Пригожинський марш на Москву: 10 уроків заколоту. Тімоті Снайдер
11:15, 27 червня 2023
Як розуміти похід Євгена Пригожина на Москву і його раптовий кінець? Часто бувають змови без перевороту, а це скидається на переворот без змови. І все ж, яким би дивним не був заколот вождя найманців, ми можемо зробити деякі висновки з його перебігу і з його завершення.
Про це історик Тімоті Снайдер написав у колонці, яка вийшла 26 червня 2023 року. Переклад Сергія Громенка.
1. Путін непопулярний. Усі соціологічні опитування, які ми маємо, проводять в умовах, коли його владу сприймають як більш-менш неминучу, а неправильна відповідь на запитання видається ризикованою. Але коли влада Путіна була скинута, як, наприклад, коли місто Ростов-на-Дону було захоплене "Вагнером", ніхто, здається, не заперечував. Реагуючи на заколот Пригожина, деякі росіяни були в ейфорії, а більшість виглядали апатичними. Чого не можна було побачити, так це того, щоб хтось в якомусь російському місті спонтанно висловив свою особисту підтримку Путіну, не кажучи вже про те, щоб хтось пішов на якийсь особистий ризик заради його режиму.
Ейфорія наводить мене на думку, що деякі росіяни готові до того, щоб ними керував інший експлуататорський режим. Апатія вказує на те, що більшість росіян на даний момент просто сприймають як належне те, що ними буде правити бандит з найбільшою кількістю зброї, і просто продовжуватимуть жити своїм повсякденним життям незалежно від того, ким цей бандит виявиться.
2. Пригожин був загрозою для Путіна, тому що він робить майже те саме, що робить Путін, і використовує власні путінські активи. Як сама російська держава, так і найманська фірма Пригожина "Вагнер" — це екстрактивні режими з широкими зв'язками з громадськістю та військовим озброєнням.
Путінський режим існує, а міста Москва і Санкт-Петербург відносно багаті завдяки колоніальній експлуатації вуглеводневих ресурсів Сибіру. Багатствами володіє дуже невелика кількість людей, а російському населенню регулярно показують видовища безглуздої війни — Україна, Сирія, знову Україна — щоб відволікти увагу від цього фундаментального стану речей і переконати в тому, що існує якийсь зовнішній ворог, яким це виправдовується (підказка: насправді його немає).
"Вагнер" функціонував як своєрідний підсилювач російської держави, виконуючи найбруднішу роботу за межами Росії, не лише в Сирії та Україні, а й в Африці. Він субсидувався російською державою, але справжні гроші заробляв, самостійно видобуваючи корисні копалини, особливо в Африці. На відміну від більшості інших починань, війна в Україні була для "Вагнера" програшною. Пригожин скористався відчайдушним прагненням російської пропаганди до перемоги, приписавши собі успіх під Бахмутом. Це невелике місто було повністю зруйноване і покинуте на той час, коли його взяв "Вагнер" ціною десятків тисяч російських життів.
Але оскільки це був єдиний здобуток у жахливо витратному, але стратегічно безглуздому наступі Росії в 2023 році, путінські ЗМІ мусили зображати Бахмут як свого роду Сталінград чи Берлін. Цим скористався Пригожин. Він зумів спрямувати фальшиву славу на себе навіть тоді, коли відкликав "Вагнер" з України. Тим часом він критикував військове командування Російської Федерації у все вульгарніших виразах, тим самим не даючи російській державі (і Путіну) багато виграти від кривавого видовища вторгнення в Україну. Підбиваючи підсумок: "Вагнер" зміг змусити путінський режим працювати на себе.
Бахмут, квітень 2023 року
Фото: скріншот з відео3. Пригожин розповів правду про війну. До цього треба ставитися як до своєрідної корисливої випадковості: Пригожин — яскравий і вправний брехун та пропагандист. Але його позиція напередодні походу на Москву зробила правду корисною для нього. Він хотів посісти це місце в російській громадській думці: людини, яка віддано воювала за Росію і здобула єдину значущу перемогу Росії в 2023 році всупереч некомпетентності режиму та безглуздості самої війни.
Я не впевнений, що було приділено достатньо уваги тому, що сказав Пригожин про мотиви війни Путіна: що вона не мала нічого спільного з розширенням НАТО або українською агресією, а була просто питанням бажання домінувати в Україні, замінити її режим дружнім Москві політиком (Віктором Медведчуком), а потім заволодіти її ресурсами і задовольнити російську еліту. З огляду на те, як насправді працює російська політична система, це звучить правдоподібно. Різноманітні обґрунтування Путіна різко суперечать тому, як насправді працює російська політична система.
