Козацьке освоєння Присамар’я. Питання дати заснування та історичної назви Новомосковська

15:56, 28 листопада 2023

новомосковськ

Питання про заснування міста Новомосковська обговорюють вже давно та воно все ще не з’ясоване. Коли вперше козацтво почало заселяти береги Самари? Коли на цій річці почали виростати перші поселення, міста та фортеці? Коли засноване містечко Самар-Самарчик-Новоселиця — сучасний Новомосковськ. Про це багато десятиліть дискутують краєзнавці, історики та археологи.

самара

Костянтин Мешко

історик, директор Новомосковського історико-краєзнавчого музею

Автори радянської "Історії міст і сіл" не дають визначеної дати. Вони згадують Богородицьку фортецю, зведення якої розпочалось 1687 року на правому березі Самари за 6 верст від місця впадіння у Дніпро, згадують Самарський ретраншемент, який нібито виник на місці фортеці після її зруйнування 1736 року, і, начебто саме поряд з цим ретраншементом у той час козаки і заснували слободу Новоселицю. Заснування міста в радянській історіографії розглянуто побіжно і сумбурноИстория городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. –Киев: Главная редакция УСЭ АН УССР, 1977 – С. 469–470.

Нові дослідження стосовно дати заснування Новомосковська розпочав місцевий краєзнавець Анатолій Джусов на початку 2000-х. Цьому питанню дослідник присвятив окремі розділи у трьох книгах і низку наукових публікацій в періодичних виданнях. У 2005 році з ініціативи Анатолія Джусова провели Першу науково-практичну конференцію "Історія Новомосковська, його околиць та містечок нижньої течії Самари". За її результатами спеціально створена комісія прийняла рішення: "Датою заснування Новомосковська слід прийняти за сучасним календарем — 31 серпня 1576 року". 

На чому заснували це рішення? Дата пов’язана з відомою грамотою польського Короля Стефана Баторія, якою останній, окрім інших привілеїв та земель, передав у вічне володіння запорозькому козацтву "городок старинный же Запорожскийамарь с перевозом и землями в гору Днепра, по речку Орель и в низ до самых степей Ногайских"Скальковский А. История Новой Сечи или Последнего Коша Запорожского. – Одесса: Городская типография, 1841. – С. 11–12.. Джусов стверджує, що згадане у грамоті містечко Самарь розташовувалось саме на місці сучасного НовомосковськаДжусов А.Б. Істория Новомосковська. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2011. – С. 41–66.

Протилежну версію висувають археологи Дніпра, які під час розкопок залишків Богородицької фортеціселище Шевченка в межах сучасного міста Дніпро виявили давніший культурний шар значного поселення ХVІ століття, яке, на думку вчених, і є легендарним містечком СамарьВекленко В., Ковальова І., Шалобудов В. Археологічне вирішення дискусії стосовно розташування містечка Самарь та Богородицької фортеці // Український археологічний щорічник. – Т. 11/12. – Вип. 8/9. – Київ–Нью-Йорк: Видавництво М.П. Коць. – С. 190–121.. Це підтверджують і деякі інші джерела, у яких йдеться про те, що будівництво Богородицької фортеці у 1687 році розпочалось на місці старовинного козацького поселення Стара Самара, яке й було містечком Самарь, згаданим у грамоті Стефана БаторіяФеодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епрхии. –Вып. 1. – Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1880. – С. 300. . Вже в теперішній час учасники згаданої археологічної експедиції розділились на два табори, і дехто з них стверджує, що недостатньо доказової бази, яка б дала змогу прив’язати містечко Самарь ХVІ століття до залишків Богородицької фортеці та сучасного селища Шевченка у ДніпріВекленко В., Філімонов Д. Археологічне закриття козацької Самарі XVI–XVIIст. // Нові дослідження памяток козацької доби в Україні. – Київ, 2018 – Вип. 27. – С. 71–79. .

AGAD_Potwierdzenie_przez_króla_polskiego_Stefana_Batorego_na_sejmie_koronacyjnym_w_1576_roku_praw_i_przywilejów_szlachty_Rzeczpospolitej_1

Підтвердження Стефаном Баторієм прав і привілеїв шляхти Речі Посполитої на коронаційному сеймі 4 травня 1576 року

Фото: wikipedia.org

Так чи інакше, дата грамоти Стефана Баторія — 1576 — та дата зведення Богородицької фортеці на річці Самарі — 1688 — окреслюють два головні етапи козацького заселення Присамар’я. Беззаперечно те, що вже у ХVІ столітті на берегах річки Самари розміщувались козацькі житла, зимівники та місця їхніх традиційних промислів — уходи для заготівлі риби, дичини, меду, воску, дерева. 

