Доброго вечора, ми з Америки: шість запитань про ленд-ліз у Другій світовій та в Україні

Чому США заплющили очі на радянський тоталітаризм?

Друга світова війна тривала другий рік. Сполучені Штати Америки все ще не втручалися у конфлікт, але намагалися всіляко сприяти Великій Британії. Спочатку допомогу надавали за принципом “Плати та забирай”. Після поразки Франції, коли становище британців різко погіршилось, стало зрозуміло, що наодинці вона може не втриматися проти Німеччини. Втім вступати у війну Америка ще не була готова.

<p>Президент США Франклін Рузвельт, ініціатор ленд-лізу у Другій світовій війні</p>

29 грудня 1940 року президент США Франклін Рузвельт виголосив знамениту промову,у якій запропонував інший варіант. Він назвав США “арсеналом демократії” і наголосив на необхідності всебічної матеріальної підтримки Великої Британії.

“Наша національна політика не спрямована на війну. Її єдина мета – втримати війну подалі від нашої країни та нашого народу”, – заявив Рузвельт.

Щоб надати ефективну допомогу, належало подолати внутрішні бюрократичні перепони. Так і виник Закон про ленд-ліз. Акт, який Рузвельт підписав 11 березня 1941 року, наділяв голову держави повноваженнями визначати країни, “чий захист президент вважає життєво важливим, щоб захистити Сполучені Штати”. А на цій підставі – “продавати, передавати право власності, обмінювати, здавати в оренду, позичати або будь-яким іншим чином розпоряджатися будь-якому уряду будь-який предмет захисту”.

Першою допомогу отримала Велика Британія. Згодом до неї долучили Китай, СРСР, Францію, низку інших країн.

Коли справа дійшла до СРСР, Рузвельт – як і Черчилль – відступив від ідеологічних суперечок і наголосив на готовності підтримувати радянський тоталітарний режим, адже той воював зі спільним ворогом – Німеччиною. 11 червня 1942 року СРСР і США підписали угоду про взаємну допомогу. Своїм підписом Сталін зобов’язався “вносити свій внесок у захист Сполучених Штатів Америки та їх зміцнення та надавати [США] такі предмети, послуги, засоби чи інформацію, які він може надати”.

Гаррі Трумен, який став президентом США після смерти Рузвельта, відгукувався про ленд-ліз прагматично: “Кошти, витрачені на ленд-ліз, безумовно, врятували безліч американських життів. Кожен радянський, британський чи австралійський солдат, який отримував спорядження за ленд-лізом та йшов у бій, скорочував воєнні небезпеки для нашої молоді”.

Ленд-ліз – це безкоштовно?

Отримувати допомогу за Законом про ленд-ліз – не означає необмеженого безкоштовного доступу до великих арсеналів США. Саме значення Lend-Lease заперечує безкоштовність. Буквальний переклад терміна – “позичати і здавати в оренду”. Втім концепція надає надзвичайно хороші умови оплати. Партнерство ґрунтується на особливому статусі отримувачів допомоги – країн, важливих для захисту США.

Принцип простий: США передають у дружню країну танк. Після війни вона має або повернути танк, або сплатити його вартість. Замість грошей можна було надати технології, сировину, майно, укласти вигідний договір. Якщо машина згоріла на полі бою, за неї можна було не платити.

Основним отримувачем американської допомоги стала Велика Британія – 31,4 млрд доларів. Далі за рівнем підтримки були СРСР – 11,3 млрд, Франція – 3,2 млрд та Китай – 1,7 млрд.

<p>Американські вантажівки перед відправкою в СРСР</p>

Єдиними, хто повністю сплатив борг, були британці, які, окрім грошей, ділились зі США технологіями. Цікаво, що королівство розрахувалося зі США аж 2006 року; останній транш становив 83,25 млн доларів. Найскладніше американцям було з СРСР, бо колишні союзники стали затятими ворогами.

Відразу після війни США виставили Радянському Союзу рахунок на 2,7 млрд доларів. СРСР торгувався. У 1951 році американці скоротили свої вимоги до 800 мільйонів. Союз відмовився оплатити і їх, бо вважав, що це занадто багато. Потім загострилася Холодна війни.