4. Росія зараз у набагато меншій безпеці, ніж була до вторгнення в Україну. Це доволі очевидна теза, яку багато людей, окрім мене, підкреслювали ще з часів першого вторгнення у 2014 році. Починаючи з того моменту, більше не було жодних підстав вважати, що Путін дбає про російські національні інтереси. Якби це було так, він би ніколи не розпочав конфлікт, який змусив Росію підкоритися Китаю, який є єдиною реальною загрозою на її кордонах. Будь-який реаліст у Москві, який дбає про російську державу, прагнув би балансувати між Китаєм і Заходом, а не проводити політику, яка мусила відштовхнути Захід.
Путін був стурбований тим, що Україна може слугувати взірцем. На відміну від росіян, українці могли голосувати і користувалися свободою слова та об'єднань. Це не було загрозою для Росії, але це було загрозою для влади Путіна. Путін, безумовно, розглядав [вторгнення в] Україну як можливість організувати виставу, яка б відволікла увагу від сильної корупції його власного режиму та зміцнила його репутацію лідера, який може збирати землі, фальшиво зображені як "російські". Але все це не має нічого спільного з безпекою Росії як держави або добробутом росіян як народу.
Путін 2022 року (набагато більше, ніж Путін 2014 року), схоже, повірив власній пропаганді, переоцінивши російську міць та заперечивши реальність української держави і українського громадянського суспільства — чого не зробив би жоден реаліст. Це означало, що друге вторгнення провалилося, і це означало (як я писав ще в лютому 2022 року), що воно дасть шанс конкуруючому воєначальнику. Пригожин був цим воєначальником, і він скористався цією можливістю. Все це могло здаватися абстрактним, доки він не повів свої війська маршем на Москву, збивши шість російських гелікоптерів і один літак, та зупинився, так і не зустрівши суттєвого спротиву. Безумовно, "Вагнер" мав багато переваг, наприклад, сприйняття їх місцевими мешканцями як росіян та знання як працює місцева інфраструктура. Тим не менше, марш Пригожина показує, що невеликий загін може без проблем дістатися Москви. Цього не було до того, як більша частина російських збройних сил була перекинута в Україну, де багато найкращих підрозділів фактично припинили своє існування.
5. Загнаний в кут, Путін рятується. На Заході ми турбуємося про почуття Путіна. Що він може зробити, якщо відчує загрозу? Чи може він зробити з нами щось жахливе? Путін заохочує такий хід думок постійними розмовами про "ескалацію" тощо. В суботу Путін виголосив ще одну промову, повну погроз, цього разу спрямовану проти Пригожина і "Вагнера". Потім він сів у літак і полетів в інше місто. А потім уклав угоду з Пригожиним. І тоді всі юридичні звинувачення проти Пригожина були зняті. Згодом путінські пропагандисти пояснили, що все це абсолютно нормально.
Поки Путін при владі, він так і буде чинити. Він буде погрожувати і сподіватися, що ці погрози змінять поведінку його ворогів. Коли це не вдасться, він змінить тему. Його режим тримається на пропаганді і, зрештою, видовище, створене військовими, слугує цій пропаганді. Навіть коли це видовище настільки принизливе, наскільки можна собі уявити, як це було в суботу, коли російські повстанці пішли на Москву, а Путін втік, його реакцією буде спроба змінити тему.
Варто підкреслити, що загроза для нього особисто і для його режиму була реальною. І ризик, і приниження були незрівнянно більшими, ніж все, що могло відбутися в Україні. У порівнянні з владою в Росії, територія в Україні не має значення. Після того, що ми щойно побачили, ніхто не повинен доводити, що Путін може бути загнаний в кут в Україні та ухвалити якесь жахливе рішення. Його не можна загнати в кут в Україні. Його можна загнати в кут лише в Росії. І тепер ми знаємо, що він робить, коли це відбувається: записує промову і тікає.
(І, скоріш за все, виписує чек. Нотатка-припущення. Ніхто ще не знає, якою була угода між Путіним і Пригожиним. У Росії подейкують, що Сергій Шойгу, головна мішень Пригожина, буде змушений піти у відставку після звинувачень у тій чи іншій формі корупції. Є повідомлення, що у Пригожина з'явилися підстави для занепокоєння щодо життя членів його власної сім'ї та інших керівників "Вагнера".
Особисто я припускаю, що одним з елементів були гроші. 1 липня "Вагнер" мав припинити своє існування як окрема структура, принаймні формально. Він, як і всі приватні армії, повинен був підпорядковуватись Міністерству оборони, тобто Шойгу. Це допомагає пояснити, на мою думку, вибір часу для заколоту. Якби "Вагнер" перестав функціонувати, як раніше, Пригожин втратив би багато грошей.
