У Галичині як і, зрештою, по всій Україні, якій новітні культуртрегери закидають брак міської культури і навіть міського жаргону, насправді було дуже багато міст, а отже, й існувала міська культура. Свого часу я написала велику статтю про деякі галицькі поселення, що втратили у радянські часи, або й раніше міський статус і магдебурзьке право, але згодом знайшла інші.
Слідів західно-європейської забудови там практично не залишилось, як-от, у колишньому повітовому містечку Підбуж на Дрогобиччині. Тобто ринкової площі, ратуші, фортечних мурів, хоча вони були. Місто Соколів біля Стрия, приватна власність Дідушицьких, проіснувавши 600 років, не стало селом. Друга світова війна повністю знелюднила його, а відтак совіти розорали бульдозером те, що не згоріло, і мешканці довколишніх сіл зараз потрохи відкушують собі територію міста, яке колись обслуговували, але не мали права там жити. У місті могли мешкати лише поляки, євреї і німці.
Галина Пагутяк
письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури
Sic transit gloria mundi. І нема на то ради. Почувши прізвище Herbestus Neapolitanus чи Lucas de Nova Civitate Ruthenus, більшість із нас подумає, що ці панове з Неаполя і репрезентують місто свого походження, як то було в ренесансну добу. Насправді походили вони з малесенького містечка поблизу Добромиля, яке тепер називається село Нове Місто, і їх навічно вписано в історію ренесансного гуманізму. Їм пощастило народитися у місті, де у ХVІ столітті при костелі була школа.
Перший із них — відомий як Бенедикт Гербест (1531—1598) і очевидно мав прізвище Зелінка (поширене в цій місцевості) — повелитель часу. Автор книги "Компут"1559 рік про обчислення часу. Навіть не бозна який знавець латини буде вражений стрункою логічною побудовою книги, яка була вкрай потрібна в ті часи, коли назріла потреба уніфікувати календар. Книга відсканована і її можна знайти в інтернеті. Крім того, Бенедикт Гербест, ставши ректором міської школи у Кракові, запровадив поділ учнів на класи, призначив уроки, тобто присвячував вивченню певної дисципліни один день, відтак його можна назвати ще й реформатором початкової шкільної освіти. Належав він до тих єзуїтів, які розвивали науку, як от місіонер Михайло Боїм, що став автором першого латино- китайського словника і запровадив вимірювання пульсу. Бенедикт Гербест мав літературний талант і завзято полемізував із Герасимом Смотрицьким. Правда, орден єзуїтів йому не надто подобався, але вийти звідти було не так просто.
А от інший "неаполітанець" Лукаш з Нового Міста (?—1542) репрезентував свою малу батьківщину ще й додатком Рутенус, і по праву належить до українських мислителів доби Ренесансу. Він автор теж дуже потрібної книги — про мистецтво написання листів Compendiosa in modum construendarum epistolarum manuductio… 1522 рік, бо в становому суспільстві існував епістолярний етикет, і власне його Лукаш систематизував. Належав до гуртка гуманістів, який очолював Павло Русин, популяризував античних філософів, зокрема Епікура.
Обидва вчені з Нового Міста знайшли своє місце на теренах у Польщі. Бенедикт працював у Познані й Кракові. Лукаш осів у Любліні, де служив писарем. Там і одружився. На якийсь час повернувся до Нового Міста, працював у магістраті. Ні Лукаш, ні Бенедикт не були шляхтичами, походили з небагатих міщан, і дитинство їх проминуло всередині мурів Нового Міста, де й досі є ратуша (щоправда, ХХ століття), ринкова площа і чудесний костел Святого Мартина (XV століття), який не вдалося закрити навіть совітам.
Покровителями талановитих учнів були Гербурти, яким належало Нове Місто, а також рід Тарлів. Така сама школа була й у Фельштині, місці первісної локації і вічного спочинку галицьких Гербуртів. Її вихованець — композитор Себастіян із Фельштина (1480—1549) часом називав себе Гербуртом, щоб підкреслити повагу до того, що зробили для нього володарі краю, які не шкодували коштів на освіту й культуру. Якийсь час Себастіян був навіть вікарієм фельштинського костелу Святого Мартина, а його хорову музику виконують і досі в Польщі.
Тим часом нема пророків у своїй вітчизні, і не славні на всю Європу гуманісти, а бравий вояк Швейк — родзинка постколоніального туристичного бізнесу. А позаяк Швейк не бував у Новому Місті, то для розкрутки бренду використовують американських ковбоїв, які, правда, теж там не бували, хоча традиційно Нове Місто славилося виноградниками і пасіками.
Журавне, пов’язане з ренесансним гуманізмом завдяки Миколаю Рею (1505—1569), батьку польської літератури, теж стало селом, як і Дунаїв з його Двором поетів при дворі архієпископа Григорія із Сянока (1406—1477), поета і коментатора "Георгік" Вергілія. Там, власне, вдалося трохи познайомити місцевих мешканців зі славними земляками, а от про неаполітанчиків Бенедикта і Лукаша мало хто знає навіть у середовищі українських істориків, хіба що жменька медієвістів. Вкрита золотою бляхою церква і штамповані гіпсові Богородиці – гордість місцевих мешканців, які оточили себе мурами невігластва. Парадокс сучасної і не лише сучасної України, коли її історію пишуть і популяризують чужинці. Зокрема й локальну. Спроби налити в старі міхи нове вино місцевого розливу, як правило, невдалі, хоча й помпезні, бо на цьому гарно можна роздерибанити бюджетні кошти.