Тустань. Історія, що оживає для людей

У кожній легенді є крапля істини. Сьогодні скельний комплекс в історико-культурному заповіднику "Тустань" — скарб українців. Тут можна повністю зануритися в епоху Середньовіччя. Кожен крок відвідувача продуманий так, що ця частина української історії буквально закарбовується в пам’яті. Занурення в історію Тустані починається, коли проїжджаєш село Підгородці.

Саме тут було перше невеличке за нинішніми мірками господарство, що постачало харчі для перших мешканців фортеці, — розповідає Роман Миська, заступник директора заповідника з наукової роботи.

За вікном машини — звичайні сільські домівки і городи. 700 років тому на цьому місці селяни відгодовували худобу і вирощували зерно для воїнів, що пильнували рубіж Руського королівства.

Проте знайомство з заповідником Тустань сьогодні починається в селі Урич, що, до слова, увійшло до мережі найкращих туристичних сіл світу ООН Туризм.

Бойківська хата на сучасний лад

У селі Урич у відреставрованій заповідником автентичній бойківській хаті початку XX століття працює Центр локальної історії "Хата у Глубокім". Це перший об’єкт, що радимо відвідати тут.

Колись у цій довгій хаті планував жити один з експедиційників Тустані Віктор Романинець. У 2011 він профінансував її реставрацію та пристосування під культурний центр для заходів з громадою, які проводив Заповідник. А в 2017 Заповідник вже зміг придбати хату за кошти з квитків — це чи не перший випадок купівлі нерухомості комунальною установою в області.

У Центрі локальної історії зустрічаються місцеві мешканці та працівники заповідника, тут відбуваються різні конференції, майстерки. А ще — осінній фестиваль бойківської культури "БойЄ" та заходи до Різдва й Великодня. Сьогодні ця хата також — місток між минулим і сучасністю.

У музеї діє експозиція "Непотріб? Історія Урича в предметах і зображеннях". Експонати — побутові речі мешканців села різних поколінь, їхні старі світлини. А ще — спогади, представлені за допомогою мультимедіа.

Перша частина виставки — це мікроісторія в обличчях. Тут можна подивитися відео зі спогадами мешканців Урича про те, як вони жили за різних часів — польських, німецьких, радянської окупації. Дерево живої історії Урича зроблене з фото мешканців, яких вже немає. Не всі впізнані, та, можливо, колись їхні родичі приїдуть і розкажуть нам їхні історії, — розповідає про експозицію екскурсоводка Світлана Данилович.

Окрім фото, на дереві є невеличке люстерко в рамці: кожен може зазирнути в нього і подумати, яку історію залишає по собі. У цій кімнаті також можна побачити бойківські меблі та побутові речі з детальним описом, для чого вони використовувались, та інформацією, з чийого вони дому. Відвідувачам пропонують пофантазувати і спробувати вписати їх в сучасний інтер’єр.

Ми хочемо показати, що ці речі не є непотребом. Це — наша історія. Ці речі можна перекодувати, надихнути їх новим життям в сучасному інтер’єрі. Якщо ми ще знаємо від прабабусь і бабусь, що це за речі, для чого вони, то діти вже можуть дізнатися про це лише в музеї. Часто діти пропонують свою версію застосування, а потім дізнаються про справжню і дивуються, — говорить Світлана Данилович.

В іншій кімнаті — традиційний бойківський інтер’єр та його порівняння з сучасними помешканнями. Тут можна дізнатися, що сто років тому слугувало бойкам "кухонним комбайном", як виглядала тодішня "мікрохвильовка" чи "бойлер", чому бойківська піч — це еталон ергономічності та функціональності та як льох перетворився на криївку.

У "Хаті в Глубокім" також можна розпочати знайомство із середньовічною Тустанню. Тут можна переглянути інтерактивну карту городища, де позначені туристичні маршрути, пам’ятки, є інформація про них у стилі вікіпедії.

А ще в сторічній бойківській хаті є сучасний конференц-зал, невелика кухня, де працівники можуть заварити каву, і зручний й теплий сучасний туалет для відвідувачів.

