Богдан Хмельницький у фольклорі: герой, зрадник, "купець християн"

Універсальний герой: борець за правду і віру

<p>Невідомий художник. Портрет Богдана Хмельницького. ХІХ століття</p>

У народних думах і піснях Богдан Хмельницький — чи не найвідоміший персонаж, герой цілої козацької епохи. Фольклор змальовує його ватажком, що веде народ до визволення, жорстким месником за кривду, навіть містичним персонажем, здатним на надлюдські вчинки. Проте за народною уявою стоїть глибока соціальна і політична потреба: знайти вождя, який здатен навести лад у несправедливому світі. У переказах Богдан часто з’являється саме в таку мить — як реакція на страх, гнів, надію. Це добре пояснював історик Олександр Гриценко: "Хмельницький функціонує як колективне уособлення владної сили — тієї, що постає у відповідь на потребу у порядку". Перемоги Хмельницького, як-от під Жовтими Водами та Корсунем, стали основою для фольклорних наративів, де він постає безстрашним воїном, здатним мобілізувати маси. Під плином часу, різних історичних реалій та не без російського сприяння, народна пам’ять зробила Хмельницького незламним, бо він уособлює опір польському гнобленню. Для українців, які століттями потерпали від чужоземного панування, його образ став втіленням надії на незалежність. Він карав "ляхів" за знущання, об’єднув розрізнені сили і став прикладом для наступних поколінь борців за українську незалежність. Глибоке пошанування до Хмельницького як до гетьмана, лідера, мудрого і безстрашного полководця простежується у і в народних переказах, зокрема у "Герць Хмельницького", "Байка Б. Хмельницького", "Хмельницький у Запорозькій Січі", "Переказ із Брідщини" тощо. Народні перекази підкреслюють його харизму та здатність "панувати над настроями" людей, поєднуючи жорсткість з чарівністю.

У фольклорних текстах Богдан Хмельницький не тільки бореться за землю й політичну автономію, а насамперед — за віру. Цей мотив особливо підсилився в контексті релігійного конфлікту після Берестейської унії1596 рік, коли українці шукали захисту і вбачали у Хмельницькому оборонця "православної віри":

"Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подавали!
Господи, утверди люду царського,
Народу християнського,
Всім слушащим,
Всім православним християнам
Пошли, боже, много літ!".
("Дума про Хмельницького і Барабаша")

Ця релігійна легітимізація образу гетьмана наближує його до сакрального рівня — захисника не лише народу, а й Божого порядку. Таким чином народне уявлення про гетьмана Хмельницького стало каноном неформального національного пантеону, в якому Богдан стоїть поряд із такими персонажами, як Байда Вишневецький, Морозенко чи Галайда.

Образ карателя і месника

В українських історичних думах та піснях Хмельницький також постає як месник, що карає зрадників (як зовнішніх — "ляхів", так і внутрішніх — реєстровців чи старшин, що "пішли під руку польську"). У "Думі про Хмельницького й Барабаша" гетьман мститься зраднику Барабашу, караючи його за перехід на бік ворогів. Тут мотив помсти поєднується з роллю судді: Хмельницький "карає" зрадників, але діє морально, з "дозволу Бога". Це ілюструє подвійність — грізний, але підзвітний ідеал "справедливого володаря". У цьому виявляється ще одна народна функція героя — судити. В історичній пісні "Чи не той то хміль" Хмельницький зображений як месник, що "наробив панам лиха", караючи "ляхів" за зраду та гноблення. У фольклорних переказах гетьман судить і карає зрадників, поєднуючи жорстокість з моральністю. Це відповідає мотиву "кари тяжкої" за зраду, як у піснях про Корсунську перемогу, де Хмельницький — виконавець справедливості.

Містичні риси й походження гетьмана

Перекази часто фантазують про раннє життя гетьмана, роблячи його образ близьким до народу. Наприклад, у переказі "Знайда" малого Богдана знаходять у хмелі, називаючи його "даним Богом" — звідси і трактування імені. В іншому варіанті Хмельницького змальовують як сина жорстокого пана і служниці, підкреслюючи соціальну несправедливість, проти якої він потім й очолить боротьбу. У переказі "Чому в Хмельницького двоє імен було?", батько майбутнього гетьмана зі шляхти, мати — козацького роду.

