Останній злет і падіння Махнівки

Землевласник

Антоній Протазій Яцек Потоцький гербу Пилява, який народився 1761 року в Ґузові в Польщі, належав до однієї із найбагатших тогочасних родин, що володіли велетенськими маєтностями в Україні, зокрема на Правобережжі. Його батько, Ян Проспер, був ґузовським старостою, а дід Антоній Міхал, – белзьким воєводою. Тому з родоводом Протазію, або, як ще його називали, Проту Потоцькому, пощастило. Батько залишив йому великий капітал, подейкують, 6 млн злотих в різних голландських банках. До цього спадку також додався посаг від дружини Прота, Маріанни Ельжбети з Любомирських, - жінки теж із заможної  родини.

<p>Портрет Антонія Протазія Потоцького, 1792 рік</p>

Прот міг усе своє життя прожити так, як жили тисячі багатих шляхтичів його доби — отримуючи прибутки з власних земельних володінь, повсякчас намагаючись ці володіння збільшити. Власне, саме цим він спочатку і займався. Від свого батька, Яна Проспера Потоцького, Прот отримав частину Махнівського ключа в Київському воєводстві, а іншу частину викупив у Ольбрахта і Станіслава Радзивілів у 1779 році . Таким чином, Потоцький сконцентрував у своїх руках увесь Махнівський ключ, що складався з містечка і 13 сіл. Він постійно долучав до своїх спадкових володінь в Польщі та Україні все нові маєтності. Наприклад, у 1782 році Прот придбав Чуднівський ключ, а пізніше — Любар та Ямпіль. Як посаг за дружиною отримав Звягель, за який, щоправда, довелося посудитися з іншими родичами дружини. В 1792 році придбав Станіславів сучасний Івано-Франківськ і став його дідичним, тобто спадковим володарем. Приблизно в 1790-х Потоцький став посесороморендар Вінницького староства, яке лежало трохи південніше його володінь у Махнівці, а також мав землі в Бердичеві, на північ від Махнівки.

Та все ж саме Махнівка і навколишні села залишалися центром його володінь. На прохання Потоцького король Станіслав Август надав місту привілей (від 6 серпня 1791 року) на два 4-тижневі ярмарки на рік та щотижневі торги у понеділок і п’ятницю: "[…] на прохання Вельможного Прота Потоцького, воєводи Київського наказую призначити ярмарки і торги  у містечку Махнівці, до якого всім купцям і людям різних станів дозволено приїжджати , привозити різні товари і збіжжя […]"Архив ЮЗР. Ч.7, Т.5 «Акты, относящиеся к истории городов и местечек в Юго-Западной России (1432 — 1798 гг)» ст. 516.

Прот Потоцький побудував у Махнівці власний будинок, заснував парк. Можливо, парк і садиба в Махнівці, це була спроба конкуренції з іншим Потоцьким — Станіславом Щесним, що заснував Софіївський парк. Проте, до нашого часу парк в Махнівці не зберігся, на відміну від прекрасного Софіївського парку в Умані. 

Справа, недостойна шляхтича

Наприкінці XVIII століття Правобережжя було аграрним регіоном. Місцеві дідичі і посесори воліли отримувати прибутки з власних маєтків, не займаючись торгівлею чи підприємництвом. Така позиція була простою, не вимагала ніяких зусиль, і, що найголовніше, була випробувана в минулі століття. Селяни вирощували збіжжя на панських землях, відробляючи панщину, потім це збіжжя власник продавав купцям, які займалися його транспортуванням і перепродажем. Іншим способом доходу для землевласника було здавати землю в оренду так званій чиншовій шляхті, які повинні були за користування наділом платити фіксовану суму — "чинш". Ці люди мали особисту свободу, і за соціальним станом стояли вище, аніж селяни-кріпаки, проте дуже часто вони були такі ж самі, а інколи й бідніші за селян. Їх називали "гербовою голотою" чи "шляхетським плебсом", підкреслюючи бідність цієї верстви населення. Чиншовики обробляли землю, яку їм надав власник села, а за це сплачували щорічний грошовий податок своєму пану.

До прикладу, один з маєтків Прота Потоцького в селі Куманівка поблизу Махнівки, щороку приносив власнику чималі статки. Документ "Summariusz dobr wsi Kumanowki""Сумарій (короткий виклад) цінностей села Куманівки" 1795 року повідомляє, що річні прибутки з праці селян кріпаків складали 2801 злотий, а платежі чиншової шляхти за користування землею 2740 злотих. Водночас в селі було 63 господарства чиншовиків і лише 26 господарств селян-кріпаків, себто з одного кріпацького господарства Потоцький отримував на рік 106,7 злотих прибутку, а з одного шляхетського лише 43,5 злотих. 

