фундуш".

Припустімо, княжич справді склав якусь присягу. На момент смерті матері йому було не більше шести-семи років. Що взяти з малого хлопця у стані емоційного стресу?

Ворог православ’я

"Він вже віддавна викликав до себе ненависть з боку грецького духовенства та селян надмірною ревністю новонаверненого католика", — писав про князя француз Проспер Меріме (1803—1870).

Вишневецькому закидають масове будівництво католицьких костелів і монастирів на переважно православному Задніпров’ї. Але у відомих сьогодні джерелах відсутні будь-які звістки про це. Накидати католицизм Єремії було просто невигідно — це завадило би приваблювати нових поселян у свої маєтності.

Vyshnevetskyi_004.jpg

Портрет Яреми Вишневецького. Даніель Шульц, третя чверть ХVII століття, Національний музей у Варшаві

Фото: wikipedia.org

Натомість він не раз обдаровував і звільняв від поборів православні установи. Особливо уважно ставився до Мгарського монастиря. Ця опіка давала змогу ігуменові Калістрату протидіяти тискові ксьондзів і грабункам польських жовнірів. А ось його ченці не завжди були вдячними. Року 1637 деякі з них взяли участь у погромі Лубен. Їх викрили та засудили до страти. Вирок вдалося скасувати саме завдяки втручанню Вишневецького. 

"Я сам, маючи повагу до отців-законників релігії грецького обряду, які в маєтності моїй, монастирі Мгарському, мешкають, віддаю їм те село Мгар з пожитками, мені належними, до вільного уживання їм на вічні часи", — писав князь в акті від 8 лютого 1636 року. 

Він заохочував цеховиків у підвладних містах. Цехи в ті часи були не лише виробничими об’єднаннями, а й важливими релігійними осередками.

Надаючи ремісникам права та вольності, князь гарантував недоторканність їхньої конфесії та звичаїв. За повелінням Єремії при Хрестовоздвиженській церкві в містечку Срібному з’явилося православне братство зі школою, шпиталем та місцем для зборів. Навіть у заповіті наказував своєму синові — майбутньому королеві Михайлу — всіляко доглядати за церквою у Вишнівці, де були поховані його батьки. 

Що ж витворило його образ як "ворога православ’я"? А те, що він відібрав Густинський і Мгарський монастирі з-під юрисдикції екс-митрополита Ісаї Копинського на користь Петра Могили. Перший уособлював консервативну і промосковську течію в руському православ’ї. Другий — реформаторську. 

Ісая зберіг вплив на ті монастирі. Через них він розповсюджував серед населення "Задніпровської держави" наклепи на Могилу й чутки про плановане окатоличення краю. Підо вплив цих переказів потрапили і козаки — надзвичайно вразливі у питаннях віри. До цього додалося незадоволення затримками платні за участь у війнах та розміщення на Задніпров’ї жовнірів, які грабували місцеве населення. Це призвело до вибуху козацьких повстань, що також відбувались під релігійними гаслами. 

Жорстокий кат

— Мучте їх так, аби відчували, що вмирають! — начебто говорив перед стратою ворогів Єремія Вишневецький. Такі слова можна прочитати і в Нечуя-Левицького, і в історика Миколи Костомарова (1817—1885). Використав їх 1999-го й режисер Єжи Гоффман у стрічці "Вогнем і мечем".

Копнімо глибше. Виявляється, вперше ця фраза трапляється у життєписі імператора Калігули, який написав Гай Светоній Транквілл (75—160). Хроніст Лаврентій Ян Рудавський (1617—1674) вклав слова Калігули до вуст Вишневецького. Очевидно, це був лише художній хід задля ефекту — Рудавський хоч і сучасник князя, а не брав участі у Хмельниччині.

2.jpg

Ймовірні останки князя Яреми Вишневецького в крипті монастиря Святого Хреста на Лисій Горі, Свентокшиське воєводство, Польща

Фото: wikipedia.org

Єремія справді жорстоко розправлявся з повстанцями і їхніми симпатиками. Про це є достатньо свідчень. Але гляньмо на ці події з погляду тодішніх звичаїв і права.