Року 1972 року протистояння послабилось, і сторони зійшлися на 722 млн доларів. До липня 1973-го СРСР виплатив 48 млн, а далі відносини знову погіршилися, платежі припинили. У 1990 році радянська сторона зобов’язалася виплатити США 674 млн доларів. Якщо врахувати інфляцію, то на 1946-й борг становив би лише 100 мільйонів. У серпні 2006 року Росія оголосила, що закінчила виплати за ленд-лізом.

Чи Радянський Союз переміг би без ленд-лізу?

І хоч основним споживачем ленд-лізу була Велика Британія, головним вигодоотримувачем став усе ж Радянський Союз. У самому СРСР значення американської підтримки постійно применшували. Після війни тиражували твердження, що обсяги поставок становили лише 4 % від радянського виробництва. Теперішні російські історики оцінюють цю частку в 7 %. До того ж росіяни критикували товари та техніку, які надали американці, применшували їхню якість, особливо, коли йшлося про порівняння з радянськими аналогами.

Насправді ж радянська пропаганда применшувала значення ленд-лізу. Восени 1941 року становище СРСР було критичним. У перші місяці війни Союз зазнав величезних втрат – 21 тисячу танків, 17 тисяч літаків, 33 тисячі гармат. Майже півтори тисячі промислових підприємств мусили перебазовувалися вглиб радянської держави і ще не встигли налагодити виробництва. Німецькі ж війська наближалися до Москви. Не було впевнености, чи їх вдасться зупинити… Саме в той момент й актуалізувалося питання про іноземну допомогу.

1 жовтня 1941 року СРСР підписав так званий “Московський протокол” – політичний акт про постачання товарів зі США та Великої Британії за програмою ленд-лізу. Керівництво одразу ж попросило в союзників літаки, танки, зенітні гармати, протитанкові рушниці, польові телефони, кабелі для телефонії та телеграфу, сталь, алюміній, цинк, олово, нікель, молібден, мідь, феросплави, промислові інструменти, колючий дріт, толуол, нітрогліцерин, фенол, фосфор, електроди, ґуму, джут, взуття, пшеницю, цукор тощо.

Ленд-ліз фактично врятував СРСР від поразки. Серед озброєння РСЧА (Робітничо-селянської Червоної армії) на 31 танк радянського виробництва припадало 10 імпортних, а на 13 літаків – 10 іноземних.

“Восени 1941 року ми все втратили, і якби не ленд-ліз, не американські поставки, не зброя, продовольство та теплі речі для армії – ще питання, як би все закінчилось”, – визнавав Анастас Мікоян, голова Комітету продовольчо-речового постачання армії.

Навіть тоді, коли криза на фронті минула, обсяги постачання від союзників зростали й  у 1943–-1945 роках досягли піку. Допомога надходила аж до середини 1945 року.

Чи надходження зі США були помітними на фронті?

Загалом за програмою ленд-лізу до СРСР прибуло – якщо не враховувати втрат під час транспортування – 10 395 танків. Дві п’ятих серед усіх машин (4065 одиниць) – американські М4А2 Sherman. До того ж СРСР отримав танки із Великої Британії і Канади. Sherman’и брали участь у боях до кінця війни.

У радянській армії були з’єднання, укомплектовані винятково американськими танками – окремі полки, бригади та корпуси. Зокрема, 1-й механізований корпус зі складу 2-ї гвардійської танкової армії на 23 січня 1945 року мав у строю 136 Sherman’ів і жодного радянського Т-34.

Герой Радянського Союзу Дмитро Лоза відгукувався про Sherman так: “Машина була хороша, але зі своїми плюсами та мінусами. Коли кажуть, що начебто поганий був танк – я відповідаю: вибачте, поганий порівняно з чим?!”.

Чимало радянських асів літали саме на американських літаках, зокрема на винищувачі Bell P-39 Airacobra. Радянський Союз отримав майже 5 тисяч Airacobr. На цих винищувачах літали триразовий володар звання “Героя СРСР” Олександр Покришкін, дворазові “Герої” Микола Гулаєв, Дмитро Глінка та Григорій Речкалов.

Для потреб свого військово-морського флоту СРСР отримав із Заходу 318 бойових кораблів – тральники, торпедні катери, а також катери, призначені для знищення субмарин ("великих мисливців за підводними човнами").

За роки війни зі США до СРСР відправили 427 284 автомашини, із Великої Британії – 5232. Для порівняння, за цей час на радянських підприємствах випустили 265 600 автомобілів – постачання від союзників перевищило внутрішнє виробництво на 163%! У 1944 році американські машини були основою автопарку РСЧА.

