Будні американського єретика в Радянському Союзі

Незвичайне завдання

Начальник Управління КДБ при Раді Міністрів УРСР по Київській області генерал-майор Павло Тихонов був лаконічний:

— Вашу кандидатуру обрали співробітники розвідки з Москви. Їм потрібен кмітливий оперативник, котрий добре знає англійську. Зараз вони в готелі "Україна". Терміново їдьте туди. Всі вказівки отримаєте від них. Після повернення доповісте.

Був жовтень 1960 року. Лейтенант Ігор Бугайов рушив до готелю, де його зустріли двоє чоловіків. Коротко виклали суть питання. Кілька місяців тому до радянського посольства в Фінляндії звернувся колишній співробітник шифрувальної служби держдепартаменту США і попросив політичного притулку. Його доправили в Москву, ретельно опитали, все зважили і зрозуміли — з цього можна отримати неабиякий зиск. Перебіжчику терміново надали радянське громадянство і зобов’язали виконком Київської міськради виділити окрему двокімнатну квартиру в центральній частині міста. 

Далі представники центру запропонували Бугайову пройти в інший готельний номер і познайомитися з новим підопічним. Його звали Джон Сміт.

— Джона ми застали за чашкою кави, — згадував Ігор Іванович. — Це був типовий американець з характерною відкритою усмішкою. Ми обмінялися загальними фразами. Він похвалив мою вимову і спитав, як давно я повернувся з США. Я відповів, що ніколи там не був. Всі почали усміхатися. Психологічний контакт відбувся.

Мовну підготовку Бугайов отримав на факультеті міжнародних відносин університету імені Тараса Шевченка. Спілкування з американцем давало змогу зайвий раз попрактикуватися. Але не це головне. 

— Я мав створити такі умови, щоб Сміт відчув себе комфортно й не розчарувався у правильності зробленого кроку, — продовжував Бугайов. — Вибрати й облаштувати помешкання, оформити прописку, поставити на облік в поліклініку, допомагати з купуванням продуктів. Оскільки він не розумів ні російської, ні української мови, я мав стати перекладачем і вчителем. Також мені треба було задіяти всі засоби для його зашифрування й контррозвідувального забезпечення. 

Ознайомившись з усіма матеріалами, КДБ-іст остаточно переконався — американець є дуже цінним об’єктом.

Ян Казимирович з Массачусетса

Джон Сміт народився в місті Квінсі, штат Массачусетс. Під час Другої світової війни добровольцем пішов на флот, закінчив радіошколу, працював у сфері кодованого зв’язку й шифрування. Потім два роки вчився в університеті Джорджа Вашинґтона. Колишній командир по службі, який на той час обіймав керівний пост у держдепартаменті, покликав до себе. Близько десяти років Джон працював техніком з експлуатації шифрувальних машин в американських посольствах і військових аташатах. Географія: Південна Африка, Індія, Пакистан, Афганістан, Цейлон, Саудівська Аравія, Австрія. В Індії одружився на колезі — кадровій співробітниці ЦРУ. 

Та з часом Джон став відчувати на собі пильну увагу з боку керівництва. Він вважав, що до цього спричинилися його ліберальні погляди та негативне ставлення до війни у В’єтнамі. Тоді ж почалися проблеми в родині. Розлучився і подав у відставку. Довго не міг — чи не хотів — влаштуватися на нову роботу.  Боявся, що за ним стежать, в душі носив образу на колишніх колег. Це і привело його до радянського посольства. 

— Йому видали радянський паспорт на ім’я Яна Казимировича, — розповідав про подальший перебіг Бугайов. — За легендою, він — чех, тривалий час проживав в англомовних країнах. Ми навіть їздили разом в Прагу, вивчали тамтешні пам’ятки. Ще одну легенду придумали для його колишніх співробітників: начебто Сміт мандрує по Європі. Після звільнення йому дали 150 тисяч доларів вихідної допомоги —коштів вистачало. Ми відвідали Берлін, Будапешт, інші міста. Всюди Джон відмічався в посольствах США, відправляв додому листи і листівки. 

Якби в ЦРУ дізналися про втечу, одразу вжили б необхідні заходи. КДБ обдумував, як сховати Джона від американської розвідки. Серед варіантів — інсценізувати його загибель в якійсь європейській країні. Тим часом Сміт відвідував музеї, театри, бари і ресторани в Києві. Його влаштували на роботу в інститут іноземних мов. Спочатку працював у фонетичному кабінеті, потім займався розмовної практикою зі студентами старших курсів. Зав’язав роман зі співробітницею. Це наситило його життя — а водночас додало клопоту опікунам. 

Втеча, якої не було

— Якось влітку Джон попросив, щоб йому дозволили поїхати в Крим з подругою, — розповідав Бугайов. — До цього я супроводжував його в усіх мандрівках. А тут така ситуація… Керівництво довго вагалося, але таки дало добро. Джон дуже тішився. Купив акваланг, рушницю для підводного полювання. Казав: як колишній моряк покаже справжній клас. Я просив, щоб він регулярно телефонував мені. З його супутницею провели ретельний інструктаж. Наодинці я наказав їй: у разі непередбаченої ситуації знайти мене в будь-яку пору дня чи ночі.