Поряд з "Хатою у Глубокім" розташована ще одна бойківська хата — її привезли з села Плав’є. Зараз вона чекає на завершення реставрації та пристосування, а команда Тустані думає про її майбутній функціонал. Врятувати хату вдалося завдяки ініціативі директора заповідника Андрія Котлярчука та фінансової підтримки Фонд принца Клауса (Нідерланди)

Не хочемо повторюватися і робити ще один музей. Можливо, тут буде кав’ярня і виставковий зал. Хочемо, щоб було кілька функцій. Це має бути кейс, що покаже іншим — не треба розбирати ці хати на дрова, вони можуть мати друге життя, мати практичне значення, — говорить Роман Миська.

З іншого боку Центру локальної історії розташована ще одна бойківська хата — "Хата до Сонця". Вона виконує дуже практичну функцію — це еко-садиба, автентична ззовні і з сучасними зручностями всередині, де можна зупинитися на ніч. В будинку є кухня, душ і туалет, дві кімнати, де можуть розміститися 6-8 людей.

Інтерактивний музей в селі

Заповідник-фортеця розташовано за 800 м від села Урич. По дорозі туди заходимо в місцевий інтерактивний музей, присвячений суто Тустані. Екскурсія починається з короткого відео, в якому розповідається історія Тустані та її відкривача — вченого Михайла Рожка. Він понад 30 років керував експедицією, що вивчала фортецю.

Фото молодих і захоплених учасників експедиції, їхні речі супроводжуються історіями з життя. Наприклад, одного разу нафтовики, які видобували чорне золото в Уричі, ледь не знищили унікальні тустанські скелі: археологи зуміли запобігти вибуху під час буріння нафти. Це було у 1980-х роках.

У центрі музейної експозиції можна побачити макет фортеці: її сторожові пункти, три лінії оборони та стежки в мініатюрі. Це буде особливою атракцією для маленьких відвідувачів, які як ніхто інший здатні переноситися в часі на кількасот років. Також їм сподобається кімната з інтер’єрами воєводи, де облаштована спеціальна дитяча зона, оновлена зовсім нещодавно.

Вважається, що на першому поверсі фортеці мали бути конюшні, ремісничі майстерні, далі — казарми, кухня, гридниця тощо.

Фортеця — оборонна споруда, отже, тут мала бути зброя. На території знайдені наконечники від лучних та арбалетних стріл. В Тустані переважали арбалети — таких наконечників знайшли більше 75-ти. Ще знайшли бойову бронзову булаву, — Марія Жовнір екскурсоводка музею Тустані показує нам експозицію фортечної зброї. 

Коли роздивляєшся деталі середньовічного лицарського посту, здається, ніби починаєш чути брязкіт обладунків і бачити, як воїни заряджають стрілами луки й арбалети. А потому — збираються в гридниці на вечерю з утомою і почуттям виконаного обов’язку.

У музеї також можна побачити артефакти, знайдені під час розкопок: зброю, посуд, знаряддя праці — наприклад, для шиття і ремонту взуття, виготовлення гонту, ковальські інструменти тощо.

Розглядаємо дерев’яний середньовічний кухоль, відреставрований із фрагментів наприкінці 1980-х років. Під час розкопок науковцям ще вдалося знайти і середньовічні кахлі.

Ці знахідки свідчать, що на той час у фортеці вже було пічне опалення. Кахляні п’єци з’явилися на нашій території на межі XV-XVI століть, до того використовували муровані з каменю. Мабуть, Тустань в цьому була однією з найперших, — розповідає екскурсоводка.

На одній зі знайдених кахель зображений олень. В сувенірній крамниці музею можна придбати магніт-копію цієї кахлі, щоб ввечері уявляти себе за одним столом із середньовічними лицарями. Також в крамничці можна знайти горнята, свічки та інші приємні дрібнички на згадку.

Хвилинка на перепочинок

Інтерактивний музей підживлює вогонь уяви. Із нього виходиш з відчуттям, ніби за рогом стоїть машина часу і чекає на тебе. Перед тим, як вирушити далі, варто поповнити запас сил.

