Русь, Московія та Україна

Rhos, Russe, Russia

Термін "Русь" у формі "Рось"Rhos уперше зустрічається в Бертинських анналах 839 року. Позначає там шведів, вікінгів. Тоді ж візантійці згадують про народ "Ῥώς", що напав на місто Амастриду на південному узбережжі Чорного моря. Паралельно про РусьAl-Rhos пишуть арабські мандрівники та історики. Єдности в них немає: одні називають русів скандинавами, інші стверджують, що руси та слов’яни — це те саме.

Rusi, Russe, Ruscia на означення саме території в Центрально-Східній Європі, де живуть слов’янські племена, починають вживати у Х столітті. Спершу — в грамоті польського короля Мєшка I, тоді — у Хроніці Титмара, надалі — вже по всій Європі. У XII столітті набуває поширення латинізована форма Ruthenia, співзвучна зі зниклим кельтським племенем рутенів. Наприкінці XI століття за ініціативи канцелярії Святого Престолу ця назва поширилася на русинів Ruthenus, жителів РусіRussia. Це ідеально відповідало орієнтації середньовічної географії на античну традицію, з якої обиралися схожі за звучанням назви країн і народів і прикладалися до нових реалій

В самій Україні першою фіксацією слова "Русь" стала "Повість временних літ". А це аж XII століття. Так, там ідеться про згадки Руси — зокрема, в договорах з Візантією. Проте писемних джерел раніших часів ми не маємо.

Гребці з півночі

Є багато версій походження слова "Русь". Найпопулярніше і найвідоміше — таки германське. Тобто, норманське. Мовляв, термін походить від давньоскандинавського rodr — "гребти". Саме прихід гребців-варягів спершу в ҐардарікіНовгородська земля, а згодом і до сучасної України, дав нам цю назву. Теорія не дає відповіді на елементарні питання. Наприклад: як так могло статися, що саме новгородці себе руссю не називали?

Друга теорія — сарматська. Чимало науковців наголошують: "рухс" сарматською означає "світлий". Одне з сарматських племен мало назву "роксолани" "світлі алани".

Третя теорія — слов’янська. Дехто вважає, що сам термін "Русь" зародився на Придніпров’ї. Як доказ — річка Рось на Київщині та інші подібні назви.

Четверта теорія — кельтська. Від вже згадуваного племені рутенів у сучасній Франції. Так дослідники намагаються через торговельні та комерційні фактури провести місток через скандинавів до сучасної України.

В будь-якому разі очевидно, що назва "Русь" для України — запозичена. Був час, коли ми так не називались, і вже довгий час ми так себе не називаємо. Потрібно позбутися типового російського фетишизму перед нею. Французи не переживають через назву "Ґаллія", італійці — через назву "Романія", іспанці — через назву "Іберія". Це природний процес, коли в певний період своєї історії територія і її населення мають одну назву, а потім її змінюють.

Галичани ідуть на Русь

Традиційно Руссю називали центральне Придніпров’я. У IX столітті це були умовні межі "Аскольдової держави" до приходу Олега та Ігоря. Насамперед — території полян, сіверян і ще декількох племен, повністю в межах сучасної України. Формально немає жодних проблем з тим, щоб називати росіян "руськими" — це ж, по суті, колоніальна назва. Проте вже російську мову назвати руською ніяк не можна.

До пізнього Середньовіччя наші літописи чітко розрізняли Русь і землі, які Русі належали. В усіх наших літописах XI—XIII століть новгородці, суздальці, рязанці, кривичі, смоленці та навіть галичани "ідуть на Русь".

Назва "Росія" виникає в Україні приблизно у XIV—XV століттях. Це виразна калька з грецької — самі греки використовували назву Ρωσία, яка походила від Ῥῶς. Тобто, Росією спершу називалися саме ми, а не наші східні сусіди. В могилянських панегіриках нашим гетьманам, у титулах наших митрополитів (того-таки Петра Могили) — православних і унійних — аж до XIX століття преспокійно вживали слово "Росія". Але в кінці XV століття московський князь Іван III почав іменувати себе князем "усієї Руси". Відтак тамтешня історіографія поволі почала підлаштовувати історичний розвиток України та Росії під свій світогляд. От і з’явилися терміни "Новгородська Русь", "Біла Русь", "Московська Русь" тощо. 

Аж до часів Петра I це не становило проблеми. І українці, і росіяни преспокійно використовували термін "Росія" на позначення своїх країн. Бо ж ці країни не належали до однієї держави. Водночас один одного "Росією" вони не вважали. Все змінилося після Полтавської битви 1709 року. Московія затвердила нову свою назву — "Російська імперія". Вже з Україною у своєму складі.

