Memento belli. Галина Пагутяк

У 2014 році, після 500-річної перерви, в містечку (тепер селі) Дунаїв на ПеремишлянщиніЛьвівщина відновилися так звані Зустрічі при "Дворі поетів", першого гуманістичного гуртка в Східній Європі, який створив архієпископ Григорій із Сянока в середині XV століття. Дунаївські Зустрічі були присвячені Ренесансу і проводились на вулиці через брак гідного приміщення. Виступали оратори з короткими доповідями, були запрошені музиканти, і навіть проходив пленер. Всього було чотири Дунаївських Зустрічей, по одній щороку. Це вже історія, яка для українців є частиною історії війни, гаряча фаза якої триває вже четвертий рік. Саме війна пробудила, здавалось б, забуті ідеї Відродження.  

Мабуть зайвим нагадувати про нинішню тотальну кризу духовних цінностей, коли в Україні разом із містами та селами руйнуються людські душі, і ті, хто вцілів шоковані, розгублені та зневірені блукають наче в тумані. І замість життя думають про виживання. Суто фізичне, однак не моральне чи інтелектуальне. Під прицілом дронів та ракет кожен із нас, хто залишився в Україні. Європейське відродження, частиною якого є Україна, і яке ми називаємо Ренесансом, проходило у найважчі часи — війни, міжусобиці, мор, голод. Але людство вистояло завдяки сильним духом людям, які продовжували творити, думати, навчатися і навчати інших. А також тим, хто їм допомагав фінансово — меценатам. Ідеалом Відродження був освічений правитель, і хоч ніхто з монархів не сягнув того ідеалу, але принаймні дехто з них намагався підтримувати високу культуру та її речників і творців, бо замислювався над  майбутнім.

Ідея відновити зустрічі в дусі високої культури виникла після відновлення "Арсеналу" ХVІ століття в містечку Добромиль на Львівщині. 17 травня 2025 року горстка людей, яким не чужі ідеали гуманізму, зібралася знову. Нам вдалося відновити атмосферу доброзичливості, поваги до чужої думки і до особистих кордонів, скромності, тобто того, чого так бракує сучасній успішній людині, яка лицемірно проголошує толерантність, щоб унеможливити бунт проти масової культури і комерціалізації науки, схоластики, за якою приховується часто невігластво чи навіть безпринципність. Наш час потребує не лише збереження артефактів минулого, але й створення моделі майбутнього світу.

Жоден із учасників Зустрічей не є вузьким фахівцем з історії Ренесансу, і це добре. Бо погляд з боку завжди свіжіший, ніж концентрація уваги на деталях, фактах, подіях. Кілька годин, проведених на зашкленій холодній терасі колишнього арсеналу минули дуже швидко і плідно. Ми брали і віддавали, хто що мав із творчого та наукового досвіду. Час — це найдорожче, що у нас є, і ми повинні витрачати його з користю для себе, а значить для світу. Готовність ділитися хлібом, що ти здобуваєш власною працею — найвища чеснота того, що ми називаємо цивілізацією. Святий Мартин був воїном, який побачивши замерзлого жебрака, розірвав свій плащ, і половину віддав нещасному. Рід Гербуртів із вояків, згодом колонізаторів, за 400 років перебування на теренах України, не лише збудував замки, міста, заснував села і захищав нашу землю від зовнішніх ворогів, а й дав нам гуманістів та їхніх меценатів. Він обрав святого Мартина своїм патроном. Тому й не пішов у небуття. 

Меmento belli — пам’ятай про війну — стало гаслом нашої першої Добромильської Зустрічі. Сильні люди під час війни не влаштовують бенкети з намародереного добра, а мобілізують всі сили на захист найдорожчого — своєї особистості та інших особистостей, без яких світ не матиме сенсу. Світ, де гармонійно не співіснують минуле, сучасне і майбутнє — це нелюдський світ.