"Дівчина аж ніяк не пристойна". Загадкове самогубство Мальвіни М.

Романс чи нещастя?      

7 липня 1897 року львівські часописи поширили повідомлення, розіслане поліційною дирекцією: Мальвіна М., 19 років, учениця приватного навчального закладу, дівчина пристойна і красива, зникла безвісти. З настанням канікул вона мала виїхати до батьків у Броди, однак так туди й не дісталася. До повідомлення додавалася фотографія вродливої юнки, одягнутої у народне вбрання. 

Журналісти висловлювали версії того, що трапилося. Дописувач "Слова Польського" вважав, що дівчина вирішила сховатися, бо боїться покарання через запропащену науку: «Цілий рік сиділа на шкільній лаві й думала… про небесний мигдаль. Не допомогли прохання і накази вчителів і подруг, вперта дівчина постановила не вчитися – і дотрималася цієї постанови до кінця. Оскільки, попри погану оцінку, Мальвіна не впала в меланхолію, про замах на власне життя не йдеться. Очевидно, дівчина десь переховується. Де? Наразі невідомо. У "міродайних" колах переконані, що криївка зухвалиці розташована не під землею, і в цьому брав участь ще хтось». А хронікар "Ґазети Народової" припускав, що йдеться про втечу на тлі юначого кохання: "Романс чи нещастя? Можливо, це звичайний випадок, можливо, трагедія, а можливо — прекрасний матеріал для новеліста. Якщо судити по фотографії Мальвіни, останнє припущення виглядає найбільш імовірним. Хіба що фотограф умисно прикрасив Мальвіну". 

Жарти виявилися недоречними — через кілька днів стало відомо, що Мальвіна Місон померла внаслідок отруєння. 

Різка зміна

Журналісти "Дзєнніка Польського" і "Пшеґльонда" взялися розслідувати цю історію. Вдалося з’ясувати наступне. Мальвіна була донькою листоноші з Бродів, чоловіка небагатого, але поважного. Торік восени вона прибула до Львова, аби навчатися у нещодавно відкритій школі для дівчат Софії Стралковської. Спочатку мешкала у якоїсь Рав’янової по вулиці Скарги, 2тепер Озаркевича. Поводилася пристойно і жодних проблем з наукою не мала. Жила з того, що надсилали їй батьки, а також давала приватні лекції. 

Все змінилося взимку, коли Місонівна за порадою якоїсь подруги перебралася до пані Забільської на вулицю Сигізмундівську, 17тепер Гоголя. Протягом неповних семи місяців учениця пропустила 140 занять. Часто вешталася по віддалених дільницях міста, траплялося, виходила з дому пізно вночі в товаристві якогось чоловіка. Як наслідок — оцінка "недостатньо" у свідоцтві та рішення адміністрації школи не приймати її на наступний навчальний рік. 

Що ж стало причиною такої різкої зміни? 

— Я одразу говорила, що це погано скінчиться, — свідчила одна з сусідок Забільської. — То була добра дівчина, слухняна, але нерозважна. 

Софія Юрчак і Гелена Яшуш, шкільні подруги Місонівни, згадували: після зміни помешкання вона, раніше весела і балакуча, стала замкнутою і ніби присоромленою. На питання: "Що тобі є, Мальвінко?" — не відповідала. Якось прибігла до школи бліда і перелякана. Розповіла, що їй тричі перейшов дорогу чорний кіт, і що чула скиглення дитини. 

Траплялося, Забільська їздила у Краків, де жив її чоловік. В такі дні Мальвіна йшла ночувати до шваґрасвояк господині — якогось Романовського з вулиці На Оболоняхтепер Залізнична. А той переселявся у поблизький готель "Під золотою рибою". Реґіна Маркс, котра мешкала по сусідству, розповіла, що вночі Міссонівна почала кричати. Коли Марксова зайшла до кімнати, дівчина перелякано повідомила, що в іншій кімнаті хтось рухає кріслами. Попри те, що там нікого не виявилося, решту ночі Мальвіна спала з дітьми сусідки. 

Таємнича постоялиця

Пані Бялобреська тривалий час шукала доглядальницю для своєї матері, котра проживала у Росії. Аж ось знайшла оголошення у бюро вчительок: молода дівчина, учениця приватної школи, шукає роботу десь на селі. Дівчину звали Мальвіна, при зустрічі вона радо погодилася на пропозицію поїхати за кордон. Лиш попросила замешкати у Бялобреської перед виїздом — мовляв, її господиня саме вирушає за місто. Показала рекомендаційний лист від Андрія Свістерського, настоятеля церкви святої Анни, колишнього пароха у Бродах. Та щоб отримати закордонний паспорт, потрібен був дозвіл батьків. Обіцяла надати його з дня на день. 

Бялобреська прийняла юнку у свій дім по вулиці Сапіги, 21тепер Бандери. Тим часом у пресі з’явилися оголошення про зникнення Мальвіни М. 

— "Дівчина пристойна і красива…" Чи це не про тебе? — запитала Бялобреська. 

— О ні, то якась інша Мальвіна, — відказала її постоялиця. — Я — дівчина аж ніяк не пристойна.

Наступного дня з’ясувалося, що лист отця Свістерського — фальшивий. Мальвіна була змушена визнати, що її справжнє прізвище — Місон, і це її розшукує поліція. Бялобреська заявила юнці, що не відпустить її в Росію, а відправить до батьків. Тоді пішла до міста. Тим часом Мальвіна відправила служницю сусідів до крамниці. Просила придбати шість аркушів паперу, шість конвертів, п’ять тістечок і сірчаних сірників на шість центів. 

