5 причин чому варто прочитати "Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій" Мері Луїзи Робертс

Антропологія війни 

Коли історики вивчають глобальні конфлікти, то традиційно зосереджуються на чинниках їх зародження, перебігові та наслідках. Утім, є й інший бік воєн, якому в історіографії, як правило, не приділяли достатньо уваги. Для своєї книжки про Другу світову війну Мері Луїза Робертс обирає новий підхід: її дослідження глибоко антропологічне і концентрується на особистісному пережитті вояків. Відтак авторка висвітлює не стільки подієвість, скільки особистий досвід бійців, пише не про військові здобутки й угоди, а про людину. Це інший бік того, що ми називаємо людською діяльністю під час війни. 

— Робертс дивиться на це так, як звичайний вояк у кожній армії дивиться на війну: він не знає, чого очікувати від офіцера; можливо, він ніколи не побачить генерала чи верховного головнокомандувача. Він бачить перед собою щоденну рутину: окоп, побратимів, бачить або чує ворога і перебуває там. З мільйона таких історій пізніше з’являється велика панорама, яка, втім, ніколи не опускається до рівня простої людини. Але без цього людського рівня масштабна картина ніколи й не постала б, — ділиться доктор історичних наук Віталій Михайловський. 

Соматична історія фронту 

"Вивчення відчуттів і тілесних подій може багато розповісти нам про те, як фронтовики бачили свій світ і як комунікували один з одним. Їжа, сон, слух, нюх та інші тілесні функції були людськими даностями. Але в тому місці і в той час вони набували унікальних значень", — йдеться у книжці. 

Утома та фізичний дискомфорт на тлі постійної небезпеки визначали повсякдення мільйонів військових під час Другої світової. Мері Луїза Робертс простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою. Воєнну дійсність авторка відтворила через чуття бійців: смак пайків, сирість та холод передової, звуки і запахи поля бою, фізичний дискомфорт та поранення, — все те, що вміщається у тілесне пережиття. Те, що авторка книжки називає соматичною історією фронту. 

Чуттєвий досвід

Військове життя кидало виклик людській особистості, а покора була залізним правилом. У таких умовах почуття бійця — одна з небагатьох речей, які він міг назвати своїми. Утім все те, що солдат чув, нюхав, бачив, пробував на дотик і на смак — не лише його чуттєві досвіди, а й історії про те, як війна залишає слід у свідомості. У книжці Робертс розповідає, як вояки розрізняли на слух різні типи артилерії, про те, що спершу лякалися, а потім звикали до жахів навколо і про те, як присутність мертвих впливала на живих. "Хоча особисті свідчення часто ненадійні, чуттєві спогади зоставалися незгладно яскравими і живими", — пише історикиня. 

— У 1990-х роках Роберт Конрой збирав свідчення про участь своєї роти в битві за Арденни. Він відзначав, що хоча пам’ять про факти різних битв потьмяніла, спомини про "деталі, які стосувалися рекордно холодної погоди; непридатного для неї одягу та спорядження; дизентерії, що ослаблювала організм; відморожених ніг; жахливих звуків снарядів і куль, які пролітали зовсім поряд, вціляючи в найближчі дерева; голоду; втоми, що виснажувала до краю", все ще залишалися гострими. Вони відчувалися "так, ніби воно все сталося вчора".

Очима з окопу 

Мері Луїза Робертс відкриває для читача історію війни "очима з окопу". Основа її книжки — мемуари, листи та свідчення учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах. Таким чином авторка дає голос звичайному воякові, а читачеві пропонує побути поруч із ним у його щоденній бойовій рутині. Ця книжка — живий есеїстичний виклад, який легко читається і відгукнеться читачу. 

— Як воно було? Відповісти на це питання в певному сенсі неможливо. Ми ніколи не дізнаємося, як звучала й пахла війна, як відчувалося страждання. Воєнні мемуари, як відомо, суб’єктивні й часто неточні, особливо ті, що написані через кілька років після війни. Однак "те, що тіло пам’ятає, воно пам’ятає добре", як стверджував один критик. 

Що в Арденах, що в Карпатах

"Страждання любить товариство. В горнилі чуттєвого сприйняття і тілесних подій кувалися узи солдатської солідарности", — йдеться у книжці. Чи то в окопах Першої світової, чи в розпал Другої, чи в будь-якому іншому воєнному конфлікті, солдат однаково боїться, однаково страждає від невідомости та однаково виснажується. Те, що проживав боєць у засніжених Арденнах було схожим на те, з чим мав справу вояк у дощовитих Карпатах. Такий воєнний побут визначив покоління комбатантів Другої світової війни, але також виявився наскрізним — над географією і, великою мірою, над хронологією.