Битва велика і кривава з московитом

<p>План битви з рукопису "Книг гетьманських" Станіслава Сарніцького (остання третина XVI ст.). Польсько-литовське військо зображене в нижній частині композиції, московське &ndash; у верхній</p>

Лихоїмний нападник

"Василь Московський, зрадивши договір і хреста цілування, з меншого на більше зло подвигнувся. Маючи ненаситну утробу лихоїмну, якимось шахрайством взяв Смоленськ і послав військо своє воювати землю литовську", — так одностайно подають передумови битви під Оршею український "Короткий волинський літопис" і польські "Книги гетьманські" Станіслава Сарницького.

Наприкінці XV століття "земля литовська", тобто Велике князівство Литовське, була одним із найбільших політичних організмів у Європі. Вона займало територію сучасної Литви, Білорусі, майже всієї Правобережної України та Придніпров’я. Держава перебувала в персональній унії із Короною Польською — польським королем і великим князем литовським була одна й та сама особа.

Піднесення переживала і Московська держава. Скориставшись послабленням монголо-татарів, її князі у своєму стилі знищували рештки незалежності удільних східноруських князівств. Велике князівство Литовське виглядало ласим шматком. Протягом 1500—1503 рр. московити загарбали третину його території. 

Одним зі стратегічних пунктів був Смоленськ, потужна прикордонна фортеця. "Гості" зі сходу намагалися захопити його тричі — безуспішно. Нарешті 30 липня 1514 року — після трьох місяців облоги — місто здалося московському князеві Василію ІІІ. Значною мірою цьому посприяв литовський князь-перебіжчик Михайло Глінський. Він переконав смоленців припинити опір, обіцяючи збереження усіх прав і свобод.

Після падіння Смоленська перед московським військом відкрився прямий шлях до Вільна — столиці Литви. Відстань становила приблизно 500 км — кінні вояки могли подолати її за три тижні. Потужних укріплень не було. Василій ІІІ будував масштабні плани, а його воєводи обіцяли своїм людям коштовні трофеї з Вільна.

Король польський і великий князь литовський Сигізмунд Ягеллон почав готуватися до оборони ще у травні, щойно загарбники перейшли кордон. Однак у похід на відсіч вдалося вирушити лише в другій половині серпня. 

Рицарство оршанське

Тоді у Європі відбувались активні мілітарні трансформації. У польових арміях різко зросла кількість артилерії та вогнепальної піхоти. Поряд із суцільно закованими в латну броню рицарями на важких і коштовних конях з’явилася наймана кавалерія з Південної Європи. Вона застосовувала подібну до рицарської ударну тактику, проте мала легших коней і мінімум захисних обладунків. У Західній Європі цих вояків називали страдіотами, у Центрально-Східній — гусарами або рацами, тобто сербами.

Королівство Польське найняло приблизно 2 тисячі кінноти під командуванням надвірного гетьмана Януша Сверчовського та стільки само піхотинців на чолі з Якобом Шпергальдтом. До кінноти входили рицарі-копійники, гусари та кінні стрільці, споряджені "по-татарськи". Піхота складалася зі споряджених для рукопашного бою комбатантів і стрільців з ручницями. Цих останніх прикривали павезники із прямокутними щитами в людський зріст.

<p>Дереворит із панегірика Анджея Крицького (1515). Баталістична нарація створена чи не одразу після битви. Містить єдиний прижиттєвий портрет князя Костянтина Острозького й точно передає озброєння сторін та хід битви</p>

Окремою ротою рушили приблизно 500 кінних королівських дворян, яких очолював Войцех Самполінський. Ще одну роту становили волонтери з найдостойніших польських родин. Ці вибрали собі очільником майбутнього коронного гетьмана Яна Амора Тарновського. 

Решта війська — литовське посполите рушення та приватні почти. Серед них і руська еліта — князі Василь Полубинський, Василь Корецький, Іван і Федор Вишневецькі. Відомо, що при Полубинському була рота раців із 94 коней. 

Чисельність армії Сигізмунда — до 16 тисяч осіб. Головнокомандувачем він призначив великого гетьмана литовського, князя Костянтина Острозького. 

Той мав власні порахунки з московитами. 1500-го його вщент розгромили в битві на річці Ведроші. Костянтин 7 років пробув у полоні "в оковах". Аби послабити режим утримання, мусив у присутності найвищих православних ієрархів дати "страшну клятву вірності" великому князеві московському. Гетьманові вдалося втекти, порушивши обітницю. Перемога дала б гетьманові змогу не лише повернути собі репутацію полководця, але й очистити сумління.

Варвари зі сходу

Московське військо, що вийшло на "пустошення Литви", налічувало 80 тисяч бійців. Так пишуть тогочасні польські та литовські джерела. Немає сумнівів, що це фантастична цифра. Автори взяли її з античних текстів — там так позначали армії варварів. 

<p>Поєдинок литвина з московитом. Судячи з хутряної горностаєвої підкладки верхнього одягу правого комбатанта, можливо, тут зображено когось із волинських князів</p>

Реальна чисельність московитів — 18—20 тисяч вершників. Кістяк — дворяни "государева двора", елітна гвардія великого князя. У джерелах вказано 220 "бояр та дітей боярських". Проте цю кількість необхідно множити хоча б на три — щонайменше стільки бойових холопів йшло з кожним іменитим московитом у битву. Вони були озброєні за східним стилем — давалися взнаки тісні контакти із Золотою Ордою.

Левову частку війська становили кінні стрільці, які сиділи в сідлі "високою посадкою" — у коротких стременах із півзігнутими ногами. Так було зручно стріляти зі східного рефлексійного руху. 

У ближньому бою користувалися шаблями, кістенями та бойовими сокирами. Про московську артилерію під Оршею нічого не відомо.