Минуло кілька днів, і в робочому кабінеті Ігоря Івановича пролунав міжміський телефонний дзвінок. Жіночий голос тремтів. 

— Після купання він з рушницею пішов стежкою до будиночка, — плутано повідомляла жінка. — Більше я його не бачила. Обшукала все узбережжя. На базі теж нічого не знають. 

Бугайов негайно доповів керівництву. 

— Ти ж за нього головою відповідаєш! — безцеремонно кричав начальник. — Якщо щось станеться, як мінімум виключимо з партії. А якщо він, не дай Боже, вирішив втекти назад… 

Через півгодини з Москви надійшла вказівка ​​піднімати по тривозі прикордонні війська та міліцію. На півострові перекрили аеропорти, залізничні та морські вокзали. Але Бугайов вже добре знав свого підопічного. Тому подався до нього на квартиру. На дзвінок ніхто не відповідав. Оперативники без особливих зусиль відчинили двері. Сміт лежав на ліжку в спальні. Відчувався запах коньяку, лунало рівномірне сопіння. 

— Живий, — видихнули КДБ-істи. 

Вранці Джон протверезів і розповів, що трапилося. Того ранку пара посварилася. Він вийшов на найближчу дорогу, зупинив першу-ліпшу машину, показав пачку грошей і сяк-так пояснив, що хоче в Київ. Ввечері був вдома і напився.

Самовар за допомогу

Весняного дня 1972 року в квартиру Джона Сміта привезли мішок. Посеред кімнати висипали купу сміття — обрізки документів, копірки, чернетки.

В Києві саме готувалися до візиту президент США Річарда Ніксона. За кілька тижнів до цього в місто навідалася урядова делегація. Гості ретельно переобладнали номери в своєму готелі: поміняли телефони, електромережу, меблі, покриття на підлозі. Кімната, в якій готували документи, була оточена з усіх сторін — вгорі, знизу і по боках — іншими. Жодних шансів щось підгледіти чи підслухати не лишалося. 

— Ми довго ламали голови, як отримати доступ до матеріалів, — згадував Ігор Іванович. — Раптом у мене з’явилася ідея — досліджувати сміття, яке виносять з номерів. Дехто поставився до цього скептично. Але результат перевершив очікування. Протягом двох діб ми з Джоном майже без сну і відпочинку на колінах з пінцетами в руках розбирали ті завали. Шматки і смужки наклеювали на аркуші чистого паперу. Так складали окремі слова, фрази і цілі блоки, які Джон одразу розшифровував і перекладав. Коли з першим мішком покінчили, підвезли наступний. 

Так вдалося отримати важливу інформацію про плани й наміри американської делегації, можливі компроміси, готовність іти на поступки. Звіт потрапив до генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Виконавців пообіцяли відзначити урядовими нагородами. Але коли дізналися, що серед них був американець, зробили паузу. Врешті-решт Сміту подарували самовар. 

Похорон без родичів

Джон дедалі більше звикав до життя в Радянському Союзі. Любив гуляти Києвом. Одружився на студентці факультету іноземних мов. Йому допомогли зі вступом на факультет міжнародних відносин. Протримався там рік.  

— Він особливо не прагнув вивчити російську, а тим паче українську мову, — розповідав Бугайов. — Його все влаштовувало і так. Практично все розумів, читав книжки і газети, слухав радіо, дивився телевізор — але розмовляти не міг. Лише окремі слова, фрази... Ми спілкувалися англійською, його жінки — також. 

Тим часом КДБ розпочав активні заходи з дискредитації противників. В газетах "Известия" і "Правда" опублікували інтерв’ю зі Смітом, він двічі виступив на радіостанції "Мир и прогресс", вийшла друком брошура "Я був агентом ЦРУ в Індії". 

"На власному досвіді я переконався, що далеко не кожна людина в США уявляє собі, яку небезпеку для світу несе політика їхньої країни, — писав у передмові. — Америка володіє жахливими засобами знищення, її уряд опанував демон насильства. Розум багатьох американців одурманений пропагандою, а очі часто не хочуть або не можуть побачити істину. Багато хто в цій країні просто не бажає знати правду — бо горе тому, хто відкрито засумнівається в справедливості американського способу життя. Його обіллють брудом в пресі, почнуть надсилати листи з погрозами, залякуватимуть по телефону, поставлять клеймо "червоний" і звільнять з роботи. Безкінечні перевірки лояльності, прослуховування телефонних розмов, читання листів, опитування знайомих і сусідів — ось що очікує єретика в США". 

Американець хотів написати спогади про своє життя і роботу, але так їх і не завершив. Періоди гарного настрою чергувалися з депресіями. Тоді насідав на вірменський коньяк, який розбавляв водою з-під крана. Також уподобав сигарети "Прима". Ця пристрасть і стала фатальною — Сміт помер від раку легенів. Щойно тоді КДБ розсекретив місце його перебування — в Массачусетс надіслали телеграму з повідомленням про смерть. Але на похорон ніхто з рідних не приїхав.