Є всі підстави припустити, що він пішов на Москву в той момент, коли все ще мав вогневу міць, щоб здійснити останню виплату. Тут можуть допомогти мафіозні метафори, не в останню чергу тому, що вони майже не є метафорами. Ви можете думати про російську державу як про рекет. Ніхто не перебуває у повній безпеці, але всі змушені приймати "захист", знаючи, що це менш ризиковано, ніж бунт. Рекет завжди вразливий для іншого рекету.
Йдучи з Ростова-на-Дону до Москви, Пригожин ламав одну схему "захисту" і пропонував іншу. Виходячи з цієї логіки, ми можемо уявити собі пропозицію Пригожина Путіну наступним чином: я розгортаю більші сили, і тепер я вимагаю від вас грошей за захист. Якщо ви хочете продовжувати свій власний рекет, заплатіть мені до того, як я дійду до Москви).
Бронемашини "Вагнера" в Ростові-на-Дону, 24 червня 2023 рік
Фото: Reuters6. Верхівкою учасників були фашисти, а фашисти можуть ворогувати. Ми не часто вживаємо термін "фашист", оскільки росіяни (особливо російські фашисти) використовують його на позначення своїх ворогів, що збиває з пантелику; а також тому, що вживати його здається якось неполіткоректно. І ще з однієї причини: на відміну від італійців, румунів і німців 1930-х років, путінський режим має величезні прибутки від продажу вуглеводнів, які він використовує для впливу на західну громадську думку. Тим не менш, якщо сьогоднішня Росія не є фашистським режимом, то дуже важко сказати, який режим є фашистським. Вона більш очевидно фашистська, ніж Італія Муссоліні, яка винайшла цей термін. Російські фашисти були в авангарді обох вторгнень в Україну, як на полі бою, так і в пропаганді. Сам Путін використовував фашистську мову на кожному кроці та переслідував фашистську мету геноциду в Україні.
Однак Пригожин був більш ефективним фашистським пропагандистом під час цієї війни, стратегічно використовуючи символи насильства (кувалда) та образи смерті (кладовища, справжні трупи) для зміцнення своєї позиції. "Вагнер" включає в себе дуже велику кількість відверто фашистських бойовиків. Конфлікт "Вагнера" з Шойгу має расистські обертони, підтексти і напівтони — на провагнерівських телеграм-каналах його називають "тувинським дегенератом" й іншими подібними словами.
Утім різниця між фашистами може здаватися дуже значущою, коли це все, що пропонується, і абсолютно зрозуміло, що багатьох росіян глибоко зачепило зіткнення двох фашистських таборів. Одначе важливо підкреслити різницю між фашизмом Путіна і Пригожина та фашизмом 1930-х років. Обоє чоловіків дуже турбуються про гроші, чого не було у першого покоління фашистів загалом. Це олігархічні фашисти — порода, на яку варто звернути увагу і тут — у США.
7. Розкол у Росії був реальним і, ймовірно, триватиме й надалі. Деякі росіяни святкували, коли "Вагнер" збивав російські гелікоптери, а інші були вражені тим, що вони могли це робити. Одні росіяни хотіли дій, інші не могли уявити собі змін. Більшості росіян, ймовірно, байдуже, але ті, кому не байдуже, мають іншу думку. Путінський режим, як завжди, намагатиметься змінити тему, але зараз йому бракує наступальної сили в Україні (без "Вагнера"), а отже, і можливості влаштувати виставу. Російська пропаганда вже ополчилася проти "Вагнера", що, звісно, ще вчора був героєм. Провідний російський пропагандист Володимир Соловйов вербував для "Вагнера". Син прессекретаря Путіна нібито служив у "Вагнері". Хоча це напевно була брехня, вона показує, що "Вагнер" колись був престижним місцем.
Російським пропагандистам буде важко знайти якихось героїв у цій історії, оскільки здебільшого ніхто не чинив спротиву маршу "Вагнера" на Москву. Якщо "Вагнер" був таким жахливим, чому всі просто дозволили йому рухатися далі? Якщо російське Міністерство оборони таке ефективне, чому воно зробило так мало? Якщо Путін — керманич, чому він втік і навіть переговори залишив Лукашенку з Білорусі? Якщо Лукашенко — герой цієї історії, то що це говорить про Путіна?
Також незрозуміло, що тепер буде з "Вагнером". Кремль стверджує, що його люди будуть інтегровані в російські збройні сили, але важко зрозуміти, чому вони на це погодяться. Вони звикли, що до них ставляться з більшою повагою (і платять більше). Якщо "Вагнер" збережеться в якомусь вигляді, важко уявити, як йому можна буде довіряти — в Україні чи деінде. У ширшому сенсі, Путін зараз стоїть перед поганим вибором між терпимістю і чистками. Якщо він стерпить повстання, то виглядатиме слабким. Якщо він очищатиме свій режим, він ризикує отримати нове повстання.
