Повітряні бомбардування Другої світової війни. Роман Пономаренко

"Килимове бомбардування" Роттердаму

Перед Другою світовою війною "доктрина Дуе" набула популярності, проте спроби реалізувати її на практиці в Італо-Ефіопській війні 1935-1936 років чи в Громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років не принесли результатів. Проте в Європі усвідомили, що бомбардування стали реальною загрозою. В березні 1939-го Адольф Гітлер викликав до Берліну чеського президента Еміля Гаху, тиском з якого витягнули погодження відмовитися від незалежності та прийняти над країною німецький протекторат. Одною з причин чому Гаха погодився, була мимохідь кинута фраза-натяк головнокомандуючого Люфтваффе Германа Герінга: "Мені буде шкода бомбити чудову Прагу".

Коли спалахнула Друга світова, в повітрі домінували німецькі Люфтваффе. 25 вересня 1939 року вони здійснили наймасштабніше бомбардування на той час, скинувши на Варшаву 560 тонн фугасних і 72 тонни запалювальних бомб.

Ще одне масштабне бомбардування сталося 14 травня 1940 року, коли німецькі війська вели бої за нідерландське місто Роттердам. В попередні дні голландці чинили спротив, і генерал Вермахту Рудольф Шмідт вимагав точкового удару, проте Герман Герінг вирішив здійснити "килимове бомбардування" Роттердаму, щоб примусити ворога капітулювати. Поки готувалися, вранці 14 травня Шмідт висунув голландцям ультиматум, розпочалися перемовини про припинення вогню.

Коли літаки піднялися в повітря голландці вже прийняли німецький ультиматум. Про це повідомили Люфтваффе, проте частка бомбардувальників не отримали сигналу про скасування атаки і завдали удар. На житлові квартали Роттердаму скинули 1150 50-кілограммових і 158 250-кілограммових бомб. Загинуло близько 1000 цивільних осіб. "Боже мій, це катастрофа", — прокоментував бомбардування генерал Шмідт.

Провал німецького "Бліцу"

Влітку 1940-го Третій Райх контролював майже всю Західну Європу. Спротив продовжувала чинити тільки Великобританія, користуючись своїм острівним розташуванням. Гітлер планував висадку десанту, проте для цього потрібно було подолати британські ВПС і флот. Це доручили Люфтваффе, які 10 липня 1940 року розпочали повітряну "Битву за Британію".

Протягом літа німці інтенсивно бомбардували порти і військові аеродроми та навіть досягли певних успіхів. Видавалося, ще трохи, і британські ВПС буде знищено. Останні відбивалися як могли, не сидівши лише в обороні. В серпні 1940-го британці завдали повітряного удару по Берліну. Розлючений Гітлер у відповідь пообіцяв знищити Лондон. Це емоційне рішення призвело до зміни стратегії, бо замість військових цілей Люфтваффе переорієнтували на бомбардування британських міст.

Ці події, відомі як "Бліц", тривали до кінця жовтня. Раптова зміна цілей призвела до того, що британські ВПС отримали перепочинок, щоб відновити аеродроми, літаки і пілотів. Німці ж бомбардуваннями нічого не досягли, бо не мали для цього відповідних ресурсів. Натомість зазнали втрат, які істотно підкосили боєздатність Люфтваффе — близько 1900 літаків (70% від кількості задіяній на початку операції) і майже 2500 пілотів та членів екіпажів.

Втрати британців були меншими — 1100 літаків (здебільшого винищувачі) і понад 1500 льотчиків. Проте вони виконали свою місію — 31 жовтня 1940 року "Битва за Британію" закінчилася німецькою невдачею. Гітлер відмовився від висадки десанту на Британські острови і переключився на інші цілі.

Іншою невдалою спробою німців перемогти лише силами авіації було прагнення примусити до капітуляції британський гарнізон острова Мальта в Середземному морі. Попри значні успіхи пілотів Люфтваффе, ресурсів провести десантну операцію німці не мали. Мальта вистояла під ударами. В 1942-1943 роках британська авіація, яка на ній базувалася, стала одним із факторів поразок німецьких військ на Середземномор’ї.

"Посіяли вітер, а тепер пожнуть бурю"

<p>Артур Гарріс (1892 &mdash; 1984)</p>

У 1942 році радник Вінстона Черчилля професор Фредерик Ліндеманн висунув ідею суцільного бомбардування німецьких міст у рамках загального плану тотальної війни проти Німеччини. Реалізацію задуму доручили маршалу авіації Артуру Гаррісу, якого в призначили командувачем британської бомбардувальної авіації.

Добре пам’ятаючи німецький "Бліц", Гарріс прагнув помсти. На початку кампанії стратегічних бомбардувань він перефразував слова біблійного пророка Осії: "Нацисти вступили в цю війну з дитячими ілюзіями, що вони будуть бомбити всіх інших, а їх ніхто не буде бомбити. У Роттердамі, Лондоні, Варшаві і півсотні інших місць вони втілили свою досить наївну теорію в життя. Вони посіяли вітер, а тепер пожнуть бурю".

