Битва під Віднем: за все та з кавовим гепі-ендом

Війна, що була священною для всіх

Бій під Віднем назвали "битвою народів". До складу османського війська, крім турків, входили татари, араби, боснійці, греки, румуни, молдавани, частина угорців та словаків. Йому протистояла широка європейська коаліція, яку очолювала Австрійська імперія: Баварія, Саксонія, Річ Посполита, гарантом виступав Ватикан. У річ-посполитському війську воювали литовці, українці, білоруси.

Османський наступ на Відень відбувався на тлі військових успіхів Стамбула на території України, на Балканах та у протистоянні з Венецією. Туреччина змогла утвердитися на українському Поділлі та створила Кам’янецький еялет. Мирні домовленості, укладені після попередньої австрійсько-турецької війни 1663–1664 років, були набагато вигіднішими Османській імперії. На східному ж фланзі панував спокій: якраз за два роки до Віденської битви Стамбул підписав Бахчисарайський договір з Московією. Отож усе сприяло султанові Мегмедові IV у тому, щоб він зосередився на підготовці вирішального удару в Європі.

На руку султанові були антиавстрійські заворушення на території Словаччини. Ватажок повстання Імре Тьоколі звернувся по допомогу до Стамбула, і восени 1682 року словацьку територію вдалося очистити від авcтрійських військ. Мегмед IV визнав Тьоколі князем Угорщини. Успіх на території стратегічного противника остаточно надихнув його на удар по Відні.

Тим часом з європейського боку актуалізувалася давня, ще від XVI століття, ідея антиосманської "священної ліги". Знову йшлося про благословенну війну "проти неприятеля Святого Хреста", про визволення Гробу Господнього з рук "невірних", про боротьбу з Туреччиною як "жахом цілого світу".

<p>"Звільнення Відня Яном Собеським". Картина Марчелло Бачареллі, 1780-ті. Зберігається в Королівському замку у Варшаві</p>

Зачинателькою широкого союзу виступила угорська еліта, яка плекала намір відновити свою державу після вигнання з Європи османських сил. Ще в 1661 році угорці склали план військового союзу за участі Габсбурзької імперії, Франції, Венеції, Іспанії, Трансільванії, італійських князівств. Прообраз сформувався під час австрійсько-турецької війни 1663–1664 років. Однак згодом угорці спробували використати актуальне геополітичне становище, щоб вибороти незалежність і від Стамбула, і від Відня. Вони вирішили зіграти на суперечностях. Зважились перейти під зверхність султана, щоб розхитати ситуацію і використати її на свою користь.

У березні 1683 року Габсбурзька імперія та Річ Посполита уклали військовий союз проти Османської імперії. Польський король Ян Собеський закликав "відкинути їх до степів, які ввели їх у Європу" – "не тільки перемогти та вгамувати це чудовисько, а й вигнати його в пустелю, підняти із руїн та відродити Візантійську імперію".

Імператор Леопольд І за підтримки Ватикану домовився з правителями Баварії та Саксонії. У Відні планували залучити до антитурецької коаліції всіх ймовірних союзників – Річ Посполиту, Молдавію, Валахію, Трансільванію, Московію, Персію. Показово, що союзники дуже розраховували на українських козаків. У Ватикані вважали: козаки "завжди в змозі надати якнайкращі послуги християнству". 

"Золоте яблуко", що ледь не впало

Султан Мегмед IV проголосив війну Габсбурзькій імперії 31 березня 1683 року. У травні османська армія на чолі з візиром Кара-Мустафою вже стояла на околицях Белграда. До неї приєдналося 20 тисяч татар, 10 тисяч трансильванців та 20 тисяч угорців Імре Тьоколі. Загалом вдалося згромадити приблизно 150 тисяч вояків. На початку липня армія ввійшла до Нижньої Австрії. І 14 липня розпочалася облога Відня.

