Болячки, делікатеси й борги останнього гетьмана

<p>Розумовський (Gregor Razumovsky) підписує документи про передачу артефактів із власної колекції до фондів Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" в палаці Кирила Розумовського в Батурині. 2018 рік</p>

Дід удома розмовляв українською

Аристократичний рід Розумовських нині очолює Грегор Розумовський фон Вігштайн. Він народився 3 березня 1965 року в родині політичного журналіста й музичного критика графа Андреаса Розумовського фон Вігштайна (1929–2002) та журналістки й письменниці принцеси Доротеї Зольмз-Гогензольмз-Ліх (1935–2014).

У дитинстві Грегор із батьками багато подорожував. Здобув освіту історика, опанував кілька мов. На батьківщину предків уперше приїхав у серпні 1991 року. У Києві став свідком відновлення Незалежности України. Пізніше пан Грегор та його рідні долучилися до створення музейного комплексу в Батурині, колишній гетьманській столиці.

Під час Першої світової війни дід потрапив до російського полону і три роки провів в Іркутську. Іронія долі: згодом він одружився із жінкою, яка частково мала російське походження. Його дружиною, бабусею пана Грегора, стала княжна Катерина Миколаївна з російсько-німецького роду Сайн-Вітгенштайн. Вони познайомилися після того, як Катерина влаштувалася гувернанткою у палаці Розумовських. Втекла за кордон від жахів російської революції 1917 року та була змушена шукати підробітків.

Прадід Грегора, Камілл Розумовський (1852–1917), вивчав право і працював на державній службі, займався питаннями освіти. В Австрії отримав підтвердження графського титулу, а потім додав до свого прізвища "фон Вігштайн". Камілл Розумовський поповнив й упорядкував родинну колекцію портретів, фотографій і творів мистецтва. Відвідував Україну, фінансував ремонтні роботи в батуринському палаці.

<p>Кирило Розумовський. Портрет Луїса Токе, 1758 рік</p>

Розум і Ружа

Як Розумовські з Лемешів опинилися в Австрії у статусі графів? На початку була романтична історія кохання і низка інших карколомних подій.

Усе почалося в сусідньому із Лемешами селі Чемері. Року 1731 козацького сина Олексія Розума (1709–1771), який співав у церковному хорі, зауважив російський полковник Федір Вишневський і забрав зі собою до Петербурга. Там красень-співак припав до серця царівні Єлизаветі, доньці Петра І.

За десять років Олексій допоміг Єлизаветі зійти на російський трон, а невдовзі вони таємно одружилися. На Олексія посипалися щедрі винагороди від цариці-дружини. А він допомагав землякам у важливому питанні відновлення гетьманства, бо від 1734 року керманича в Козацькій Україні не було.

Коли імператриця схвалила обрання нового гетьмана, вибір зупинився на молодшому братові Олексія – Кирилові Розумі (1728–1803). Юнака відрядили в закордонну освітню подорож.

Упродовж 14 років Кирило Розумовський очолював Україну. Опікувався реформами у військовій, адміністративній і судовій сферах. Повернув Батуринові статус столиці Гетьманщини. Планував відкрити університет. Зміцнював привілейоване становища козацької старшини. А на власних синів, яких мав шестеро, покладав династичні надії.

У 1764 році всі задуми обірвало рішення нової імператриці Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства. У наступні десятиліття Кирило Розумовський жив у своїх столичних і заміських резиденціях, а 1794 року назавжди переїхав до України. 

<p>Андрій Розумовський. Портрет Олександра Росліна, 1776 рік</p>

Ненавидів Російську імперію

Долі двох гетьманових синів – Андрія (1752–1836) та Григорія (1759–1837) – пов’язані вже з Австрією.

Андрій Розумовський був відомим дипломатом і понад 20 років служив російським послом при Габсбурзькому дворі. У 1807 році він вийшов у відставку і до кінця життя мешкав у Відні як приватна особа. Він приймав у своєму величному палаці гостей Віденського конгресу 1814–1815 років. Опікувався молодими віденськими художниками й композиторами, грав другу скрипку у власному струнному квартеті.

Справою його життя стала наука. Григорій написав низку праць із зоології та мінералогії, був членом академій і наукових товариств. У 1818 році остаточно перебрався із родиною до Західної Європи.

Григорій Розумовський став засновником австрійської гілки роду. Пан Грегор є йому прапраправнуком.