Саме так заробляли кошти на прожиття цілі покоління шляхтичів-землевласників. Мало хто з них щось хотів змінювати. Але не Прот Потоцький. Бувши впевненим, що надходять нові часи, він намагався не відставати від духу часу. Відновлюючись від руїни попередніх століть, населення регіону збільшувалося, закладалися нові поселення навколо Махнівки, закинуті колись поля знову оралися і на них сіяли збіжжя, оброблялися нові землі. Проте, виростити врожай, аби отримати з цього якийсь зиск, було недостатньо, його треба було ще вдало продати. Більшість землевласників усе вирощене на своїх полях везли до найближчого міста, і там продавали за невеликими цінами місцевим торгівцям. Ті, своєю чергою, транспортували товар далі, перепродуючи з більшою націнкою. До кінцевого споживача, який зазвичай перебував у Європі, це зерно надходило за значно дорожчими цінами. 

Потоцький не хотів, аби на його збіжжі наживався хтось інший, окрім нього. Тому вирішив сам займатися торгівлею і транспортуванням. Найдешевшим способом транспортування було як тоді, так і в наш час, морське перевезення товарів. Розуміючи це, Прот засновує торгову компанію і починає перевозити товарів через чорноморські порти. Ось як про це пише Любомир Губицький у своїй статті "Торгівля міста Махнівка — «Малої Варшави» 1790-х рр.": 

"Нехтуючи звичаями вищої аристократії, граф розпочав відкрито займатися промисловістю, торгівлею та банківською справою. З 80-х рр. XVIII ст. розпочалася діяльність торговельної компанії поміщика П. Потоцького. Його торгова компанія почала займатися не тільки закупівлею й постачанням збіжжя в чорноморські порти, володіла власними кораблями. Вона здійснювала торгівлю з Єгиптом, Іспанією та Францією. У ці країни постачали хліб судна «Украйна», «Польща», «Подолія», «Город Ямполь», «Св. Прот» та ін."Губицький Любомир - "Вісник Черкаського університету" 2020 р. №2 ст.36

Тривалий час вважали, що торгівля — недостойна справа для шляхтича. Проте часи змінювалися, і Прот Потоцький відчував вітер цих змін. Зиск, який можна було отримати від торгівлі, значно перевищував репутаційні ризики.

Піонер капіталізму 

Отримуючи непогані прибутки з продажу зерна, Прот Потоцький облаштовує на ці гроші в Махнівці велику кількість мануфактур. Станом на 1797 рік в Махнівці існували: суконна фабрика, панчішна фабрика, каретна та візочна фабрики, пивоварний завод, типографія, мануфактура з виробництва "горілки французької", полотняна фабрика, цегельня. Така кількість різноманітних виробництв, сконцентрованих в одному містечку, була винятком. Тож нічого дивного, що коли 1796 року Махнівка отримала власний герб, то на ньому було розміщено різні фабричні деталі і тюки з товарами.

<p>Герб Махнівки</p>

Більшість виробленої на цих фабриках продукція була недоступна селянам з навколишніх сіл. Ймовірно, вироби цих фабрик Потоцький продавав деінде. Збагатившись, як і більшість землевласників того часу, на продажу зерна, Прот Потоцький намагався розширити свої статки і забезпечити дохід з різних джерел, зокрема почав вкладати кошти в мануфактурне виробництво, транспорт, торгівлю. А для виробництва будь-яких товарів потрібні були кваліфіковані робітники, яких Прот запрошував із різних куточків Європи. Махнівка наприкінці ХVІІІ століття почала бурхливо розвиватися, відкривалися нові підприємства, в місто приїздили інженери, вчителі, фахові робітники. Року 1795-го Потоцький навіть засновує в Махнівці училище, яке мало б готувати працівників для його численних фабрик. Це був справді "золотий період" для містечка. До Махнівки стікалися гроші, тут можна було знайти роботу і заробити собі на прожиття. Все більше з’являлося кам’яних будівель, що було рідкістю в тодішніх містах Правобережної України, за це Махнівка отримала епітет "мурована".

Проте за все це потрібно було якось платити. Доходи від торгівлі та продажу фабричних товарів звісно були значними. Але 200 років тому, як і в наш час, бізнес потребував можливостей для кредитування. Тож Прот Потоцький спробував себе і в ще одній мало звіданій царині — він засновує в Махнівці банківську контору, яка займалася кредитуванням і обслуговуванням торговельних контрактів, які укладав Потоцький. Варто зазначити, що така діяльність не дуже личила поважній людині, адже традиційно вважалося, що лихварство — це діяльність, що порушує гідність шляхтича. Найчастіше на Правобережжі наданням коштів в кредит займалися євреї. Потоцький був одним із перших, хто перетворив цю діяльність з “вульгарної” на “бізнесову”, він своїм прикладом довів, що аристократ може відійти від традиційного способу збагачення "за службу — отримувати землі, із землі — отримувати гроші". Фактично, Прот Потоцький став чи не першим капіталістом. Навряд чи він був знайомий із творами відомого теоретика капіталізму Адама Сміта, але на якомусь підсвідомому рівні розумів, що надходять нові часи, й потрібно або очолити зміни, або зникнути у вирі історії.