Імператор Леопольд I доручив оборону Відня графу Ернстові Рьодігеру фон Штарембергу. Він мав у розпорядженні 12-тисячне військо з австрійців та німців, а також до 5 тисяч місцевих добровольців. Артилерія налічувала 141 гармату в бойовому стані. Приблизно стільки ж потребували ремонту.

23 липня Кара-Мустафа дав наказ про перший штурм міста. Надалі атака відбувалася кожні два-чотири дні. Оборонці трималися стійко. Віденці засипали проломи у стінах камінням та піском, вели щільний гарматний обстріл, швидко знищували загони, котрі проникали до міста через пробиті в мурах отвори.

Втім сили були нерівними. У місті розпочався голод, лютували епідемії, посилювався страх. "Страхітливий голод мучить мешканців Відня, які у смертельній тривозі перед турками ждуть від вас порятунку", – звітував австрійський канцлер. Османи зазнавали втрат, але напирали далі. 28 серпня їм вдалося прорватися до валу навпроти самого імператорського палацу. Відтак перспектива захоплення міста ставала реальністю. 

"Треба дякувати Богові"

Вирішальне значення мав прихід під Відень війська з Речі Посполитої на чолі з королем Яном III Собеським. Імператорові Леопольдові І не вистачало війська. Його 50-тисячна армія була розпорошена по всій імперії. Навесні він звернувся до Баварії, Саксонії та Речі Посполитої із проханням підтримати його перед ворогом. Без цього він неминуче зазнав би поразки.

Король Речі Посполитої розпочав зосереджену підготовку до походу ще з весни, відколи султан проголосив намір атакувати Відень. Варшава звикло вирішила використати український чинник, бо розуміла: без шляхти та козацького війська буде важко. "Треба дякувати Богові, щоб козаки побрали гроші та служили нам", – говорив король Собеський.

Учасник Віденської битви француз Франсуа Далерак згадував, що "не раз чув, як Собеський вихваляв козацьке військо". Але "скаржився на його повільний набір і, від’їжджаючи в похід, доручив королевій висилати поспішно новобранця за ним".

Щоб задобрити козаків, Ян Собеський погодився на відновлення організаційної структури козацтва на Правобережній Україні із гетьманом на чолі. Хоча, певне, й усвідомлював, що таке рішення може спричинити нову хвилю змагань за українську державність.

У червні 1683 року гетьманом став шляхтич Стефан Куницький. Планували набрати для походу 1 200 козаків. Однак скоригували цифру до 400 осіб. Крім того, король намагався залучити козаків із Гетьманщини та засилав посланців на Запорозьку Січ. Із Січі вирушило 600 запорожців на чолі з Іваном Кобиляном.

Прибували й окремі загони. Подільський чашник Самуїл Шумлянський писав, що він найняв на Лівобережжі 150 козаків із Чернігова, Броварів, Остра, Лисків й інших сіл задніпрянських. Іще окремий підрозділ створили 150 правобережних козаків на чолі з полковником Павлом Апостолом-Щуровським. А у складі піхоти краківського каштеляна Анджея Потоцького перебувало 70 козаків Чомухи.

Найбільшу частину українського контингенту у війську Речі Посполитої становили вихідці з Руського воєводства: шляхта, священики, посполиті. За підрахунками дослідника Тараса Чухліба, у кавалерійських та піхотних підрозділах під Віднем воювало 13 353 осіб, мобілізованих у воєводстві. Переважна більшість були українцями з походження.

Загалом військо Яна Собеського під Віднем нараховувало майже 21 тисячу вояків. Як бачимо, українці були дуже вагомою частиною армії. 

Королівська атака

Військо Яна Собеського підійшло до Відня на початку вересня, коли в обороні міста вже виникли тріщини. Європейська коаліція під час наради вирішила вдарити османів з боку Віденського лісу. Згідно із планом атаки, по центру мало наступати військо Речі Посполитої та імператорський підрозділ. Правий фланг забезпечували баварці та сили із Франконії і Швабії, лівий фланг – решта австрійців та саксонці. На лівому березі Дунаю стояв резерв австрійської кінноти, яка мала чекати підходу козаків із України та литовців.

