Смарагдовий Клин. Ірландія зустрічає українців

<p>Стаття про Україну в одній з найбільших ірландських газет</p>

Я прилетів до Дубліна о 8-й ранку наприкінці квітня 2023 року. І навіть тоді на лавках біля паспортного контролю вже сиділо півтора десятка людей із синіми паспортами. Українці й далі масово прибувають до Ірландії. Хтось шукає тимчасового прихистку під час війни, а хтось свідомо приїжджає, шукаючи нову батьківщину. Тільки за рік від початку російського вторгнення кількість українців на Смарагдовому острові зросла щонайменше удвадцятеро.

Раніше Ірландія виглядала для українців екзотичною країною. Важко було отримати візу, а ще важче — посвідку на постійне проживання. Нашою "старою" діаспорою в Ірландії були працівники технологічних компанії та члени їхніх родин, а також відносно невелика кількість трудових мігрантів. У Посольстві України в Ірландії на початку 2022 року працювало лише шестеро осіб.

Для порівняння, перепис населення Республіки Ірландія 2016 року зафіксував на острові понад 120 тисяч поляків. За неофіційними даними, цю кількість варто множити щонайменше на два. Поляки мають власні школи та дитячі садки, крамниці, клініки, перукарні тощо. Класичний принцип — "Свій до свого по своє!".

На відміну від польської трудової еміграції — коли до Ірландії приїжджали однаково чоловіки та жінки, а також цілі родини, — "нова" українська діаспора складається переважно із жінок, дітей та людей поважного віку. Це вимушений переїзд, а не свідомий вибір.

Ірландська гостинність

Уже 26 лютого 2022 року Ірландія скасувала візи для українців, а також гарантувала тимчасовий прихисток для всіх, хто його попросить. Згодом стало зрозуміло, що умови, які запропонувала ця країна для українських біженців, дуже комфортні.

Республіка Ірландія гарантує усім прибулим житло (принаймні одразу після приїзду), їжу, соціальний захист, фінансову допомогу та право на працю. Декому, хто приїхав на острів у першій хвилі навесні 2022 року, пощастило отримати від небайдужих ірландців у тимчасове користування будинок чи квартиру. Переважно заселяли до готелів, які держава орендувала на довгий термін по всьому острову: у великих містах, туристичних центрах і у віддалених районах. Згодом почали розконсервовувати давно замкнені помешкання, старі будинки та квартири, які давно не бачили людей. Якщо прибулі не мають гарантованого помешкання, то можуть опинитися в будь-якій частині Ірландії.

Відомою на всю країну стала історія тринадцяти українських біженців, які приїхали на вкрай віддалений острів Торі. Він розташований на півночі Ірландії, дві години поромом. Тамтешня громада — сто осіб — радо прийняла прибулих. Для біженців відкрили всі двері, навіть організували курси англійської мови, хоча сам острів переважно ірландськомовний.

"Ми сподіваємося, українці залишаться та допоможуть нам із демографією", — слова острів’ян, які оприлюднило одне з ірландських медіа. Населення Торі стрімко скорочується та старіє. "Якщо нас стане менше ніж сто людей, закриють школи, скоротять державні дотації", — бідкаються місцеві. Однак через кілька місяців після прибуття більшість українців полишила це вкрай гостинне, проте аж занадто віддалене місце з бідною інфраструктурою, часто дуже поганою погодою та транспортними проблемами. Залишилася лише одна родина. І жовто-синій знак "Ласкаво просимо" в порту.

Тимчасовий прихисток в Ірландії попросило приблизно 80 тисяч українців. Частина з них повернулася додому чи поїхала до інших країн. За останніми даними, нині на острові проживає 60–65 тисяч наших співгромадян. Це багато, зважаючи на те, що загальна кількість населення країни — понад 5 мільйонів людей.

Особливо присутність українців відчувається в містечках і селах на західному узбережжі острова, яке завжди було менш залюдненим, ніж східне. Там красиві краєвиди, які дуже полюбляють туристи. Нині більшість готелів і гостьових будинків на заході заселили українські біженці. Є багато населених пунктів, де українців поки що більше, аніж місцевих жителів.