В сторону скель з Урича веде вулиця Тустанська. Неподалік від входу в заповідник — торговиця, спроєктована архітекторами з мінімальним втручанням в довколишній ландшафт і з урахуванням любові гостей до селфі — тут можна знайти не одну локацію для цього.

На торговиці працюють місцеві мешканці, що радо запропонують відвідувачам сувеніри в народному стилі, карпатські чаї та пригостять стравами бойківської кухні, наприклад, грибною юшкою. Цікаво, що тут не вмикають музику, щоб гості могли насолодитися тишею і звуками лісу, що оточує це місце. Біля кас заповідника також розташована кав’ярня "Цвітка", де можна взяти каву з собою.

Точка входу

На вході в заповідник — низка стендів. Вони розповідають історію Тустані — від виникнення скель на дні прадавнього моря до наших днів. Тут можна побачити фрагменти карт XVI століття з позначками Тустані, надрукованих у Венеції чи в Голландії, дізнатися про туристичні маршрути заповідником.

Для людей з вадами зору відлито з бронзи макет фортеці — ця інсталяція приваблює всіх гостей заповідника. А ще можна завантажити додаток "Тустань Гід" з аудіогідом. На одному з останніх стендів поєднані середньовіччя та сучасні технології — тут ідеться про VR-проєкти, пов’язані з Тустанню. Серед таких проєктів були імітація польоту над фортецею та можливість походити всередині фортеці, зайти в кожну кімнату, торкнутися предметів чи піднятися на верхні галереї.

Лінії оборони і таємний хід

Далі починається дорога до дитинця на скелях. Першою лінією оборони фортеці був став, відділений від дороги валом. Сьогодні тут тече річка Уричанка.

Друга лінія оборони Тустані — це і перша зустріч відвідувачів заповідника з рукотворними пазами в скелях. Ці пази прорубані в камені під кутом: ними оборонці фортеці з висоти близько 13 метрів скидали на ворогів каміння, воно котилося вниз, набираючи швидкості, і розчавлювало все і всіх.

Також фортеця була захищена від непроханих гостей підйомним мостом, єдиним центральним входом. Механізм підйому був простий: з іншої сторони міст врівноважували два величезні відра, в які насипали каміння, коли його потрібно було підняти. Звісно, укріплена з усіх сторін фортеця мала і таємний хід. З лівого боку від моста поміж скель була маленька хвіртка — нею користувалися, щоб вийти у справах і не перекладати щоразу каміння з відер-важелів.

Сьогодні лінії оборони Тустані можна пройти зручною стежкою, викладеною дерев’яними дошками. Так ми доходимо до єдиної побудованої тут людьми кам’яної стіни, зведеної вже в пізньому періоді Тустані — наприкінці XV — початку XVI-го століття за технікою, схожою на ту, якою мурували Дрогобицький костел.

Дослідження показали, що спочатку тут була дерев’яна стіна. Імовірно, тодішні власники Тустані вирішили замінити її на кам’яну для кращого захисту. Ще з одного боку — чи не планували, чи не встигли змурувати. Якщо подивитися навколо, то з іншого боку — гори, тобто ворогу було би зручно заходити саме тут, де збудували цю стіну, — показує довкола Роман Миська.

Стежками Тустані

Нарешті ми стоїмо на дитинці — центральній частині укріпленої фортеці, звідки відкривається вигляд на всі чотири сторони. З цього внутрішнього подвір’я можна зблизька роздивитися стрімкі стіни скель, пристосовані людською рукою під свої потреби: різні рівні пазів, печеру вгорі.

З дороги під час спуску з дитинця видно цистерну глибиною 14 метрів, що забезпечувала гарнізон водою. Цистерну знайшли випадково у 1980-х роках: вона була засипана, а розкопували її цілих три роки.

Дитинець Тустані — не найвища точка комплексу для спостережень. Дослідники вважають, що сторожова вежа воїнів Тустані розташовувалася на скелі Острий камінь, що проглядається з дитинця в тумані поміж дерев і попід хмарами.

