Як віднайти східноєвропейську Атлантиду. Огляд книжки Якуба Мікановського "Прощавай, Східна Європо"

Генеалогічне коріння автора уходить в глибини географічно-історичного конструкту "Східна Європа", що обумовило й ракурс погляду, й домінуючий акцент тексту. Це персональна інтерпретація історії земель, які автор іменує "розділеними", але прагне подивитися на них як на цілісність, виокремлюючи їхні провідні, на його думку, ознаки: різноманіття — мовне, етнічне, релігійне, стійкість у бутті між центрами влади, на землях малих країн зі складними долями, спроможність бачити комічне у трагічному. Книга приваблює передусім почуттям персональної причетности до того, про що розповідає автор, не буквальної, але обумовленої глибоким знанням предмету оповіді. Структурувавши текст за трьома частинами — "Віри", "Імперії та народи", "XX століття", Мікановський в кожній з них спромігся поєднати "велике" й "мале" в історії, відтворивши становлення народів і націй, поєднання традиційних вір і модерних світоглядних переконань, вплив історичних подій від давнини до сьогодення на долю регіону від Середземномор’я до Балтики через безліч оповідей про буття звичайної людини, яка і є справжнім актором на сцені історії. 

Людина зазвичай сприймає будь-який витвір творчої думки суб’єктивно. Читаючи книгу "Прощавай, Східна Європа", чий автор бачить буття своєї родини й безлічі інших сімей побудованим на катастрофах, я неодноразово згадувала двох молодих людей. Хлопця, чиї батьки походили зі Старосамбірщини, але на початку 1920-х років, з теренів вже не Австро-Угорської імперії, де вони народилися, а Польської Республіки, опинилися у французькому шахтарському містечку, звідки разом з трьома синами, зваблені спокусами комуністичних емісарів, повернулися до України, знекровленої великою війною і попередніми трагедіями. І дівчину, напівсироту, чий батько помер 28-річним, яка після закінчення нафтового технікуму у місті МолотовПерм поїхала за розподілом на Львівщину, тому що (увага!) в Україні черешні, за переказами, росли просто неба, а вона, переживши дистрофію 3 ступеню, ніколи не їла черешень.

Двадцятидворічні, в 1947 році ці двоє зустрілися у карпатському селищі Східниця, ще не знаючи, наскільки тяжкі випробування чекають на них на клаптику східноєвропейських земель, зануреному у вир історії, як далеко сягнуть їхні долі від танцювальної зали в Східниці, де вони були однією з найкращих пар. Життя батьків, сповнене особистих драм і побутових негараздів, з яких промовляє історія, постало переді мною зі сторінок книги Якуба Мікановського, насамперед тому, що "Прощавай, Східна Європо" — напрочуд гуманна книга. Автор справді писав її "у тіні величних життів" людей, які міряли своє буття у дріб’язках "тією ж мірою, як у революціях, вторгненнях і капітуляціях". Цьому твору можна закинути низку зауваг (особливо як читати його упереджено) — неточності в деталях, зацікавлення одними подіями на шкоду іншим. Але усі докори стають несуттєвими, якщо осягнути авторський задум — реконструювати долю земель, у довгому бутті яких відбилася історія людства — трагічна й комічна, висока й низька, надихаюча й страхаюча, земель, які є не реплікою конструкту "Західна Європа", а самодостатнім регіоном з власними культурними цінностями, що їх варто плекати. Найголовніші з таких цінностей — це розмаїття та стійкість, і обидві, на думку Якба Мікановського, якнайповніше втілені в Україні. І ще: автор — неперевершений оповідач, і цю ознаку зберіг український переклад. Беру на себе відповідальність порадити книгу Якуба Мікановського всім, хто прагне по-новому подивитися на історію земель, чиїм уродженцем є, і на власне місце в цій історії.