"Пошта поки що тримається"

Рибальське містечко на західному узбережжі Ірландії неподалік Скель Могер — найпопулярніший туристичний об’єкт країни. Біля бетонної пристані на дрібних хвилях гойдаються різнокольорові човни. Уздовж пристані гуляють із дитячими візочками жінки. Наприкінці набережної на височенному стяготримачі поряд із готелем висить український прапор.

— Місцевих тут небагато — триста людей, а наших — аж тисяча. Два готелі по п’ятсот місць, — розповідає мені одна із жінок, яка прогулювалася набережною. Я одразу звернувся до неї українською, абсолютно впевнений, що вона мене зрозуміє.

— А як місцеві до такого сусідства ставляться?

— Добре, дуже добре. У нас всі, хто може, вже працюють. Крамниці, заправка, ресторани, готелі, банк — усюди наші. Лише пошта поки що тримається. Ірландцям подобається, що ми не сидимо без діла й намагаємося бути корисними членами суспільства.

Звісно, у містечку немає робочих місць для всіх охочих, тому українці купують недорогі машини, щоб їздити працювати до Ґолвею чи Енніса — два великих міста за годину їзди.

Гроші

Ірландія гарантує кожному дорослому українському біженцю соціальні виплати: понад 200 євро на тиждень і 140 євро на місяць за дитину до 18 років. Це не враховуючи житла. Харчування спочатку також було безкоштовним, але останнім часом ситуація змінилася, і тепер біженці платять за їжу в готелях по 10 євро на день.

Багато українців почали шукати додаткового заробітку. Не обов’язково, аби поліпшити фінансове становище. Люди потребують не тільки їжі та даху над головою, а й самореалізації і розширення соціальних контактів. Місяцями жити в готелях і мати обмежене коло спілкування — вкрай важко.

Тому багато хто взагалі поступився комфортом заради можливості працювати в новій країні. Тут важливо зазначити, що соціальні виплати гарантовані лише тим, хто не має роботи або працює менше ніж визначену кількість годин на тиждень. Окрім того, далеко не всюди, де опинилися українці, взагалі є можливість працевлаштуватися. Тому багато людей змушені щоденно їздити на роботу в інші місця чи взагалі полишити "золоті клітки" готелів у пошуках не такого комфортного та ситого, зате повноцінного життя.

Велика кількість новоприбулих українців дуже вплинула на ринок нерухомости. Ціни помітно зросли, а кількість пропозицій знизилась. Найчастіше в групах на зразок "Українці в Ірландії" люди залишають повідомлення саме про пошук житла. У великих містах знайти собі кімнату, квартиру чи будинок за відповідні гроші — це справжнє диво. Втім Ірландія намагається допомогти також і тим, хто переїхав із готелів, — компенсовує за житло до 800 євро на місяць.

Звісно, мало хто з новоприбулих українців знаходить по-справжньому прибуткову роботу. Це й ірландцям нелегко. Проте люди, маючи тимчасовий захист, можуть отримувати стільки само, скільки й місцеві. Мінімальна платня становить 10,5 євро за годину роботи.13 євро вважають вже непоганою ставкою. Хочеш заробляти більше — підтверджуй диплом та кваліфікацію. Цим правом намагаються скористатись, наприклад, українські вчителі та лікарі, поки працюють асистентами місцевих спеціалістів. 

Спільний біль

— Ми дуже підтримуємо українців, — каже мені молодий хлопець, з яким я їду в потязі. — Ми раді, що так багато з вас знайшли собі прихисток в Ірландії. Хай трохи підвищилась ціна на житло, але я принаймні знаю, що моя країна робить усе, аби ви перемогли. Вибачте, що у вас взагалі почалася війна. Це зокрема наша провина. Це Європа весь час закривала очі на витівки Росії.

— Так, ми дуже раді вас бачити в Ірландії! — почувши нашу розмову, долучається жінка поважного віку, яка сидить попереду.

Тут українцям не треба пояснювати, за що боремося. Ірландці чудово розуміють кожен відтінок нашого болю. Можливо, саме тому ця невеличка країна зробила для нас стільки добра. Століттями Ірландія мусила терпіти від Британії те саме, що й Україна — від Росії. Століттями боролася, втрачаючи найкращих представників кожного покоління, щоб нарешті вибороти свободу, а згодом — стати успішною та заможною державою.