Острій камінь — вищий. Якщо там піднятись на його верх, видно долину річки Стрий, гору Парашку і так далі. Тому ми вважаємо, що там була сторожова фортеця, там сиділи воїни і дивилися, чи хтось сюди не їде, і сповіщали про це. Острий камінь — це сторожовий пункт, а тут — основна фортеця, — розповідає Роман Миська.

Маршрут городищем займає близько 45 хвилин, тож у гостей ще залишається багато часу на власні дослідження. Мобільний додаток "Тустань Гід" підкаже відвідувачам стежку до Острого каменю і Малої скелі, що пролягає через буковий ліс Національного природного парку "Сколівські бескиди". Цей маршрут має протяжність трохи більше 3 км і розрахований на годину.

Подивитися на руїни Тустані з іншого боку можна, пройшовши коротким маршрутом: усього півгодини — до скельної групи Жолоб. Звідси також можна побачити гору Парашка, панораму Підгородців та Урича. До слова, маршрут бойківським селом також можна знайти в додатку "Тустань Гід".

Як і будь-яке легендарне місце, Тустань має свої цілющі джерела. Спуститися до них з городища займе з 10 хвилин. Легенда говорить, що в одному джерелі мертва вода, яка оздоровить тіло, а в іншому — жива, яка омолодить його. Сюди, розповідають місцеві, приїжджав лікувати очі сам Іван Франко.

Оборона культури

Останні письмові згадки про Тустань, як про укріплену фортецю, належать до другої половини XVI-го століття. Люди жили в Тустані до XVII-го століття. Проте поступово фортеця занепадала і вже ніхто не підтримував її колишню велич. Тустань обороняла ці землі впродовж сотень років і на той час виконала своє завдання.

Сьогодні Тустань — це не лише історичне місце, пам’ятка чи заповідник. Фортеця знову виконує оборонну роль, лише трохи в інший спосіб. Вона стоїть на сторожі української культури та робить людей фанатами живої історії.

Фортеця відома фестивалем середньовічної культури "Ту Стань!", заснованим у 2006 році. Він проходить щороку в серпні. Тоді в околицях фортеці розбивають справжній середньовічний табір, де можна скуштувати страви того часу, побачити одяг, відчути побут і послухати менестрелів.

Фестиваль відвідують цілими сім’ями, адже тут цікаво всім. Вдень діти бавляться на стилізованому майданчику, а ввечері дорослі відтворюють штурм фортеці. Допомагає відвідувачам зануритись в атмосферу, що панувала шість-сім століть тому, клуб військово-історичної реконструкції "Чорна Галич" та його керівник Ярема Іванців, який багато років координує реконструкторську частину фестивалю. Коли відбудеться наступний фестиваль, можна дізнатися на його сторінці в соцмережах або ж на сайті чи сторінках Тустані.

Ми йдемо до виходу з території городища, минаємо фестивальну галявину і дитячий еко-майданчик. Скоро в Тустані буде гамірно — коли потепліє, відкриється мотузковий парк LaZanka, на торговиці стане більше столів. В Тустані відвідувачі можуть не лише зануритися в середньовіччя, а й побути в оточенні заповідної природи національного парку "Сколівські бескиди". Більшість маршрутів заповідником пролягають через ліси з прадавніми буками та галявини з лісовими квітами.

Роман Миська розповідає, як колишнім учасникам експедиції Михайла Рожка, які давно відійшли від археології, Тустань настільки запала в серце, що вони з різних куточків України та світу сприяють в діяльності заповідника.

Власне, спільнота однодумців і дієвих вболівальників — це одна із суперсил Тустані. Так, син дослідника Михайла Рожка — Василь очолює Львівську обласну громадську організацію "Тустань". Організація є партнером заповідника і займається розвитком пам’ятки, її популяризацією і залученням фінансування на ці заходи. Завдяки синергії ми бачимо Тустань такою, як вона є сьогодні.

А в перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну команда Тустані ініціювала створення Лабораторії моніторингу української спадщини HeMo. Сьогодні ця організація працює над оцифруванням і порятунком культурної спадщини в умовах війни по всій Україні. Тож Тустань і зараз залишається колискою збереження українського. Відвідайте її, щоб відчути цей дух, що дуже потрібен нам зараз.