Успішні операції Збройних Сил ООН. Роман Пономаренко

Війна в Кореї

25 червня 1950 року комуністична Північна Корея, за допомогою СРСР і Китаю, атакувала Південну Корею. 27 червня Рада безпеки ООН прийняла резолюцію 83, яка рекомендувала членам ООН допомогти Південній Кореї "відбити збройний напад і відновити мир і безпеку в цьому регіоні". Першими відгукнулися США, які надали Південній Кореї військову допомогу і почали розгортання власних військ.

В інших умовах це так і залишилося б експедиційною операцією армії США, як, наприклад, війна у В’єтнамі, в яку вони втягнулися через 10 років. Проте в 1950 році СРСР, член Радбезу ООН, бойкотував організацію через те, що ООН визнавала Тайвань, але не комуністичний Китай. Тому ніхто не заважав США використати ООН у своїх інтересах, що і було зроблено.

Уже через місяць під проводом США на засіданні Радбезу утворили спеціальне "командування ООН". Всього до нього долучилися 16 країн, які скерували в Корею свої воїнські контингенти різної сили і чисельності: США, Великобританія, Австралія, Нідерланди, Канада, Франція, Нова Зеландія, Філіппіни, Туреччина, Тайланд, Південна Африка, Греція, Бельгія, Люксембург, Ефіопія і Колумбія. Всі разом вони організували Збройні сили Організації Об’єднаних Націй.

Практично цими силами керували США, які дали найбільше солдатів і ресурсів. Проте формально ці війська воювали під егідою ООН. Сама місія класифікувалася як "поліційна операція під командуванням ООН". Війська ООН брали участь у бойових операціях на суші, морі та в повітрі протягом всієї Корейської війни. 

Ресурс Збройні Сили ООН задіяли колосальний. Тільки США розгорнули в Кореї 1 789 000 військовослужбовців. З них 36 574 вояків загинули, а 103 284 зазнали поранень. Другою за рівнем втрат стала Великобританія — 1078 вбитих і 2674 поранених. Інші 14 країн загалом втратили 3132 загиблими і 8623 пораненими.

Війна в Кореї стала першою і єдиною в історії, коли війська ООН повноцінно брали участь у масштабній війні на боці однієї зі сторін. Обумовлювалося це тим, що перебували вони під фактичним керівництвом США, які в умовах Холодної війни не могли допустити поразки і подальшої ліквідації одного зі своїх союзників. "Корейське" командування ООН існує досі, і є одним із гарантів безпеки Південної Кореї в умовах постійної загрози повторення агресії КНДР.

Миротворці проти найманців

Другою успішною бойовою акцією сил ООН стали дії в Республіці Конго на початку 1960-х років. 30 червня 1960-го Бельгійське Конго отримало незалежність від Бельгії, проголосивши нову державу Республіка Конго. Молода країна відразу занурилася у хаос. Розпочалися вбивства європейців, для їх захисту Бельгія ввела війська. Нестабільністю скористалися сепаратисти. 11 липня про свою незалежність оголосила Катанга — одна з найбагатших провінцій. Всього за 11 днів незалежності Республіка Конго опинилася на межі краху.

Тодішній генеральний секретар ООН Даг Гаммаршельд був переконаний, що конголезька криза наочно продемонструє світу миротворчий потенціал ООН. 14 липня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 143, яка закликала Бельгію вивести війська та уповноважувала генерального секретаря скерувати до Конго воєнно-технічну допомогу для відновлення правопорядку у співпраці з законним урядом. Так виникла оперативна група "Операція ООН в Конго". Протягом кількох днів ООН скерувала в Конго 3500 військовослужбовців із Тунісу, Марокко, Гани та Ефіопії, а також 625 шведських вояків зі складу сил ООН у секторі Газа.

Бельгійці вивели війська, проте внутрішнє становище продовжували залишатися напруженим. Лідер сепаратистів Катанги Моіз Чомбе не збирався відмовлятися від незалежності. Для своїх збройних сил він почав вербувати білих найманців.