— Навіщо вам стільки сірників? — перепитала служниця. 

— Це для пані, — мовила. — Але пам’ятай, сірники потрібні саме сірчані. 

Незабаром Місонівна дала цій же служниці три конверти без марок — оплатити їх мали отримувачі. Один був адресований до її батька у Броди, другий — до сестри, вчительки в Підкамені, третій — до муляра Франца Журовського, котрий мешкає на ЗамарстиновіКолишнє передмістя Львова, нині розташоване в сучасному Шевченківському районі міста. Цей останній викликав особливий інтерес в журналістів. Втім, відшукати муляра чи бодай цей лист їм так і не вдалося. 

Смертоносні сірники

Для чого Мальвіні були потрібні сірники? Справа втому, що складу запальника тогочасних сірників входив надзвичайно отруйний білий фосфор. Тож ними часто користувалися самогубці. Речовину з кінчиків сірників треба було зішкрябати й розчинити у воді чи спирті. Для смертельної дози вистачало двох-трьох пачок. Щойно 1912 року австрійський парламент, стривожений кількістю самогубних замахів за допомогою фосфору, заборонить виготовлення і продаж таких сірників.

На світанку 9 липня Бялобреську розбудив нестримний кашель, що лунав з кімнати Мальвіни. Коли вона увійшла туди, побачила, що тіло юнки посиніло і вкрилося плямами. Її сорочка і руки були червоні від фарбника. По підлозі були розкидані сірники, з яких ретельно зішкрябано фосфорні головки, на печі стояло горнятко з рештками смертоносного розчину. Господиня негайно покликала лікаря Нементовського. Той вколов усі можливі протиотрути й промив шлунок зухвалиці. 

Бялобреська також відправила телеграму рідним Місонівни у Броди. Водночас батько отримав ще одну телеграму, анонімну, дуже дивного змісту: "Мальвіна робить філігранні квіти, в неділю я їх привезу". Її мати негайно поїхала до Львова.

Тим часом юнка боролася зі смертю.

— Яка я нещасна! — примовляла у передсмертних мареннях. — Знали б ви, чого вона мене вчила… 

— Хто вчив? 

— Пані Забільська... Що вона тільки зі мною не робила! Розмальовувала і відправляла на вулицю. 

— З чого ж жила та пані? 

— З мене і жила. Часом не мала ані цента, а часом — цілу сотню.

Ввечері Мальвіна Міссон випустила духа. Нементовський ствердив, що дівчина "перебувала у поважному стані" — себто була вагітна. Через два дні її поховали на Янівському цвинтарі. Цікаво, що це був уже другий самогубний замах у закладі Стралковської. Кілька місяців тому намагалася отруїтися опіумом панна Д. з Городка — начебто через погану оцінку. Її вдалося врятувати.

Розкопана могила

<p>Могила самогубця. Листівка початку XX століття</p>

"Дзєннік Польський" стверджував: "Перед нами справжня епопея приниження та шахрайства з однієї сторони й нещастя — з іншої. Волосся стає дибки від однієї тільки думки, що такі справи творилися у сфері, в якій ніхто не міг нічого подібного навіть припустити. Маємо численні докази, що пок. Мальвіна Місон впала жертвою торговки дівочими принадами. Вона не змогла пережити цю ганьбу й отруїлася". А "Пшеґльонд" оповідав, що в їхню редакцію явилася скандальна пані Забільська з якимось Зайончковським. Той повідомив, що може вказати на чоловіка, котрий звабив Мальвіну. Журналісти відповіли, що не займаються допитами, й порадили йти в поліцію. 

Під тиском преси довелося проводити ексгумацію. 13 липня гробарі розкопали свіжу могилу. Судові медики Хомин і Обтулович майже три години оглядали тіло. Їхній висновок: чутки про поважний стан Мальвіни — безпідставні. Слідчий суддя Барт, присутній при процедурі розтину, розпорядився припинити подальше провадження. 

"Слово Польське" коментував цю історію: "La chair humane — це нещасливе, від часів Адама і Єви вогнями спокус шарпане людське тіло, той суспільно- моральний контраст духа і пристрасті, та таємна розбещеність, що криється у затінку, толерована статутами й охоронцями суспільного порядку — все це смикалося в перешіптуваннях і плітках, що передавалися з вуст в уста з приводу одного сумного самогубства. Насамкінець виявилося, що нароблено надто багато куряви — чи свідомо, чи легковажно, що до людських обурень на припущену кривду долучено багато бажання скандалу і гонитви за сенсацією. Однак підсумок не підвів: у повітрі залишився пил, котрим задихалися, проте випитували, підслуховували й годувалися протягом усього тижня". Дорікала колегам у бажанні створити сенсацію на рівному місці й краківська "Нова Реформа": "Якщо репортери львівських часописів і далі будуть оббріхувати своїх читачів, львівська преса певною частиною закасує винахідників американського гумбуґу". 

"Дзєннік Польський" не здавався — запевняв, що володіє достатньою кількістю фактів, які підтверджують висловлені на шпальтах припущення. Врешті констатував: "Можна майже напевно припустити, що маємо справу з драмою, останній акт якої був викреслений з причин, невідомих широкому загалу".