Від спартанців до ЗСУ: обміни військовополоненими у воєнній історії

Громадянська війна в США

Під час так званої "війни між штатами" 1861-1865 років обміни полонених були поширеним явищем. Увагу привертає те, що масові обміни відбувалися саме під час активних бойових дій, а не після їх припинення, як от було, наприклад, під час Кримської війни 1853-1856 років. Обмінювали як офіцерів, так і солдатів, які після обміну переважно знову поверталися на військову службу.

<p>Едвін Стаутон</p>

Не поверталися на службу офіцери, які потрапляли в полон з ганьбою. Як от федеральний бригадний генерал Едвін Стаутон, якого 9 березня 1863 року прямо з ліжка викрав легендарний рейнджер конфедератів Джон Мосбі. Ця історія обурила громадськість Півночі, насамперед тим, що Стаутон потрапив в полон без опору. Разом із генералом конфедерати викрали 58 коней і президент Союзу Авраам Лінкольн зауважив: "Я не так переймаюся втратою бригадного генерала, бо можу зробити ще одного за п’ять хвилин, але коні — вони коштують 125 доларів за голову!". Стаутона обміняли через два місяці, в травні 1863 року, і відразу ж звільнили.

Тоді ж поширення отримало ще одне специфічне явище — "умовне звільнення з полону". Полонений вояк підписував документ, в якому зобов’язувався більше не воювати, чи то проти Союзу, чи то проти Конфедерації. Після чого його відпускали. Зазвичай це робили під час рейдів у тили противника, коли не було можливості займатися великою кількістю полонених, бо не було ресурсів для їх охорони чи транспортування. В таких випадках із собою забирали старших офіцерів, яких потім можна було обміняти на когось зі своїх полонених, а інших "умовно звільняли". Здебільшого обидві сторони тримали слово стосовно "умовно звільнених" солдатів. Наприклад, у федеральних військах таких переводили або в тилові гарнізони, або на західний фронтир, воювати з індіанцями, або взагалі звільняли зі служби.

Радянсько-польська війна 1920 року

Після перемоги під Варшавою (так зване "Диво на Віслі") польська армія захопила в полон близько 65 000 червоноармійців. На момент припинення бойових дій загальна кількість полонених червоноармійців сягала 120 000 осіб. Поляків було захоплено в полон майже вдвічі менше — приблизно 50 000. Під час бойових дій обмінів не відбувалося, проте в 1921 році обидві сторони домовилися про масштабний обмін у форматі "всіх на всіх". Виявилося, що жодна зі сторін не може надати повну кількість полонених, що спричинило скандали та звинувачення з обох сторін. Наприклад, у СРСР повернулося 75 000 осіб. Близько 20 000 полонених червоноармійців загинули в польському полоні від важких умов, хвороб і нестачі їжі. Ще 25 000 записалися до лав армії УНР і різних білогвардійських загонів, що воювали на польському боці.

У поляків ситуація була не краща. З радянського полону повернулося лише 27 000 осіб. Після обміну поляки звинуватили СРСР в смерті майже 20 000 польських полонених. Певною мірою все це передувало майбутнім польсько-радянським конфліктам, зокрема Катинській трагедії.

Обміни Другої світової війни

Під час Другої світової війни обміни полоненими були обмеженими, що пояснюють ідеологічними протиріччями між противниками. Наприклад, зафіксовано декілька обмінів між Німеччиною та англо-американськими союзниками. Проте стосувалися вони хворих і важкопоранених вояків. Ці обміни здійснювалися за посередництва нейтральних країн — Швейцарії, Швеції та Іспанії. Зокрема, в 1943 році через швейцарський Червоний хрест обміняли 500 британських важкопоранених солдатів на 500 німецьких.

Восени 1944 року під час одного з таких обмінів утік з полону капітан-лейтенант німецьких ВМС Карл Мюллер, кавалер Лицарського хреста. Він стояв у дворі, спостерігаючи як поранені німці вантажаться в транспорт. Скориставшись недбалістю охорони, Мюллер непоміченим зайшов на борт разом із ними, і таким чином повернувся на батьківщину.