Французький військовий інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан, перебуваючи на польсько-литовській службі переважно на території України з початку 1630-х до 1648 року, так згадував промисел козаків на Самарі: "Вони ловлять рибу в річці Самарі,  яка з другого боку впадає у Дніпро навпроти Кінського острова. Річка Самара зі своїми берегами дуже значна не лише тому, що в ній водиться багато риби; тут є віск, мед, дичина та будівельний ліс, його тут більше, ніж у будь-якій іншій місцевості… Козаки називають її "святою рікою", мабуть, через тутешні багатства. Я бачив, як тут навесні ловили оселедців і осетрів, а в іншу пору року цієї риби тут немає"Боплан Г.Л. Опис України. – Львів: «Каменяр», 1990. – С. 36. . Але про великі міста на Самарі Боплан у своєму описі не згадує, не вказані вони і на його карті 1648 року, хоча археологи довели існування значних поселень на Самарі з початку ХVІ століття.

Після Першого Кримського походу князя Голіцина російський уряд розпочав зведення низки фортець на річці Самара. Вони мали стати опорними пунктами для подальшого наступу на Крим. У цих фортецях планували розмістити московський гарнізон, продовольчі та військові припаси. Запорозькі козаки вороже сприйняли присутність російських військ на своїх одвічних землях. У 1688 році біля нижньої течії Самари, на місці старовинного козацького містечка Стара Самара звели Богородицьку фортецю. Її зведення відіграло ключову роль у виникненні поселення Самар-Новоселиці. 

figure-fig2

Богородицька фортеця. Реконструкція О. Харлана.

Фото: umoloda.kyiv.ua

Катеринославський єпископ Феодосій Макаревський наприкінці ХІХ сторіччя досліджував історію Катеринославської губернії. Працюючи у єпархіальних та церковних архівах, а також у архівах Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря, йому вдалось віднайти і документи стосовно заснування слободи Новоселиці: "И точно, в старинних бумагах местных архивов есть прямые и ясные указания на то, что когда город — Старая Самара — сделался главным станом русских войск и поступил как бы в полное владение ихтобто там була зведена Богородицька фортеця, — многие из жителей Старой Самары сами собою ушли из города и поселились между Старою Самарою и Самарским монастырем, т.е., заняли местность нынешнего Новомосковска, образовали слободу Новоселицу". Саме у той час вихідці зі Старої Самари заснували слободу Спаську та ПідгороднюФеодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. – Вып. 1. – Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1880 – С. 306, 411, 426–427. .

Цікаво, що в історичних документах зустрічається кілька назв слободи: Самарчик, Самар, Самара, Новоселиця. Назва Новоселиця — новозаселена місцина. Назва Самарчик, можна стверджувати, походить від річки, що протікала поряд з поселенням. У ХVІІІ — ХІХ століттях з містом межувала притока Самари — Самарчикпевно, від притоки пішла ще одна назва — Нова Самарь. Це добре видно на старих картах та планах міста. Один з перших істориків Запорозької Січі, уродженець Новомосковська Григорій Надхін ще наприкінці ХІХ століття написав: "Река Самарь, когда подходит под Новомосковск, делится надвое: влево к монастырю, идет коренная Самарь, а вправо, к Новомосковску, ее приток — Самарчук" Надхин Г. Каленик. Историческая повесть из последних лет Запорожья // Вестник Европы. – Год 13 [Т.6]. – Кн. 11. – Санкт-Петербург: Типография М.М. Стасюлевича, 1878 [ноябрь]. – С. 125.. Певно, на початку ХХ століття весняні паводки змінили течію Самари і тепер до Самарського монастиря тече Самарчук, а з містом межує Самара.

Наприкінці 1730-х поселення стало центром Самарської паланки — територіально-адміністративної одиниці земель Війська Запорозького Низового. Самарська паланка була однією із найбагатших і займала простір по обидві сторони Самари, межі майбутніх Новомосковського, Павлоградського і частково Олександрівського повітів Катеринославської губернії. Безпосередньо на території нашого міста в той час паланкою називали військове укріплення — форт, де була військова адміністрація, певна кількість військ, зберігали провіант та припаси. При паланці діяла в’язниця, там також проводили суди над злочинцями. На карті 1749 року паланка позначена як редут, що знаходиться на певній відстані від самої слободи. Саме в період існування Нової Січі, в офіційних документах Коша, ми знаходимо назву Самар стосовно нашого міста. А на картографічних джерелах Самар часто позначена як "паланка". Спершу назва Самар була пов’язана радше з адміністративним центром паланки, але згодом назва закріпилася за поселенням.