Помилка Інокентія Ґізеля

<p>Інокентій Ґізель. Копія з портрета XVII століття</p>

Отже, Росія почала використовувати термін "Русь" відносно пізно. Після монгольського завоювання Києва 1240 року митрополит Кирило II втік до Володимиро-Суздальського князівства. Його наступник Максим остаточно переніс свій осідок до Володимира. Втім, його титул лишився незмінним — "Митрополит Київський і всієї Руси". Це стало стимулом для тодішніх північних земель вважати й себе частиною Руси — спершу як церковної митрополії, а згодом і політичного утворення. А раз сам митрополит сидів у Володимирі, а згодом у Москві — то центр Руси переносився на Схід.

Авжеж, українці так не вважали. Вони сприймали термін "Русь" значно вужче, ближче до етнічного значення. Де наш народ, там — Русь, бо ми — Русь. Що більше — де Київ, там Русь. Така сама логіка є і в католиків: де Папа, там і Католицька Церква.

Оскільки росіяни аж до XVIII століття не сприймали Русь як політичне ціле і не використовували своєї більш сучасної формули "збирання земель руських", різне розуміння цього слова закріпилося в різних країнах. Проте в часи царювання Петра чимало українських книжників було запрошено до Москви. Саме вони створили концепцію "єдиної Руси" — на противагу "двох Русей". Так, саме українці почали називати Росію "Руссю" в тому значенні, в якому цей термін використовувався для України. Першим таким став Інокентій Ґізель, етнічний німець і намісник Києво-Печерської Лаври. У "Київському синопсисі" 1674 року він називає українців та росіян єдиною Руссю. Подальші українці на службі російських царів та імператорів лише розширювали поняття про єдність Руси.

Термін "Київська Русь" використав Михайло Максимович в першій половині вже ХІХ століття. Від нього таки російські історики заходилися плодити кількість "Русей" як земель, захоплених або колонізованих Москвою. Відтоді самі росіяни погодились на формулу "де Київ, там Русь". Саме тому вони ніколи не полишать спроби завоювати Україну.

Перейменувати Московію на Московію

Отже, це питання оптики. Москва вважає, що збирає руські землі. Ми вважаємо, що Москва — не Русь, тож нічого збирати не може. Велика частина українців пропонує перейменувати Росію на Московію, а росіян — на москвинів. Бо ж Москва вкрала нашу стару назву!

Чому така позиція не сповна коректна? По-перше — власна оптика та власний погляд на історію притаманні всім країнам. Німеччина не перейменовує Францію, хоч франки — це предки німців. Італія не перейменовує Румунію, хоч римляни — предки італійців. Навіть словаки та словенці мирно вживаються в цьому буремному світі.

По-друге, це створить неподоланні проблеми для нашої історіографії. Ми звикли називати Московією російський період до Петра I. Але ми не зможемо вживати простих цих слів, якщо перейменуємо Росію на Московію. Бо Петро не зможе перейменувати Московію на Московію.

І третє, найголовніше. Ми знаємо, що Росія — це самоназва країни-сусіда України. Назва, не зарезервована нами для власних потреб. Тобто, навіть наша історіографія не використовує назву "Росія" для України. Вона існувала як канцелярит відносно недовгий період і була ідеологічно антизахідною — такий собі "візантійський" варіант назви "Русь" на відміну від "прозахідного" терміну "Роксоланія". Якщо Росія хоче себе так називати, нас це мало має хвилювати.

Недовга пам’ять

Є ще ціла низка людей — здебільшого російськомовних, — які вважають, що Україні варто повернути назву "Русь". Цей фетишизм сакралізує те, що є просто історичним періодом. Україна дуже довгий період мала зовсім відмінні назви від Руси — і вже дуже довгий час має іншу назву. Фіксація на терміні "Русь" пояснюється нашою недовгою історичною пам’яттю.

Річ не в тому, що ми не визнавали Україну Руссю. Ми знали, що Русь — там, де Київ. Проте росіяни розуміли (і розуміють) "Русь" інакше. Як усі землі, що Русі належали, як усі церковні єпархії Руської Церкви, як сукупність усіх князівств, де правили Рюриковичі. Отже, для росіян "Русь" — це Росія. Так буде і надалі. Саме через небезпеку переймання російської концепції українцями вирішили акцентувати на іншій назві, яка б не дозволила жодних спекуляцій і різночитань. Як слушно наголошують сучасні історики, в часи розквіту Речі Посполитої з формою "Русь" успішно конкурувала назва "Роксоланія". Вона теж позначала суто українські землі та не мала двозначностей. Проте на період національного відродження ХІХ століття була вже мало відома.

"Україна" — назва, обрана свідомо і влучно, чітка і недвозначна. Немає жодного сенсу в перейменуванні чи додаванні до неї терміну "Русь". Як і будь-якого іншого історичного терміну — на кшталт "Сарматії", "Роксоланії", "Скитії", "Антії" чи навіть "Трипілля".