З часом, коли історичні події віддалялися, образ Богдана набував фантастичних елементів. У легендах і переказах народ почав наділяти його надприродними якостями, перетворюючи на архетипічного героя. У деяких переказах Богдан має риси надлюдські: він наче бачить майбутнє, може перевтілюватися, уникати смерті. У думах згадується, як він "сам на чайці по Дніпру, а душа його вже в Суботові" або "їде гетьман понад Сулу, а вже душа його у Січі гуля!". Інколи йому приписують розмови з небом або пророчі видіння. Усе це наближає Хмельницького до казкового персонажа, який часто асоціюється з прихованими скарбами, особливо у Суботові — його родовому маєтку. Згадки про те, що він нібито заховав золото або коштовності у тайниках чи підземних ходах, підкреслюють загадковість і таємничість гетьмана у фольклорі. Це додає містичності, роблячи його фігурою, що продовжує свій вплив навіть після смерті. До речі, фольклорна традиція смерть гетьмана теж мистифікує, відмовляючись приймати її природні причини, висуває власну версію про отруєння і поховання у стіні церкви. В одній з оповідей він взагалі "не помер, а спить у горах".

Ще за Хмельницького не було такого!

Фольклорний образ гетьмана закарбувався у приказках, й тим самим потрапив у живу мову XVIII — XIX століття: "Не всяк Хмельницький, що шаблю має", "Де Хмельницький ішов, там і шлях лягав", "Богдан — не пан, а весь світ тримав у жмені", "Згадав Хмельницького, та не про те". Прислів'я на кшталт "Од Богдана до Івана не було гетьмана" підкреслюють унікальність гетьмана, але в контексті втрати автономії ще й додають іронії. Загалом прислів’я та приказки створили повсякденний портрет Хмельницького, де Богдан уже не вершник із думи, а знайомий персонаж із повсякденного життя.

(Не)ідеальний (не)герой

<p>Ян Матейко. Хмельницький з Тугай-беєм під Львовом, 1885 рік</p>

Та не всі перекази — це панегірики. У піснях XVIII — XIX століття з’являється гірке: "Хмельницький Україну продав", "з панами мед-пиво п’є", "зраднику лукавий, як ти Русь віддав цареві московському!". Хмельницький також є об’єктом критики — особливо після союзу з Москвою. У народній пісні "А вже років двісті, як минуло з хвилини…" Богдана Хмельницького названо "нерозумним сином", який "занапастив Польщу й нашу Вкраїну". У цьому тексті він постає фігурою, що стала початком нових залежностей. 

Герой, що мав визволити, сам став уособленням нової влади. Вважається, що гетьман "не надто переймався інтересами власне низів", підтверджуючи поміщицькі права та дозволяючи татарам (васалам турків) вивозити людей у неволю. Це зображено в легендах і піснях як зрада простого люду: Хмельницький "платив" туркам і татарам живими душами заради військових перемог. Водночас національно-визвольна війна супроводжувалася значними втратами серед військового чоловічого населення, що знайшло відображення у народних жіночих піснях, зокрема у цій з Київщини:

"Віддав ти, Богдане, мого милого,
А назад не привів — лиш похоронного...".

Через масові погроми під час козацького повстання негативний образ Хмельницького як лиходія закріпився у єврейській культурі. Легенди та перекази підкреслюють жорстокість тих подій, негативно впливаючи на сучасне сприйняття у єврейському світі козацтва загалом, і постаті Хмельницького зокрема.

Москва створила свого Хмельницького

Радянська пропаганда ідеалізувала угоду як "вічну дружбу народів", цензуруючи критичні пісні та акцентуючи на "возз’єднанні братніх народів". Пам’ятник Хмельницькому у Києві, встановлений 1888 року, символізував "єдину і неподільну" Росію та закріпив образ гетьмана як героя, який обрав "вірний шлях", вигідний Москві.

Радянська історіографія додатково підкреслювала й маніпулювала класовим аспектом, в якому Хмельницький виступав борцем проти польських експлуататорів. Це вдало використовувала і пропаганда, ще більше підсилюючи образ Хмельницького святкуванням у 1954 році 300-річчя так званого "возз’єднання" України з Росією і перейменуванням міста Проскурів на Хмельницький.

Чому фольклорний Хмельницький важливий сьогодні

У XX столітті образ гетьмана використовували всі: радянська влада — як союзника Москви; націоналісти — як борця за незалежність; історики — як засновника держави. Фольклорний образ Хмельницького у своїй множинності — наша народна пам’ять і суміш міфів, де героїзм йде пліч-о-пліч з критикою. Він відображає прагнення до свободи, але й показує її ціну. Відображає народне розчарування, в якому герой-визволитель, на якого покладали великі надії, визволив від польського панування, але "відкрив двері" московському. Проте український фольклор — це нетлінний пам'ятник гетьману, де його образ позбавлений однобічної ідеалізації. Міф у цьому сенсі динамічний й образ Хмельницького еволюціонує у відповідь на політичні потреби — від месника до монарха, від володаря до винуватця. Український народ рефлексує, переосмислює і дивиться на Богдана Хмельницького по різному.