Гарріс був впевнений у можливості виграти війну одними бомбардуваннями. В серпні 1943-го він заявив, що на 1 квітня 1944 року зможе створити в Німеччині стан спустошення, при якому капітуляція неминуча. Він наполягав, що атакувати треба не лише військові об’єкти, але й цивільні. В жовтні 1943 року Гарріс писав, що "метою комбінованого бомбардувального наступу є руйнація німецьких міст, вбивство німецьких робітників і порушення цивілізованого життя по всій Німеччині... Руйнування будинків, комунальних служб, транспорту і життів, створення проблеми біженців у безпрецедентних масштабах, і занепад морального духу як в тилу, так і на фронтах".

Унаслідок в 1942-1945 роках стратегічна авіація Британії та США майже щодоби здійснювала бомбардувальні нальоти на Німеччину — американці вдень, британці вночі. Масовані рейди тисячі бомбардувальників, які здійснювали "килимові бомбардування" німецьких міст, стали буденністю. Зупинити ці удари німці були неспроможні, хоча їхнє ППО постійно вдосконалювалося. Тоді загинули півмільйона цивільних німців, мільйони зазнали поранень та втратили житло. Окрім цього, бомбардування завдали Райху колосальних матеріальних збитків. Новини про загибель родичів і знищення рідних міст негативно впливали на настрої німецьких солдатів на фронті. Моральний дух цивільного населення був підірваний. Утім поки нацистський режим тримався, німці дисципліновано виконували те, що від них вимагалося. Деморалізація наочно проявилася в момент краху Райху.

У 1945-му більшість німецьких міст були перетворені на руїни, а населення апатично дивилося на американські чи британські танки, які їхали їхніми вулицям. Німці втомилися від війни і цілодобових сигналів повітряних тривог.

Успіхи США та Британії були досягнуті важкою ціною. ВПС обох держав втратили до 20 000 бомбардувальників. У британців загинуло 55 000 пілотів та членів екіпажів (44% від загальної кількості), а в американців — 26 000 осіб.

Утім повітряні бомбардування не стали вирішальним фактором поразки Німеччини. Все "зробили" наземні війська, як на Західному фронті, так і на Східному. Бомбардування виявилися допоміжним чинником, і не більше.

Повітряний наступ проти Японії

У 1944 році США розпочали повітряні бомбардування Японії. Спочатку намагалися діяти точково проти воєнних цілей, проте суттєвих результатів це не дало. Тому в березні 1945-го американці змінили стратегію. Вони прагнули морально зламати цивільне населення і змусити уряд Японії капітулювати без вторгнення. Для цього вирішили застосувати європейський досвід — здійснювати "килимові бомбардування" японських міст. Зазвичай атакували вночі великими силами з низької висоти і з використанням запалювальних бомб.

Поворотним моментом стала ніч на 10 березня 1945 року, коли ВПС США атакували Токіо. Це був найсмертоносніший авіаудар часів Другої світової війни. За одну ніч у японській столиці загинуло близько 100 000 осіб. Було знищено 25 % міста, понад 1 000 000 людей залишилися без житла. Все це з мінімальними втратами – 14 знищених і 42 пошкоджених літаки, загинули чи зникли безвісти 96 членів екіпажів. Загалом унаслідок "килимових бомбардувань" було знищено 67 японських міст. Серед них: Осака, Наґоя, Йокогама, Кобе. Всі міста мали дерев’яну забудову, тому добре горіли від запалювальних бомб.

Кульмінацією стали перші в історії атомні бомбардування. 6 серпня 1945-го в Хіросімі загинуло до 90 000 осіб і 9 серпня у Нагасакі ше близько 45 000 жертв. До кінця 1945 року кількість загиблих, зокрема і внаслідок поранення, сягала понад 210 000 осіб.

Загальні втрати Японії від бомбардувань склали понад півмільйона загиблих цивільних, мільйони поранених та біженців. Було зруйновано понад 40 % площі 66 великих міст. Промисловість здебільшого була паралізована, логістика — зруйнована. Попри це, як і у випадку з Німеччиною, бомбардування не стали головним чинником, який примусив Японію закінчити війну. До 6 серпня 1945 року японський уряд відкидав безумовну капітуляцію. Частина керівництва була готова вмерти, але не здатися, як і чимало військових.

Віру в необхідність подальшого спротиву підірвали дві події: атомні бомбардування та масштабне вторгнення в Маньчжурію 8 серпня 1945 року після того як СРСР оголосив війну Японії. Унаслідок цього був знищений останній козир Японської імперії — мільйонна Квантунська армія. Японській верхівці довелося капітулювати.

***

Друга світова стала першою війною, в якій "килимові повітряні бомбардування" стали звичним явищем. На загибель і страждання цивільного населення противника ніхто з учасників не зважав. Навпаки, всі сторони вважали це прийнятним методом задля досягнення головної мети — перемоги у війні.

Проте жодного разу бомбардування не стали головним фактором виграшу масштабної битви, припинення опору чи капітуляції. Головну роль на всіх етапах Другої світової відігравали саме сухопутні війська, а підсумковий крах країн Осі обумовили масштабні поразки на суші та на морі, як у випадку з Японією.