8. Одним зі злочинів Путіна проти Росії є його ставлення до опозиції. Це може здатися опосередкованим: яке відношення мають ув'язнені або вислані опозиціонери до заколоту Пригожина? Справа в тому, що їхнє ув'язнення і заслання означало, що вони мало що могли зробити для просування своїх власних ідей щодо майбутнього Росії, хоча в іншому випадку це була б чудова нагода для цього. Путінський режим, очевидно, зношений, але поруч немає нікого, хто міг би сказати про це і запропонувати щось краще, ніж чергового старіючого фашиста.
Я думаю про це, порівнюючи з 1991 роком. Під час серпневої спроби перевороту проти Горбачова росіяни згуртувалися в Москві. Вони могли бути або не бути прихильниками Горбачова, але вони бачили загрозу військового перевороту для їхнього власного майбутнього. Спротив перевороту дав Росії шанс на новий початок, шанс, який зараз змарновано. Спротиву цьому перевороту не було, частково через системну політичну деградацію путінського режиму, частково через те, що ті відважні росіяни, які вийшли на вулиці в 1991 році, зараз перебувають за ґратами або в еміграції. Це означає, що росіянам загалом відмовлено у можливості думати про політичне майбутнє.
Біля будівлі на той час Верховної Ради Росії ("Білого дому") Єльцин на танку закликає до загальної акції протесту проти путчу, 19 серпня 1991 року
Фото: bbc.com9. Це було прев’ю того, як закінчиться війна в Україні. Коли в Росії спалахне значущий конфлікт, росіяни забудуть про Україну і зосередяться на власній країні. Ніколи такого не було, і ось зновуThat has no happened once, and it can happen again. Коли такий конфлікт триватиме довше, ніж цей (всього один день), російські війська будуть виведені з України. У цьому випадку "Вагнер" сам пішов з України, а потім війська Рамзана Кадирова"Ахмат" покинули Україну, щоб воювати з "Вагнером" (що їм передбачувано не вдалося, але це вже інша історія). У тривалішому конфлікті регулярні солдати також підуть. Інакше захистити Москву та її еліти буде неможливо. Московські еліти, які думають наперед, повинні прагнути, щоб ці війська були виведені вже зараз. На її нинішній траєкторії Росія, скоріш за все, рано чи пізно зіткнеться з внутрішньою боротьбою за владу. Саме так закінчуються війни: коли тиск відчувається всередині політичної системи. Ті, хто хоче, щоб ця війна закінчилася, повинні допомогти українцям чинити цей тиск.
10. Події в Росії (як і події в Україні) значною мірою визначає вибір росіян (або українців). У США є імперіалістична звичка відмовляти у свободі волі обом сторонам цього конфлікту. Занадто багато людей вважають, що українці воюють через США чи НАТО, тоді як насправді ситуація геть протилежна: саме український спротив переконав інші країни прийти на допомогу. Занадто багато людей досі вважають, що США чи НАТО мають відношення до особистого рішення Путіна вторгнутися в Україну, хоча насправді характер російської системи (і слова самого Путіна) дають нам більш ніж достатнє пояснення.
Деякі з цих людей зараз стверджують, що путч Пригожина був спланований американцями, що є безглуздим. Адміністрація Байдена досить послідовно працювала проти "Вагнера". Головним зв'язком Пригожина з Америкою була його наполеглива робота на посаді голови російського Агентства інтернет-досліджень, спрямована на обрання Трампа у 2016 році. Інші намагаються пояснити похід Пригожина на Москву і його кінець як свого роду складний політичний театр, метою якого було переміщення Пригожина і "Вагнера" в Білорусь для організації удару по Україні з півночі. Це безглуздо. Якщо Пригожин дійсно поїде до Білорусі, невідомо, що він там може зімпровізувати. Але сама ідея такого плану не має сенсу. Якби Путін і Пригожин перебували у співпраці, вони могли б просто домовитися про цей крок в такий спосіб, який не зашкодив би репутації обох (і не зробив би Росію слабшою).
Путін вирішив вторгнутися в Україну з причин, які мали сенс для нього всередині побудованої ним системи. Пригожин чинив опір Путіну з причин, які мали сенс для нього як для людини, яка отримувала вигоду зсередини цієї системі. Заколот був вибором в обраній Путіним війні, і він ілюструє катастрофу, яку Путін приніс своїй країні.