Вирішальні події розпочалися вранці 12 вересня. Після щільного артилерійського вогню союзники завдали удару з лівого флангу. Турки втримали удар і спробували перейти у контратаку. Згодом наступ союзників відновився, атаку підтримав інший фланг. Австрійці оволоділи селищами Нусдорф та Нусберг. Натомість османи відтіснили німців на іншій ділянці фронту.

Основні події перенеслися у центр. Король Ян Собеський особисто очолив сили резерву, котрі кинулися в бій у відповідь на контратаку османської армії. Королівські сили взяли під контроль височину Шафберг. А пополудні захопили ще три панівні узвишшя. Так союзникам вдалося встановити єдину лінію фронту.

У сутінках захисники Відня вирішили піти ва-банк. Українським і польським підрозділам під час потужної атаки вдалося відкинути передові лави турецької кінноти. Противник чинив лютий опір. До бою приєдналася німецькі та австрійські вершники. Король Собеський несподівано вирішив спрямувати сили кінноти прямо в центр оборони противника. Це визначило підсумок бою. Кара-Мустафа мусив відступити. Облогу Відня вдалося прорвати. Османська армія програла.

Згідно з оцінками істориків, втрати османів сягнули 10–15 тисяч убитими. Приблизно стільки ж вояків отримали поранення. У союзників загинуло приблизно 1 500 воїнів, поранених було 2 500.

Після перемоги під Віднем коаліція почала витісняти турків із фортець, розташованих уздовж Дунаю. 18 вересня Собеський із козаками взяли під контроль Братиславу. Воїни з України здійснювали рейди в Боснію, брали участь у битвах під Парканами. 27 жовтня впав Естергом. Після цього султан дав наказ стратити Кару-Мустафу.

Перемога європейських союзників дала старт оформленню Священної ліги для війни з Османською імперією за участі Австрії, Польщі, Венеції, Ватикану, а згодом і Московії. Туреччина втратила третину територій у Європі, зокрема й Поділля, Брацлавщину та свої володіння на теренах Київщини.

Кава мусить бути

Козаки зажили в тих боях великої слави. У Європі захоплювалися знаменитим рейдом козаків на чолі з гетьманом Стефаном Куницьким, здійсненим у листопаді 1683 – січні 1684 років до гирла Дунаю. 

<p>Пам&rsquo;ятник Юрію-Францу Кульчицькому, встановлений 1883 року у Відні на розі вулиці Favoritenstra&szlig;e та провулку Kolschitzkygasse</p>

Козацька звитяга була вшанована урочистою літургією у віденському соборі Святого Стефана за участі Папи Римського Інокентія ХІ та імператора Леопольда І. Про похід і оволодіння Килією та Ізмаїлом із захватом писала австрійська, італійська, швейцарська, німецька, голландська преса. Неапольська "Nuova e distinta Relatione" пафосно зазначала: "Козацький генерал Куницький завоював Поділля, Валахію і Татарію". А "Post und Ordinar-Zeitung" з Цюриха повідомляла, що козацький гетьман "рушив з усією потугою на Адріанополь, прагнучи дійти аж до Константинополя".

Ще одна цікава сюжетна лінія пов’язана зі шляхтичем Юрієм-Францом Кульчицьким. Він уславився своєю місією, під час якої мусив пробратися із оточеного Відня через османський табір до Карла V Лотарингського й передати йому важливого листа. Винахідливий Кульчицький володів турецькою мовою. Видаючи себе за купця, він із сербом Йованом Михайловичем успішно виконав доручення. Пізніше український шляхтич став популяризатором кави у Відні та відкрив там першу кав’ярню.