"Очі у відставку просяться"

У родинному віденському маєтку Розумовських збереглися понад 30 власноруч писаних листів Кирила Розумовського до сина Андрія. Вони датовані останнім десятиліттям життя гетьмана, коли той усамітнився в маєтках і займався господарством. Для Андрія ж цей період був часом кар’єрного злету, коли він перебував у вирі європейської політики.

У листах Кирило Розумовський розповідав про побут, нарікав на "поганеньке здоров’ячко". Скаржився, що має вже 60 років, "тому і частини тіла, які псуються, вже лагодити пізно!". Особливо його турбували очі – "не тим, щоб усе на красунь хотіли дивитися, але вже і на світло у відставку просяться". Ділився, що підшуковував досвідченого лікаря у Петербурзі, але такого "мастака", який колись оперував його в Італії, у Російській імперії годі знайти.

Не давали спокою і ноги: на схилі літ Кирило Розумовський страждав від запалення суглобів. У листі 1796 року згадував про сходження на престол імператора Павла І: "Ноги мої, руки та і вся іпостась не такі, щоб паркет топтати. І так я і до коронації не можу їхати в Москву". Просив Андрія замовити закордоном карету спеціальної конструкції з "вигодами". Пересилав прохання від особистого лікаря чеха Чубука про купівлю "різних хірургічних інструментів і книг".

Ікру та стерлядь – на вино і вафлі

Попри дошкульні проблеми зі здоров’ям, колишній гетьман не полишав своїх зацікавлень і захоплень. Дбав про власну бібліотеку. Щоправда, був дуже незадоволений своїм помічником, французом Адамсом. Називав його "твариною дурною, сліпою і марнотратною", "справжньою колодкою чи автоматом". Просив підшукати когось іншого, бажано німця, "вченого" або "напівученого".

Хотів замовити архітектора "на будівництво в Батурині, куди я зимувати збираюся, та і в інших безлісих селах". Завів у маєтках іспанських овець і розвивав шовківництво, ставив млини, удосконалив суконну та свічкову фабрики.

Не забував і про обов’язкові атрибути аристократичного життя – добре вино й делікатеси. Після Великої французької революції у Російській імперії заборонили столові вина із Франції. Тому гетьман дізнавався у сина, "чи не можна винагородити чи замінити цю невигоду винами, які біля вас знаходяться?". Заразом просив придбати "залізний шведський посуд для варіння" і дюжину форм для вафель, "які також, кажуть, відмінно у Швеції добре робляться". А синові від себе надсилав "тутешніх продуктів: свіжої ікри, кілька фунтів осетрини хорошої та кілька стерлядей свіжих, зварених під желе в солі".

"Боргу більше, ніж волосся на голові…"

Молоді Розумовські з дитинства звикли до розкошів. Тож не давали собі ради з витратами на одяг, меблі, прикраси, будинки, прийняття та подорожі. Їхні величезні борги лягали важким тягарем на плечі старого гетьмана.

Найбільше це стосувалося Андрія Розумовського. Батько в розпачі писав про падіння у боргове провалля через невміння бути ощадливим: 

Андрій Розумовський любив вишукано жити. Згадували про його карету, великий гардероб, срібний столовий сервіз. Дуже промовистими є переліки речей, які батько надсилав йому до Стокгольма та Відня. У Швеції із її прохолодним кліматом Андрій потребував шубу "велику із хутра соболів американських" і кілька інших хутр. А у списку прикрас до Відня були еполети, знак і зірка ордена Андрія Первозванного, кілька перстнів, підвіски та сорок два ґудзики, "усипані діамантами".

Особисте життя дітей перебувало під пильною увагою батька. У 1788 році Кирило Розумовський дістав згоду від Катерини ІІ на одруження Андрія з австрійською графинею Єлизаветою фон Тун-Гогенштайн. А сердечні справи Григорія, Петра та Лева його відверто дратували. Першому він закидав невміння тримати язика за зубами в такій делікатній сфері. Петрову дружину Софію Ушакову називав "картузною бабою", бо вона свого часу була коханкою майбутнього імператора Павла І. Лева називав актором-коханцем, який "грає роль… по-справжньому, а не в театрі» через його скандальний зв’язок із заміжньою княгинею Марією Голіциною. А про доньку Єлизавету якось писав, що "з бабами важко лагодити".

У листах Кирила Розумовського багато іронії, іноді – сарказму. Гетьман дошкульно жартував щодо себе й інших. Водночас був люблячим батьком. Напоумлював дітей і турбувався про них.