Наприкінці війни одним із облич Червоної армії став американський джип Willys: на фронті вони траплялися скрізь. Дуже популярними були й вантажівки Studebaker, які вирізнялися своєю надійністю. На Studebaker’ах навіть встановили радянську систему реактивного вогню БМ-13 – відому “Катюшу”.

Американські засоби зв’язку допомогли радянській армії істотно покращити рівень комунікації у військах. Ще 1941 року зв'язок у РСЧА був на примітивному рівні. Велике значення мало постачання англійських та американських радіолокаторів – їх привезли майже дві тисячі, серед них 373 морські і 580 авіаційних локаторів. Для порівняння, у СРСР за роки війни виготовили 775 РЛС усіх типів.

У Червоній армії дуже добре відгукувалися про продукти харчування, одяг та взуття. “Коли до нас стали надходити американська тушківка, комбіжир, яєчний порошок, борошно, інші продукти – які одразу вагомі додаткові калорії отримали наші солдати! І не лише солдати: дещо перепадало і тилу”, – згадував Анастас Мікоян.

<p>Американська тушківка в СРСР</p>

Червоноармієць Василь Лобачев згадував через десятиліття після війни: “Американські консерви були смачні, прекрасне м’ясо. Особливо запам’ятався випадок: якось ми отримали по ленд-лізу хліб 1936 року випічки у спеціальних пакетах. І, уявляєте, смачний!”.

Американці надіслали радянському війську 15 мільйонів пар взуття – тобто забезпечили принаймні одною парою чобіт половину бійців від загальної чисельності РСЧА за війну (а йдеться приблизно про 30 мільйонів вояків)!

Формені ґудзики із радянської уніформи з назвами американських виробників на звороті й нині часто трапляються на антикварних майданчиках. Таких ґудзиків США передали 257 723 498 штук.

Як порахувати американську частку в радянській промисловості?

Сполучені Штати Америки постачали до СРСР не лише готову продукцію, а й засоби виробництва.

“Оскільки єдина мета ленд-лізу – якнайшвидше здобути перемогу в цій війні, ми відправляємо за кордон верстати та сировину, коли впевнені, що там вони принесуть більше користі для цієї мети, аніж у нас вдома. Звичайно, що в багатьох випадках ефективніше відправляти за кордон готові військові матеріали: було б смішно, наприклад, будувати авіаційний завод на невеличкому острові в Тихому океані, де немає ні фабричних будівель, ні сировини, ні енергії, ні кваліфікованих робітників. 

Але не менш смішно було б дозволити простоювати радянському, англійському або австралійському авіамоторному заводу з їхніми кваліфікованими робітниками через брак потрібної сталі або верстатів, які ми можемо туди послати без жодної шкоди для нашої промисловості. Було б смішно постачати Червону армію таким потрібним високооктановим бензином, якщо росіяни мають свою нафту і їм треба тільки отримати якомога більше обладнання для переробки”, – згадував державний секретар США у 1944–1945 роках Едвард Стенніус, який був одним із відповідальних за організацію ленд-лізу.

<p>Вантажівки Chevrolet G7107 (на передньому плані) і Studebaker US6 з американських поставок у транспортному резерві РСЧА</p>

Понад те, підтримка радянського промислового виробництва та транспорту Сполученими Штатами мали для радянського успіху не менше значення, ніж постачання бойової техніки. Зокрема США надали Радянському Союзу устаткування для літакобудівних заводів у Куйбишеві, Орську, Красноводську. Американське обладнання для нафтопереробки дало змогу СРСР більш ніж удесятеро збільшити виробництво авіаційного бензину.

Штати передали СРСР 2,3 мільйона тонн сталі, котрих вистачало для виробництва 70 тисяч танків Т-34. А до того ж – кольорові метали та іншу сировину для масштабного виробництва бойової техніки та боєприпасів. Радянська промисловість не могла би функціонувати без цих матеріалів.

Зі США Радянський Союз отримав 1977 локомотивів (власне виробництво – 825) та 11 075 залізничних вагонів (радянських – 1086). Залізниця відіграла важливу роль у 1943–1945 роках, коли Червона армія стрімко наступала й потребувала швидкої масштабної логістики.

Без ленд-лізу Радянський Союз не мав би власного виробництва техніки, озброєнь, боєприпасів, пального, обмундирування тощо в достатній кількості, щоб вести війну. Армія не мала би сучасного автотранспорту й не могла би забезпечувати фронт залізницею.