Зберегти статки й авторитет

Ще за часів Речі Посполитої, з 1791 року, Прот обіймав посаду Київського воєводи. Це був класичний шлях для шляхтича і магната: чим більше в тебе впливу і грошей — тим кращу посаду ти отримуєш. Він мав добрі стосунки з останнім польським королем Станіславом-Августом Понятовським, який і затвердив Потоцького на посаді воєводи.

Згадок про те, яким урядником був Прот, не залишилося. Найімовірніше, йому не вдалося навіть почати працювати. Адже вже в квітні 1792-го року було проголошено Торговицьку конфедерацію, одночасно з цим російські війська вступили на територію Правобережжя. Невідомо як Прот ставився до повстанців, чи підтримував їх, чи протидіяв. Однак очевидно, що Потоцький не міг не зважати на російські війська, які захопили територію ввіреного йому воєводства. Великих битв чи реальної протидії окупаційні війська не зустріли, вони спокійно зайняли територію і почали реалізовувати свої плани. 

Коли стало зрозуміло, що в протистоянні короля і Торговицької конфедерації гору візьме остання, Прот вчасно "узгодив" свої позиції з повстанцями, що дозволило йому зберегти статки й авторитет. А от король Станіслав-Август, переметнувшись на бік конфедератів, втратив довіру громадян. Натомість Прот Потоцький не лише зберіг і примножив свої статки в часи, коли Російська імперія анексувала Правобережжя, але й отримав із рук Катерини ІІ чин таємного радника і сенатора. 

Зворотня сторона капіталізму

Прот Потоцький був впевнений у тому, що торгівля, промисловість і банківська справа — це майбутнє, яке змінить спосіб господарювання. Усі його капіталовкладення та його діяльність у Махнівці була спрямована на те, аби з землевласника перетворитися на капіталіста. Спадок від батька, набуття нових земель, організація торгівлі та мануфактурного виробництва, створення фінансових установ — усе це приносило Потоцькому чималі статки. Проте, йому довелося побачити й зворотну сторону капіталізму. Через економічну кризу в Європі, яка була ринком збуту його товарів, а також внаслідок політичної турбулентності, викликаної окупацією Правобережжя Російською імперією, справи у Потоцького йшли дедалі гірше. Для фінансування своїх підприємств він позичав усе більше коштів. Врешті заліз у такі борги, виплатити які уже не міг. 

У лютому 1793-го року польські банки банкрутували один за одним, кредитори вимагали повернення коштів. Ніхто не хотів чекати, домовлятися чи продовжувати термін позики. Задовольнити вимоги усіх Потоцький не міг. Він просив владу призупинити дію позовів кредиторів проти нього, стверджував, що його активи (землі, підприємства, кошти) значно перевищують борги. Почався тривалий період судових тяганин. Проте навіть тут Потоцький намагався схитрувати і вийти сухим із води. Розуміючи, що Російська імперія на цих землях надовго, він ігнорував своїх польських кредиторів, а задовольняв лише вимоги російських. Було створено декілька комісій, що займалися розглядом позовів до Потоцького, одна з них, так звана Махнівська комісія, яка розглядала позови росіян, що позичали гроші Потоцькому. Іншу комісію створили польські кредитори, у номері 72 газети "Kuryer Litewski" від 8 червня 1798 року, яка виходила у Вільно, йдеться в про створення спеціальної комісії, щоб яка займалася поверненням боргів Потоцького. 

Очевидно, що найкращі часи Махнівки відходили у минуле, землі Прота Потоцького дробилися і переходили в руки різних власників. Підприємства, створені магнатом у Махнівці, продавали для погашення боргів. Містечко занепадало, а разом з ним марнів і сам Прот Потоцький. 

Зі смертю Прота Потоцького закінчився останній золотий період Махнівки та її околиць. За інерцією, це місто ще стало повітовим, коли російські урядники впорядковували анексовані території Правобережжя на межі XVIII і ХІХ століть. Проте 1846-го цей статус перейшов до Бердичева, де й зосередилася уся торгова і фінансова діяльність в повіті. Махнівка втрачала населення, гроші, фабрики, перетворюючись на дрібне містечко, а потім на велике село. Останній цвях в труну старої, мурованої Махнівки забили комуністи, коли на початку ХХ століття перейменували село на "Комсомольське". Тільки нещодавно Махнівка повернула свою колишню історичну назву. Можливо, з часом відродиться і колишня слава цього давнього містечка.