Армію очолював боярин Іван Челяднин. При московському дворі він мав посаду конюшого, себто начальника придворної стайні. У його підпорядкуванні опинилися воєводи Іван Темка-Ростовський, Михайло Булгаков на прізвисько Голіца та його брат Дмитро. Князі були обурені такою субординацією. Бо ж базувалася вона не на знатності роду, а на придворній ієрархії. Цей конфлікт значною мірою вплинув на хід і результат битви.

"Стріли свистять, гримлять лати та постріли" 

Наприкінці літа 1514 року литовське військо зупинилося у Борисові — 300 км на захід від Смоленська. Сигізмунд залишив біля себе 4 тисячі військовиків. Решту разом із Костянтином Острозьким вислав назустріч загарбникам. Вони зійшлися в лісистій місцині біля міста Орша. 

Приблизно тиждень тривали маневри та вступні бої. Обидва війська опинилися на лівому березі Дніпра. Щоб переправити артилерію та піхоту, гетьманові довелося збудувати понтонний міст.

Вояки вишикувалися для битви 8 вересня. Князь Острозький розташував на лівому фланзі наймані, придворні та волонтерські роти, що прибули з Польщі. 

У центрі стали піхота та частина артилерії. Праворуч — литовсько-руські сили під командою Юрія Радзивілла. Між ними, у ліску, замаскував артилерійську засідку. Дещо позаду піхоти вишикувався кінний резерв — складався переважно з важкої рицарської кавалерії. За їхніми спинами залишився понтонний міст — шлях до відступу.

<p>Атака передового полку московитів на центр польсько-литовського війська. Фрагмент картини"Битва під Оршею" (приблизно 1525 р.) із Національного музею у Варшаві</p>

Московити мали значну чисельну перевагу. Вони вишикувались східніше традиційним для них поділом. Полк правої руки візаві польських з’єднань очолив Булгаков-Голіца, а Передовий полк, що став напроти піших шиків, — Темка-Ростовський. Полк лівої руки супроти Радзивілла — Оболенський. Другим ешелоном став Великий полк під командуванням Челяднина. За ним — Сторожовий полк. 

Битва розпочалася з атаки князя Булгакова на лівий фланг польсько-литовського війська. Московити обсипали противника стрілами і спробували оточити його з флангу. Аби цього не сталося, гетьман відправив у контратаку відбірні придворні та наймані хоругви.

"Ян Зборовський, ніби другий Аякс, одним ударом списа збив із коней двох московитів, а потім сік мечем кожного, кого зустрів. Лаврентій Мишковський проїхав через московські порядки, збиваючи московитів з сідел на землю, як снопи. Поляки довгими списами валять їх з коней. Чути, як стріли свистять, гримлять лати та постріли", — так описує цей момент польський хроніст Мацей Стрийковський.

Ця атака відбувалася без участі основного московського війська. Челяднин "в заздрості не допоміг і, много б’ючися, розступилися різно".

Далі в бій рушив Передовий полк. Він розбився об монолітні порядки найманої піхоти. Гарматним пострілом був убитий Темка-Ростовський. Полки Оболенського та Челяднина відтіснили литовське посполите рушення на правому фланзі. Але тим самим вони потрапили в зону обстрілу артилерійської засідки гетьмана. 

Залп польової артилерії та ручниць остаточно розстроїв порядки московитів. Почалася загальна контратака. Московських бійців притиснули до притоки Дніпра — Кропивни.

"І тоді почалася забава, коли їх до русла приперто, коли списами їх перші ряди і рушницями побито, так що наші через гори трупів переступали, і коли їх вершники пов’язали так, що зрушитися не могли, тоді кожен до них удар в ціль потрапляв, крики, стогони звідусіль".

Тріумф Костянтина Острозького

Під час битви та переслідування загинула майже половина московського війська. У полон потрапили Челяднин, обидва Булгакови, князі та воєводи з неабияким бойовим авторитетом, чи не весь "государів двір" та знані діти боярські. А "шерегових" вояків "шляхта без ліку по своїм маєткам розтягла". Із польсько-литовського боку загинуло приблизно 500 людей, серед них відважний Ян Зборовський. Пустошення Литви зупинилося, так і не розпочавшись. Хоч війна тривала до 1537 року, московити більше не наважувалися на масштабні польові зіткнення. 

<p>Загибель Яна Зборовського. Він був єдиним іменитим комбатантом серед загиблих у битві з польсько-литовського боку. Найімовірніше, саме він є тим самотнім рицарем в оточенні московитів, загибель якого зображено в композиції</p>

Костянтинові Острозькому так і не вдалося відвоювати Смоленська. Попри це у Вільні на нього чекав справжній потік монарших милостей. Подібно до давньоримських полководців, він очолив тріумфальну процесію героїв та полонених. А незабаром дістав від Сигізмунда привілей на зведення у столиці двох православних церков. 

Битва широким відлунням пройшлася тогочасною Європою. Про неї писали австрійські дипломати, папські легати й рицарі Тевтонського ордену. Нею захоплювалися художники — створено щонайменше одну монументальну живописну композицію, два дереворити та серію кольорових мініатюр. 

Спочатку московські літописці, а пізніше більшість російських істориків намагалися применшити масштаби поразки. Однак московська експансія у західному напрямку припинилася на кілька десятків років і поновилася лише з початком Лівонської війни 1558 року.

Перемога війська під командуванням князя Острозького довела ефективність впровадження нових західноєвропейських мілітарних трендів: поєднання рицарської кінноти з гусарською, а піхоти — з польовою артилерією. 

А крім того вона показала, наскільки грізною може бути об’єднана сила "рицерства руського, польського та литовського".