21 лютого 1961-го Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 161, яка санкціонувала "якщо необхідно, застосування сили, в якості крайньої міри", щоб запобігти громадянській війні в Конго. І закликала вжити заходи "для миттєвого виведення та евакуації з Конго всього бельгійського та іноземного військового і воєнізованого персоналу, а також політичних радників, що не перебували під командуванням ООН, і найманців".

З її прийняттям розпочалося протистояння сил ООН з сепаратистами Катанги. Війська ООН були посилені, до них доєдналися ірландський та індійський контингенти. Головною ціллю вбачили в позбавленні Чомбе білих найманців, яких у нього було вже близько 500. Спочатку поодиноких із них затримували і депортували. 14 червня 1961 року спецпредставником ООН в Конго стає надзвичайно емоційний ірландець Конор Круз О’Брайєн, прибічник рішучих заходів стосовно врегулювання "катангського питання". 28 серпня 1961 року війська ООН під командуванням індійського генерала К.А.С. Раджі розпочали операцію "Рампанч", скеровану проти найманців. Операція була раптовою і тому успішною. Без жодного пострілу за один день затримали 273 найманця, тобто більше половини. Наступного дня затримали ще 65 осіб. Всіх їх депортували. Чомбе був захоплений зненацька і не чинив спротиву.

Успіх операції "Рампанч" надихнув О’Брайєна на більш рішучі дії. Утім і Чомбе тепер дивився на війська ООН як на ворога. Коли 12 вересня сили ООН почали захоплення низки об’єктів у столиці Катанги Елізабетвілі, Чомбе наказав своїм військам відкрити вогонь. У кількох місцевостях спалахнули запеклі бої. Найбільш відомою подією тих днів стала облога Жадовіля, про яку навіть зняли художній фільм. Рота 35-го батальйону армії Ірландії три доби перебувала в облозі, і зрештою здалася катангцям 17 вересня.

Маючи 156 полонених, уряд Катанги почав вимагати припинення вогню і відведення військ ООН. В полоні ірландці пробули близько місяць, 25 жовтня їх обміняли на загальному обміні полоненими — 190 полонених захоплених ООН на 240 полонених захоплених катангськими військами.

Чергова ескалація настала в грудні 1961 року. Війська ООН розпочали операцію "Унокат" — рішучий наступ проти катангців. Авіація ООН на землі знищила кілька катангських літаків, в той час як наземні війська раптово розпочали наступ. До 21 грудня війська Чомбе були розбити в серії боїв. Сторони уклали чергове перемир’я, яке тривало близько року — весь цей час точилися безрезультатні перемовини. При цьому катангці постійно провокували сили ООН.

Кульмінація настала в кінці грудня 1962 року, коли катангці збили гелікоптер ООН. Загинув капітан з індійського контингенту. В ООН стало відомо, що Чомбе замислює чергові провокації. Командуючий силами ООН індійський генерал-майор Деван Прем Чанд переконав керівництво завдати удар на випередження і знищити війська Катанги.

28 грудня 1962 року війська ООН пішли в скоординований наступ. Тоді стався цікавий епізод, коли 31 грудня генеральний секретар ООН У Тан раптом оголосив припинення вогню, сподіваючись знову примусити Чомбе до перемовин. Видавалося, що Катанга отримала черговий шанс. Проте війська ООН не послухали У Тана. Зокрема частини індійського контингенту, які 3 січня захопили Жадовіль, один з останніх оплотів Чомбе. До початку лютого 1963 року катангські війська були остаточно розгромлені, а режим Чомбе знищений. Так завдяки силам ООН Катанга знову стала конголезською провінцією.

***

Війна в Кореї та Конголезська криза стали єдиними епізодами, коли війська ООН виявились фактором сили і допомогли тим, кому були покликані допомагати. В обох випадках це було пов’язано з рішучою позицією, як керівництва ООН, так і командуючих військами ООН на місцях.

Попри велику кількість миротворчих операцій, особливо після завершення Холодної війни, факторами сили стати їм більше не вдавалося. Масштабна місія в колишній Югославії в 1992 році не змогла запобігти початку війни в Боснії. Гучним провалом завершилася миротворча операція ООН у Сомалі, яка тривала в 1992—1995 роках. Місія ООН у Демократичній республіці Конго триває вже 26 років без видимих результатів. І нині немає жодних передумов, щоб зламати цю негативну тенденцію.