Дніпровський історик Валентин Старостін припускає, що у Самарчику-Новоселиці існували "стара" та "нова" паланки-укріплення. "Стару" паланку можливо локалізувати у районі Глодівсучасний мікрорайон міста. Навіть до 1950-х років на одному з берегів Самари у цій місцевості збереглись залишки земляних валів, але час існування цієї паланки встановити неможливо. Глоди завжди підтоплювали весняні паводки і, певно, через це вирішили будувати "нову" паланку, яка, припускаємо, була зведена на високому мисі Самари між сучасними вулицями Барикадною та  Кузнєчноюісторичний центр міста. Поряд з "новою" паланкою проходив узвізпо сучасній вулиці Йорданській (Бойовій, який вів до Самарського бродуСтаростін В.С. Столиця східного Запорожжя // Фронтири міста. – Вип. 3. –Дніпропетровськ: «ГЕРДА», 2003. – С. 46–54. . Тут паланка-форт була своєрідним захисним та спостережним пунктом на Самарському перевозі — основному шляху до міста у той час. Цим бродом користувалися досить довго — аж до середини ХХ століття.

Після скасування Січі містечко Новоселиця увійшло до складу Азовської Губерніїдо 1783 року, але паланка ще довгий час виконувала військово-адміністративні функції. Наприклад, у Акті "Описания городов и уездов Азовской губернии", складеному 1779 року, читаємо: "Местечко Новоселица, над рекою Самарью, по течению оной с правой стороны, на ровном и пространном месте, где была Паланка или судопроизводство прежде бывших Запорожцев, а ныне тут Полтавского пикинерского полку переменная штаб-квартира". Цікаво, що поряд зі згаданою "штаб-квартирою" — колишньою паланкою у той час стояла полкова церкваМурзакевич Н. Описание городов и уездов Азовской губернии // Записки Одесского общества истории и древностей. – Т. ІІІ. – Одесса: Городская типография, 1853 г. – С. 289. . Можливо, тут згадано стару Свято-Троїцьку церкву, яка існувала в Новоселиці, певно, при паланці, ще до побудови нової церкви у 1778 році — сьогоднішнього Новомосковського Свято-Троїцького собору. Стара церква певний час залишалась після зведення нової і, можливо, вона у 1779 році і слугувала полковою церквою Полтавському пікінерському полку.

1_b

Свято-Троїцький собор у Новомосковську. Микола Сакс, 1884 рік

Фото: mutualart.com

У слободі Самара–Новоселиця у переважній більшості населяли місцеві козаки, вихідці зі Старої Самари, а також незначна частина переселенців зі Гетьманщини, Слобожанщини та Правобережної України. Станом на 1766 рік у містечку Самарчик проживало 4632 особи різного віку та статі, налічувалось 255 дворів. Наприклад, у 1762 році в містечку Самарчик нараховувалось 1000 хат, тобто на один двір припадало близько чотирьох хатГісцова Л.З. Сповідна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року як джерело до вивчення історії Вольностей військових // Січеславський альманах: Збірник наукових праць з історії українського козацтва. – Вип. 2. – Дніпропетровськ: НГУ, 2006. – С. 23, 25. .  У 1775 році, рік знищення Січі, за відомістю генерал-поручика Текелія, чисельність населення Самарчика складала 9227 осіб, з них 3405 чоловіків, 2108 жінок, 3714 дітейСтаростін В. Динаміка змін чисельності населення м. Смарчика-Новомосковська у середині ХVІІІ – на початку ХІХ ст. // Наукові записки: Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – Т. 22. – Київ: ІУА НАН України, 2011. – С. 69. . У другій половині ХVІІІ століття вже були заселені передмістя: Подол, Перевал, Глоди, Кущівка й Воронівка, яка у той час була окремим від міста поселенням. Поширеними промислами серед населення було ковальство, скотарство, обробка шкіри, гончарство, ткацтво, лозоплетіння, деревообробний промиселСухомлин О. Соціальна структура м. Самарчик середини ХVІІІ ст.: становлення паланкового центру // Історичне Присамар’я: Збірник науково-дослідницьких праць з історії та краєзнавства конкурсу ім. А. Джусова. – Вип. 3. – Дніпро: Акцент ПП, 2019. – С. 97–98. . Важливу роль в економічному розвитку краю відігравав торговельний шлях, що пролягав через місто, та самарський базар.