Ленд-ліз не лише врятував СРСР від швидкого краху, а й дав можливість створити потужний спротив Німеччині, а згодом – відвоювати втрачені території та дійти до Берліна.

Яким буде український ленд-ліз?

Повна назва Закону про ленд-ліз для України – “Закон про надання Президентові розширених повноважень щодо укладання угод з Урядом України про позику або оренду оборонних виробів цьому Урядові для захисту цивільного населення в Україні від російського військового вторгнення та для інших цілей”. Термін його дії – 2022–2023 бюджетні роки. Обсяги допомоги й умови будуть прописані в окремому договорі між державами.

Головне значення цього акта – усунення бюрократичних перепон. Після того, як президент США підписав закон, протягом 60 діб Штати мають запровадити пришвидшені процедури, щоб доставити воєнну продукцію. 

<p>Вікторія Спартц, перша в історії етнічна українка, обрана до Конгресу США. Представляє Республіканську партію&nbsp;</p>

“Бюрократія, як ми всі знаємо, є ворогом під час кризи, тому оптимізація процесів і збільшення швидкості та гнучкості надзвичайно важливі”, – заявила член Конгресу Вікторія Спартц, єдина американка українського походження в парламенті США.

“Програма ленд-лізу посприяла перемозі союзників, завдяки якій демократія збереглася для майбутніх поколінь. Наше завдання сьогодні залишається таким самим, як і з оригінальним ленд-лізом. Не майте сумнівів, Росія вторглася із заявленою метою покінчити зі свободою і самоврядуванням в Україні. 

Але з неймовірною мужністю і рішучістю український народ віддає своє життя на передовій за демократію – не тільки для своєї нації, а й за демократію в усьому світі”, – заявила спікер Палати представників Ненсі Пелосі.

Закон про ленд-ліз не робить США учасником війни в Україні. Але відкриває можливість того, що Америка стане нашим основним арсеналом. Міністр оборони США Ллойд Остін недавно заявив: “Мета США – ослабити військову могутність Росії”.

Українська армія покладає великі очікування на американську допомогу.  Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний у недавній розмові з головою об’єднаного комітету начальників штабів США генералом Марком Міллі обговорив “перспективну модель ЗСУ”. “Вочевидь, ми змушені відмовлятися від радянської зброї та техніки й переходити на натовські зразки. І що раніше розпочнемо цей процес, то швидше закінчимо”, – заявив Залужний.

Проте маємо розуміти: це не відбудеться швидко. Спрощених процедур передачі ще не запроваджено. Списки бажаного озброєння і матеріалів ще не розглянуто. Тому тут-і-тепер сучасної техніки ми не отримаємо. Понад те, коли всіх домовленостей вдасться досягнути, ЗСУ не зможуть швидко масово пересісти на американські танки та літаки. Для цього потрібні і навчений персонал, і бази для обслуговування техніки.

Американський військово-промисловий комплекс наразі відчуває серйозні проблеми. За два місяці війни США віддали Україні 33 % запасів протитанкових комплексів Javelin та 25 % зенітних ракет Stinger. Виробництво цих систем потрібно нарощувати, щоб відновити американські резерви й забезпечити безперебійне постачання ЗСУ.

Це завдання не є простим. Кілька років тому Stinger’и зняли з виробництва. Тепер їхній виробник, компанія Raytheon, заявляє, що через брак деталей і матеріалів не зможе виготовляти нові системи принаймні до 2023 року.

“Мало хто розуміє, що передові протитанкові ракети Javelin і зенітні ракети Stinger підтримує застаріла та ненадійна виробнича інфраструктура, переповнена потенційними “вузькими місцями”, вразливими ділянками та проблемами з постачанням”, – зазначає аналітик Forbes Крейґ Гупер.

Ленд-ліз – це  довготривалий проєкт. Він свідчить про впевненість США в тому, що війна триватиме довго, що ми в ній переможемо і що після поразки Росії розрахуємось за поставки.

Вже тепер, коли Україна відбиває російський наступ на Донбасі та на півдні, ленд-ліз не вплине на воєнну потужність ЗСУ. Масовані конвої зі спорядженням та сучасною технікою надійдуть орієнтовно у середині літа. Ленд-ліз визначить нашу перемогу пізніше, вже після того, як ми зупинимо російські війська. Тоді ми зможемо перехопити ініціативу й відбити окуповані землі.