Стосовно війни між СРСР і Німеччиною, то обмінів не існувало взагалі, бо обидві сторони не визнавали "законність" ворожої держави. Попри це, навколо цього вирує чимало легенд. Наприклад, популярні твердження про те, що нібито німці зверталися до радянського керівництва з пропозиціями обміну сина Сталіна Якова Джугашвілі, який потрапив у полон в 1941 році, на захопленого в Сталінграді фельдмаршала Фрідріха Паулюса. Відомий апокриф свідчить, що Сталін у відповідь на це заявив: "Я фельдмаршала на лейтенанта не міняю". Проте немає жодних доказів того, що він казав цю фразу, як і те, що подібна пропозиція надходила з німецької сторони. Судячи з історичного контексту, це дуже малоймовірно. Гітлер був обурений капітуляцією Паулюса, і вважав, що той зганьбив звання німецького фельдмаршала.

Стосовно війни на Тихому океані, то протягом війни між США і Японією обміни військовополоненими не відбувалися. Втім зафіксовано декілька обмінів інтернованих і затриманих цивільних осіб — дипломатів, лікарів, місіонерів, журналістів, жінок, дітей, громадян нейтральних країн, союзних США. Один із найбільших обмінів стався в липні 1942 році на підконтрольній Португалії території Мозамбіку — 1200 японських громадян на 900 громадян США та союзних їм країн. Для транспортування використовували шведський лайнер під прапором Червоного хреста.

"Великий обмін" під час Корейської війни

Коли в 1953 році активні бойові дії на Корейському півострові закінчилися, сторони розпочали перемовини стосовно обміну військовополоненими. Комуністи мали близько 12 000 полонених з військ ООН, здебільшого з Південної Кореї та США. В той же час сили ООН захопили приблизно 100 000 північно-корейських і китайських солдатів. В серпні 1953 року розпочалась "Операція Великий обмін"Operation Big Switch.

Під час цього обміну виникла несподівана ситуація, коли більше 20 000 північнокорейських і китайських солдатів відмовилися від обміну. Корейці обрали життя в Південній Кореї, а китайці — еміграцію на Тайвань. Наслідком став міжнародний скандал, коли комуністи звинуватили опонентів у тиску на військовополонених та в їх примусовому утриманні.

Варто зазначити, що випадки відмови від обміну спостерігалися і серед солдатів армії Південної Кореї. Насамперед це стосувалося вихідців із Півночі, які не хотіли залишати рідні краї.

Обмін на мосту Глініке    

У роки "Холодної війни" між США та СРСР вірувало протистояння секретних служб. В обох таборах ворожих агентів нерідко викривали і заарештовували. Вони не являлися військовополоненими в повному розумінні цього слова, але обміни ними все ж відбувалися.

Найбільш відомий обмін стався 10 лютого 1962 року на мосту Глініке, який з’єднував Західний Берлін з Потсдамом. З одного боку — американський пілот Френсіс Пауерс, збитий над СРСР в 1960 році на літаку розвіднику U-2. З іншого — радянський розвідник Вільям Фішер (відомий як Рудольф Абель). Обмін відбувся таємно, в умовах недовіри сторін одна до одної, без офіційних заяв та при обмеженій кількості свідків. Пізніше на мості Глініке сталося ще декілька подібних обмінів, через що він отримав промовисту назву "Міст шпигунів".

22 квітня 1964 року стався ще один "обмін шпигунів", точне місце якого досі не відоме, десь в районі кордону Західного і Східного Берліну. Обміняли радянського розвідника Конона Молодого (відомий як Гордон Лонсдейл) на британського агента Гренвілла Вінна.

Сучасна російсько-українська війна

У теперішній російсько-українській війні обміни полоненими відбуваються під час конфлікту. Відтак обміняні військові мають змогу повернутися на службу. Станом на кінець травня 2025 року між Україною та Росією відбулося 67 обмінів військовополоненими, внаслідок яких Україна повернула 5757 осіб з російського полону.

Зазвичай обмін відбувається у форматі "1 на 1", як от під час нещодавнього обміну "1000 на 1000". Проте було й декілька винятків. 22 вересня 2022-го відбувся обмін 55 російських полонених та проросійського політика Віктора Медведчука на 215 українців, з яких 115 були бійцями полку "Азов". 6 травня 2023 року стався ще один схожий обмін, коли трьох збитих російських льотчиків обміняли на 45 бійців полку "Азов".

Наприкінці травня 2025 року ще близько 8000 українських військових вважаються зниклими безвісти або перебувають в полоні. 800 із них — з полку "Азов". Їхнє повернення є однією з головних завдань нашої держави.