Дивовижною пам’яткою доби козацтва часів останньої Запорозької Січі та Самарчика-Новоселиці є унікальний дерев’яний Новомосковський Свято-Троїцький собор. Першу Свято-Троїцьку церкву у слободі звели після 1735 року. Це була невелика дерев’яна церква перебудована з простої хати зі зведеним над нею верхом, крита очеретом та увінчана простим залізним хрестомЭварницкий Д.И. История Запорожских козаков. – Т. 1. – Санкт-Петербург: Типография И.Н. Скороходова, 1892. – С.343. . З часом вона вже не могла задовольнити духовні потреби усіх парафіян, адже чисельність населення слободи поступово зростала. Козацька старшина паланки звернулась до Митрополита Київського та Галицького Гавриїла з проханням дозволити будівництво у слободі нової великої однопрестольної церкви. Митрополит благословив ініціативу паланкової старшини та кошового і видав грамоту-дозвіл на зведення у Самарчику-Новоселиці нової однопрестольної церкви. 

У травні 1773 року до Києва для закупівлі та сплавлення Дніпром деревини для майбутнього храму виїхали новоселицькі козаки та священики. У листопаді 1773 року деревина вже була сплавлена та знаходилась на березі Дніпра. До Новоселиці деревину доставили лише навесні 1774 року. А от 21 травня 1774 року Старокодацька Хрестова наміснія звернулась до митрополита Гавриїла з проханням побудувати у Самарчику-Новоселиці не однопрестольну, а трьохпрестольну церкву. З таким же проханням від козаків Новоселиці до митрополита особисто звернувся і кошовий отаман Війська Запорозького Низового Петро Калнишевський. Митрополит Гавриїл погодив прохання козацтва та 1 квітня 1775 року видав другу грамоту-дозвіл на зведення у Новоселиці нової трьохпрестольної Свято-Троїцької церкви, і вже 2 червня того ж року було освячене місце та закладено новий храм, який і до сьогодні височить над містом на СамаріМешко К.В. Перша Свято-Троїцька церква містечка Самарчик. Найдавніші джерела з історії Новомосковського Свято-Троїцького собору та питання про дату закладки храму // Літопис Собору. – Дніпро: ТОВ «ЕНЕМ», 2016 – С. 88–94. .

Самарчик–Самар–Новоселиця був не лише адміністративним центром Самарської паланки, а й важливим торговельним осередком і, враховуючи велич Самарського монастиря та Свято-Троїцької церкви, релігійним центром Вольностей Війська Запорозького Низового. Це місто, початок якому дало козацьке прагнення свободи та волі.

Звідки ж узялась назва міста Новомосковськ? А Новомосковськ — це лише невдалий проект російського уряду з будівництва великого міста на берегах Самари після знищення Запорозької Січі. Зведення таких великих міст на теренах колишніх Вольностей Запорозьких — це свідома російська політика колонізації, підкорення та контролю козацької вольниці.

У 1776 році Азовський губернатор Василь Чертков за наказом князя Григорія Потьомкіна особисто об’їжджав береги нижньої течії Самари у пошуках місцевості, де розпочнеться будівництво великого міста Катеринослава. Обрали місце, де Кільчень впадає у Самарузараз це околиця міста Підгороднє — Самарівка. У наступному році затвердили проект майбутнього міста Катеринослава, розпочали будівництво та заселення, зводили адміністративні та житлові будівлі, храми. Але вже скоро стало зрозуміло, що ця місцевість не є придатною для міста. Це була низовина, яку часто підтоплювали весняні паводки. У 1782 році головний катеринославський лікар Шенфогель засвідчив: "По низменному своему положенню вся эта местность вредна для здоров’я людей, неудобна и гибельна для экономически-хозяйственного благосостояния обывателей". З того часу будівництво міста призупинили, а серед населення поповзли чутки про його перенесення. І дійсно, 1786 року за наказом князя Потьомкіна Катеринослав перенесли на правий берег Дніпра у старовинну козацьку слободу Половицю. Сьогодні нам добре відоме це місто під назвою ДніпроФеодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. – Вып. 1. – Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1880. – С. 313–318. .

Але постало питання, що ж робити з першим Катеринославом, який вже був заселений. І питання вирішили — заснувати на місці першого Катеринослава нове місто Катеринославського намісництва — Новомосковськ. Та, все ж, місцевість, на якій сподівались поставити місто, була настільки непридатною для життя, що з кожним роком знелюднювалася і скоро взагалі лишилася покинутою.

