Колоніальна сором’язливість. Галина Пагутяк

Мартин Русин народився у 1422 році, і належить до того ж кола, що й Григорій із Сянока, який створив перший гуманістичний гурток на наших теренах, і не раз зустрічався з ним, можливо, навіть був гостем Двору поетів у Дунаєві. Він був математиком, астрологом, заснував  кафедру астрономії в Ягеллонському університеті, де з нетерпінням його чекали, незважаючи на молодий вік (27 років). А завдяки успіхам у медицині отримав навіть прізвисько Король, поляки його знають здебільшого як Марцін КорольMartinus Rex. Помер він у Кракові близько 1453 року, і свої чималі статки заповів університету. Братові Флоріану, який тримався свого стану, заповів 600 празьких грошів (тоді за 1 гріш можна було купити корову). Одне слово, то був вельми успішний молодий чоловік. На жаль, його праці не вийшли друком ні при житті, ні після смерті. Аж у 1898 році в Польщі видали латиною і в польському перекладі його "Практичну геометрію", цю працю тепер можна прочитати на сайті Polonia. Рукопис уцілів у двох примірниках в Ягеллонській бібліотеці.

<p>Станіслав Оріховський (1513&mdash;1566)</p>

Дякувати полякам, завдяки яким ми можемо зараз читати ренесансних гуманістів українського походження і української самоідентифікації, заплющивши сором’язливо очі на те, що їх вважають польськими. Що вельми цікаво, Журавиця пов’язана з певно найбільш відомим діячем українського Відродження — істориком і публіцистом Станіславом Оріховським Роксоланом. Ще з часів Владислава Ягайла Журавиця і Оріхівці належали роду Оріхівських. Мати Станіслава була донькою православного священника. 

Відвага тодішніх хлопців, спраглих знань, просто дивовижна. Здобувши ледь не випадково елементарну освіту, вони просилися до якоїсь купецької валки, і їхали на Захід за знаннями. То магнатські діти їхали з почетом, і не надто рвалися до знань, цікавилися більше розвагами. Щоправда, Ян Щасний Гербурт був одним із небагатьох "мажорів", хто прагнув знань, і в Інгольштадті, де навчався після Кракова, "сидів у хліві з мерцями" (так спудеї називали бібліотеку), тоді як його кузени розважалися в шинку. До речі, німці зараз реставрують і той хлів, і шинок, і кампус, бо ж будівлі збереглися. 

<p>Ян Щасний Гербурт (1567-1616)</p>

Одна річ, коли син селянина чи міщанина, чи дрібного шляхтича ідентифікує себе з руським народом, а інша, коли про це заявляє староста мостиський і вишенський, яким був Ян Щасний. Серед польського політичного бомонду це був вельми некоректний вчинок. Нащадок німецьких міністеріалів мав матір-русинку Катерину Дрогойовську, і зрікатися її нації не збирався.

Якщо переглянути навіть статті української Вікіпедії, вражає величезна кількість гуманістів, які ідентифікували себе як русини, роксолани, рутени, і не соромилися називати ті ж скромні Журавицю, Оріхівці чи Нове Місто своєю малою батьківщиною. Соромно має бути малим батьківщинам і землякам, яким це нецікаво, коли вони дізнаються про такі факти, якщо дізнаються взагалі. Нехай поляки приїдуть і поставлять пам’ятний знак.  І знову ж таки, є люди, а є людиська. Місцевий бізнесмен-українець поставив пам’ятник на місці знищеної місцевими ґаздами чи пияками друкарні Яна Щасного Гербурта в селі Боневичі біля Добромиля, а в родинному гнізді й усипальниці Гербуртів — Фельштині, хизуються фігурою недоумкуватого Швейка, якого всюди "тулять" по Старосамбірщині, щоб привабити туристів. А звідти був родом, і певний час жив, видатний композитор, теоретик музик Себастіян Фельштинський1480 – 1543, якого глибоко шанують в Польщі і виконують його сакральні твори у найбільш урочисті моменти у Вавелі. У Львові носяться з посереднім Францом-Ксаверієм Моцартом, не пам’ятаючи про композитора Мартина Леополіта, учня Себастіяна. Хай поляки ним займаються, а ми поставимо пам’ятник синові Моцарта. Хоча б нормальний поставили…

Одне слово, меншовартість нікуди не зникла, а сором’язливість не завжди є чеснотою. Про це ми мали б знати, перш ніж розкидатися своїм спадком по чужих городах. І так буде ще довго, не тому, що ми соромимося назвати себе спадкоємцями того ж Мартина Русина, а тому що держава не вкладає кошти у відновлення історичної пам’яті, чи то пак історичної справедливості.