Але ірландський добробут — це історія лише останніх тридцяти років. Ірландці добре пам’ятають боротьбу з імперією, фактично силове відокремлення Півночі, а потім декілька десятиліть економічних і політичних проблем. Що більше ірландці дізнаються про Україну та українців, то більше сприймають нас своїми духовними братами.

— Між нами стільки спільного, я навіть не думала, що таке може бути! — розповідає мені Брід О’Коннел, громадська активістка у графстві Мейо. — Ми раніше навіть не відрізняли вас від росіян. Як і весь світ не відрізняв нас від англійців. Ми раді, що ви приїхали. Ласкаво просимо!

"Ми раді, що ви приїхали! Ласкаво просимо!" — такі слова можна почути майже від кожного ірландця та кожної ірландки, з якими ви заговорите.

Найщасливіша людина в містечку

— Я — найщасливіша людина у своєму містечку! — каже Джеймі.

Ми познайомилися з ним у пабі біля залізничного вокзалу в місті Лімерик. Я зайшов туди, аби перечекати пів години до потяга, і одразу опинився в зоні уваги людей біля барної стійки. Ірландці славляться своїм вмінням вести необов’язкові, проте дуже щирі десятихвилинні розмови.

— У нас в КілкіМістечко у графстві Клер живе тисяча місцевих. А торік до готелю привезли триста українців, — Джеймі розповідає типову історію для багатьох ірландських населених пунктів. — На вулицях стало значно жвавіше. А потім до мене прийшли дві українки та запропонували угоду: я дозволив їм користуватися моєю кухнею, а натомість безкоштовно їм українські страви. Тому я — найщасливіша людина в Кілкі.

Багато хто з українців дійсно скаржиться не тільки на їжу з їдалень готелів, але й на всю ірландську кухню як таку. Кількість традиційних страв у ній обмежена, якість продуктів поступається українській, а самі ірландці майже розівчились готувати — купляють напівфабрикати в супермаркетах. У новоприбулих викликають подив і сміх упаковання з написом Irish chicken k/Кiev. Є, до речі, громадська ініціатива щодо заміни Кiev на Кyiv.

Статистика

У січні-лютому 2023 року організація Ukrainian Action in Ireland провела масштабне анкетування, онлайн опитавши майже вісім тисяч людей (їх розшукували на тематичних сайтах, у спільнотах соціальних мереж, а також у чатах організацій та готелів). Це опитування дало змогу отримати докладну інформацію про українців у Республіці Ірландія.

<p>Українські вуличні акції в Дубліні&nbsp;</p>

Подам основні дані, які репрезентують сучасну українську громаду, її структуру та прагнення. 79 % дорослих респондентів —жінки, 21 % — чоловіки. 72 % — люди до 45 років, а 5 % — старші за 65 років.

80 % українських дітей, згідно з відповідями їхніх батьків, відчувають себе в Ірландії щасливими. Головні проблеми для них — недостатнє знання місцевої мови та відсутність друзів. 97 % українців в Ірландії почуваються безпечно.

24 % українців потребують психологічної допомоги, проте лише 5,5 % мають терапевта. Ще 24 % осіб кажуть, що не можуть відповісти на це запитання.

52 % українців в Ірландії заявили, що їхні міста зруйновані або дуже пошкоджені. 21,5 % людей позначили, що їхня мала батьківщина перебуває під російською окупацією.

73 % респондентів зазначили головною причиною переїзду до Ірландії англійську мову. 53 % —– максимально далеку відстань від Росії. 50 %  — соціальні гарантії.

35 % українців в Ірландії стверджують, що володіють англійською мовою достатньо добре для повсякденного спілкування. 23 % осіб знають лише декілька базових слів та фраз. 85 % опитаних заявили, що вчать англійську мову.

55 % українців зазначили, що живуть в готелях. 10 % — що поселилися в ірландських родинах. 76,5 % людей повідомили, що задоволені своїми житловими умовами. 15 % українців в Ірландії мають власний автомобіль.

41 % біженців позначили в анкеті, що планують залишитися в цій країні назавжди. 24 % осіб зазначили, що планують повернутися в Україну як тільки це стане можливим. 32 % — ще не визначилися зі своїм остаточним рішенням.