На прохання генерал-губернатора Катеринославського та Таврійського графа Платона Зубова, імператриця Катерина ІІ 26 вересня 1794 року видала указ: "Граф Платон Александрович! По уважению причин, от вас предоставленных, дозволяем вам учинить перевод двух уездных городов Екатеринославского Наместничества Новомосковска и Алексополя, первого в местечко Новоселицу, а последнего в Царицанку с оставлением прежних сих городов названий, и потребную на переселение и устроение Присутственных мест сумму 2. 640 рублей заимствовать из тамошних доходов"Полное собрание законов Российской Империи с 1649 года. – Т. ХХІІІ (С 1789 по 6 ноября 1796). –Санкт-Петербург: Типография ІІ Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – С. 565. . До 1796 року місто перебувало у складі Катеринославського намісництва, з 1796 до 1802 року — у складі Новоросійської губернії. З 1802 року Новомосковськ — повітове місто Катеринославської губернії.

1024px-Планы_городов_из_Полного_собрания_законов_Российской_империи_107

Генплан Новомосковська, затверджений царем 14 липня 1803 року

Фото: wikipedia.org

Російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам’яті про вільних засновників міста і поглинання його власної історії. "Символічною" і показовою подією стало затвердження імператором Олександром І гербу міста Новомосковська 29 червня 1811 року. Герб зображував щит, розділений на блакитний зверху та малиновий знизу кольори. На блакитному фоні зобразили висхідну зорю, на малиновому — переломлену козацьку шаблю. Опис гербу містився в указі імператора: "В голубом поле, зображено ползвезды серебряной, восходящей на горизонте, предзнаменующей благоденствие той страны. В малиновом поле, изломленая сабля, означающая уничтожение Запорожцев бывших того города основателями под именем Новоселицы" Гербы городов, губерний и посадов Российской Империи / Сост. П.П. фон-Винклер; Изд. И. Иванова. – Санкт-Петербург: Типография И.М. Комелова, 1900. – С. 105. . Ось так, і гадайте далі — герб це чи тавро, що нагадує про відібрані запорозькі вольності. Весь злочин російського уряду стосовно засновників нашого міста був відкрито відображений на гербі новоствореного повітового Новомосковська.

Слідом за гербом розпочали проектування генерального плану повітового міста, щоб якось впорядкувати його стихійну забудову. В архівах є кілька варіантів майбутнього плану Новомосковська, складених різними губернськими архітекторами, але всі вони подібні між собою. Остаточний план Новомосковська затвердили 14 червня 1823 року. На ньому імператор Олександр І власною рукою залишив підпис: "Быть по сему. Александр! Июля 14 дня 1823 года в Царском Селе" Полное собрание законов Российской Империи: Собрание первое; Книга чертежей и рисунков (Планы городов) – Санкт-Петербург: Типография ІІ Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830 – План Екатеринославской губернии городу Новомосковску. . Але вільна забудова колишньої паланки ніколи не була впорядкована за нав’язаними планами. І навіть сьогодні в історичному ареалі міста збережена та ж сама схема стародавніх розпланувань та забудови вулиць, що існувала і в ХVІІІ столітті.

Це місто заснували вільні люди, які прагнули свободи, і сьогодні їх нащадки також виборюють право на свою свободу, на власну історію і незалежність. Переконаний, що потрібен не процес "перейменування" міста, а процес повернення його історичної назви. Тим самим ми вшануємо пам'ять його засновників, згадку про яких дуже довго намагався викорінити той самий ворог, з яким ми воюємо і зараз. Впевнений, що сьогодні, повернувши давню назву, ми доведемо, що в нас є своя власна, а не "общая история". Ця теза є головною в загарбницькій концепції ворога.

Схожі матеріали

Владислав Грибовський 800x500

Ногайський слід в історії України | Владислав Грибовський

800x500 obkladunka Kruwosheya.jpg

Страхи і спокуси козацької старшини | Ірина Кривошея

bez_b 800x500 (1).jpg

Про козацький спадок, честь та життя в Полтаві | Юрій Волошин

Starchenko Natalia.jpg

Про гризоти історика. Наталія Старченко

600.jpg

Хотинська війна: як козаки врятували Європу від Османської імперії

60_.jpg

Приятелі приятелів: як козаки з татарами союзи укладали

Без брому | Тетяна Таїрова-Яковлєва

Російські міфи про Мазепу | Тетяна Таїрова-Яковлєва

600.jpg

Берестечко–1651: катастрофа чи дошкульна поразка

Тор Бахмут Соледар

Лінія солі. Тор — Бахмут — Соледар