По-перше, стратам передувало слідство. Його Вишневецький проводив особисто. Наскільки якісним воно було — то вже інше питання. 

По-друге, як би цинічно це не звучало — всі екзекуції були цілком правомірними. Відбувалися вони на територіях, що або були власністю Єремії, або перебували під його опікою. 

По-третє, усі страти в Речі Посполитій були чітко регламентованими. Найпопулярнішу в ті часи кару — саджання на палю — застосовували не з "любові до мистецтва", а за конкретні провини — розбій на дорозі, зраду та шпигунство. Князь діяв виключно в межах тодішнього правового поля. Що ж до катованих духовних осіб, то тут могли бути ще й сімейні порахунки. Єреміїного батька отруїв православний священик у Молдові — просто під час таїнства Причастя. 

Вишневецький був жорстоким. Але нічим не гіршим від тих, проти кого йому доводилося воювати. 

Пострах козаків

Епітафія на саркофазі короля Михайла Вишневецького називає його батька "пострахом козацтва". 

Та навряд чи Єремія був від початку вороже налаштований до козаків. Так, він придушував їхні заколоти у своїх володіннях. Однак ці протести підбурювали промосковськи налаштовані священики — противники Петра Могили. 

Князь мав фінансові справи із вдовою руйнівника Кодацької фортеці Івана Сулими. У нього склалися цілком приязні стосунки з реєстровцями, які допомагали придушувати бунти. Козаки були його спільниками у війнах проти Москви й татар. Їхні хоругви входили до складу надвірного війська. 

Шведський посол у Речі Посполитій Спарре у реляції до свого короля називає руського воєводу "великим патріотом вітчизни". А далі пише: "Тому його любить не лише народ, особливо козаки (!), але й шляхта".

Цікавий з цього погляду лист князя до Богдана Хмельницького від 20 січня 1649 року: "Предки мої завжди прихильні війську запорозькому були й допомагали йому набувати всілякої слави, з ним кров проти неприятелів наших проливаючи. Дивно мені, що ваша милість пан на якусь неприязнь з мого боку скаржиться". 

Бився з Максимом Кривоносом

Багато хто бачив картину Миколи Самокиша (1860—1944) "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким під Махнівкою".

Козаки Кривоноса зайняли Махнівку влітку 1648 року. Село було власністю київського воєводи Януша Тишкевича. Не маючи достатньо сил, щоб відбити це містечко, той звернувся по допомогу до Єремії. 

Кривоніс і Вишневецький справді були затятими ворогами. Та віч-на-віч, тим паче в поєдинку, вони ніколи не зустрічалися. Принаймні в реляціях і щоденниках з-під Махнівки жодних згадок про це немає. Навряд чи сучасники замовчали б такий бій — незалежно від результату. Понад те, полковник Кривоніс взагалі не був під Махнівкою. Військом повстанців там командував підлеглий йому старшина Іван Гиря. 

1.jpg

Микола Самокиш "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким", 1934 рік

Фото: arthive.com

Єдиний документ, у якому йдеться про цей поєдинок — літопис Самійла Величка, створений приблизно через 70—80 років після описаних подій. 

"Самого князя Кривоніс ледве не спихнув списом із коня", — читаємо там. Крім цієї фрази — нічого. Однак більшість істориків вважає цей витвір сумнівним джерелом. Серед них і Михайло Грушевський (1866—1934), який ставився до Єремії без особливої симпатії. 

Кілька слів про зовнішність головних героїв картини. Самокиш використав єдине відоме прижиттєве зображення Кривоноса. Це портрет у профіль, створений радше як карикатура до тогочасного памфлету. 

Натомість існує щонайменше п’ять прижиттєвих портретів Вишневецького. Найімовірніше, художник їх не бачив. Принаймні на картині князь не схожий на жоден із цих образів.

Схожі матеріали

600.jpg

Загадка смерти Володимира Васильковича

630_360_1630587013-657.jpg

У Меджибізькому замку знайшли княжі печатки ХІІ століття

600.jpg

Тмуторокань. Сто років руської самотности

600.jpg

Битва велика і кривава з московитом

630_360_1499794331-7503.jpg

У Москві на виставці Євангеліє Анни Ярославни представили “російською пам'яткою”