90 % українців заявили, що вони вдячні ірландцям та ірландській владі за притулок.

Українське лобі

Дублінська Ukrainian Action in Ireland — одна з найбільших українських організацій у Республіці Ірландія. До початку 2022 року у країні існувала лише одна офіційна організована група наших співгромадян — Асоціація українців Республіки Ірландія. Тепер у кожному великому місті та майже в кожному селі є свої організації, волонтерські центри та активісти.

Люди працюють з біженцями, сприяють гуманітарній та військовій допомозі Україні, а також правозахисній діяльності. У перші місяці війни в декількох ірландських містах відкрили благодійні центри Palyanytsya, де кожен українець за потреби міг отримати необхідні базові речі.

Окремий напрям діяльности українських громадських організацій в Ірландії — вуличні акції. Це мітинги на підтримку України і протести під офісами компаній, що досі співпрацюють із Росією. Наприклад, наприкінці квітня українці встановили екран перед штаб-квартирою виробника віскі Jameson: транслювали кадри російської агресії проти України, пускаючи під ними титри з інформацією, що продукцію досі постачають до РФ. Уже в травні французька компанія Pernod Ricard, якій належить бренд Jameson, заявила про вихід із російського ринку.

Українські громадські активісти також беруть участь в усіх найбільших подіях країни як учасники, співорганізатори чи почесні гості. Так само на українські акції приходять найвідоміші люди Ірландії, зокрема мери, міністри та часто прем’єр.

— Ми створюємо багато проєктів, що допомагають і українцям, і ірландцям, — коментує діяльність організації Ukrainian Action in Ireland її лідерка Єлизавета Карамушка. — Але я мрію про той день, коли за нашу щоденну волонтерську роботу зможу хоча б не доплачувати.

Чужого навчайтесь і свого не цурайтесь

Цікаво, чого українці можуть навчитися в ірландців, а чого, навпаки, здатні навчити їх? Серед мінусів усі згадують погану первинну медицину з чергами до профільних лікарів завдовжки рік, засміченість великих міст, несмачну їжу, суворий клімат та дорожнечу. Серед плюсів — доброзичливість та гостинність, відкритість, відчуття захищеності та красу природи.

— Від ірландців ми навчилися простіше ставитися до життя, не поспішати, не нервуватися через дрібниці та не вигадувати собі проблем на рівному місці, — розповідають мені на зустрічі в Лімерику.

З іншого боку, українці вчать ірландців багатьох речей, наприклад, організовувати гарний сервіс, швидко розв’язувати питання і навіть повертатися до коренів.

— Це смішно згадувати, але до мене колись у лісі підійшла старша жінка, спитала, що я роблю, — розповідає українка з Дубліна. — Я сказала, що збираю гриби, які планую потім приготувати. Жінка здивувалася та ледь не заплакала. Розповіла, що її батьки колись так само збирали гриби та ягоди, але тепер ніхто в Ірландії цього не робить. Доходить до того, що люди купують в супермаркеті ожину по 4 євро за невеличке упаковання, хоча вона тут усюди росте навіть на вулицях.

Українці привезли з собою український сервіс та український підхід до бізнесу. Те саме робили поляки двадцять років тому. Тепер в Ірландії є українські кав’ярні (із найкращою кавою у країні), перукарні, таксі, туристичні компанії, салони краси тощо.

— У Корку манікюр коштує 60 євро, а в сусідньому місті Меллоу українська майстриня робить набагато краще, швидше й лише за двадцятку, — розповідає мені українська дівчина, яка влаштувалася стюардесою в Ryanair. — При цьому квиток на потяг в обидва боки коштує лише 6 євро, а їхати — пів години. Раніше серед її клієнток були тільки українки, а тепер уже черга з ірландок. Вибір очевидний.

Адміністратори в готелях, офіціанти, продавці у крамницях, просто перехожі на вулиці. Тепер українці є в кожному куточку Ірландії. Вони щодня читають новини з батьківщини, хтось уже планує повернутися додому, а хтось бачить своє майбутнє лише на Смарагдовому острові. Однак кожен усміхнеться, коли ви звернетесь до нього українською. Найкращий подарунок для них, який можна привезти з України, — українська мова та український шоколад.