Еволюція інформаційних війн: від античності до сучасності

Античність: перемоги завдяки хитрощам

Класичний міф про Троянського коня — вдала психологічна операція в античні часи. Греки переконали троянців, що це "подарунок миру", і ті впустили в місто вороже військо, не усвідомлюючи цього. Навіть якщо це і легенда, її суть відображає принципи сучасної дезінформації, коли ворогу нав’язують невигідні для нього думки.

Одним із яскравих прикладів інформаційних війн є Греко-перська війна 480-479 років до нашої ери. Перед вторгненням у Грецію перський цар Ксеркс І свідомо поширював чутки про гігантські розміри власної армії, сподіваючись цим подівався підірвати моральний дух греків. Військо Ксеркса дійсно було чималим, складалося із 200 000 воїнів. Після перемоги персів при Фермопілах, де вони знищили 300 спартанців царя Леоніда, Греція опинилась за крок до падіння.

У цей критичний момент афінський стратег Фемістокл проявив себе справжнім майстром інформаційної війни. Спочатку вмілими маніпуляціями він підняв моральний дух афінян, які панікували перед наближенням перської армії. Зокрема, трактуючи на користь мешканців Афін усі знамення і пророцтва, які тоді надходили ледве не щодня, та переконуючи всіх в неминучій перемозі.

Перед битвою при Саламіні, Фемістокл застосував оригінальну хитрість. Він відправив персам неправдиву інформацію про те, що переходить на їхній бік, і що грецький флот збирається тікати. Тому Ксеркс має атакувати, поки греки ще не відступили. Ксеркс повірив, завів перський флот у вузьку протоку біля острова Саламін, де втратив перевагу в чисельності. Результат — блискуча перемога греків завдяки інформаційній маніпуляції.

Середньовіччя: сила символів

У Середні віки інформаційні війни активно вирували під час Хрестових походів XI–XIII століть. Пропагандистські булли Папи Римського, обіцянки "відпущення гріхів" і описи "святих знамен" мобілізували десятки тисяч людей з усієї Європи. Інформаційна кампанія була настільки сильною, що рух охопив навіть селян, жебраків і дітей.

У важких умовах під час походів лицарі-хрестоносці надихали себе "чудесними знаменнями" і шукали моральної підтримки в проповідях церковників, що супроводжували військо. Психологічний ефект від цього допомагав досягати результатів навіть у важких умовах, наприклад, при облозі Єрусалима1099 рік чи під час виснажливої облоги Акри1189-1191 роки.

Наполеон: пропаганда як зброя

Наполеон Бонапарт називав пресу "ще однією гарматою". Він намагався вплинути на громадську думку, засновуючи газети, куди особисто писав статті та редагував матеріали, написані іншими авторами. Назви часописів нерідко були маніпулятивними. Приміром, 18 лютого 1797 року він заснував газету своєї Італійської армії з характерною назвою: "Журнал Бонапарта і порядних людей". Її завданням було впливати на моральний дух війська та водночас створювати культ самого Наполеона. Епіграфом газети стало вигадане Наполеоном гасло: "Ганнібал спав у Капуї, але Бонапарт у Мантуї не спить".

Полководець особисто писав нотатки для газети, придумуючи пасажі на кшталт: "Бонапарт стрімкий, як блискавка, і вражає, як гуркіт грому". У тому ж році він заснував ще дві армійські газети, матеріали яких часто цитували паризькі видання. Завдяки цьому культ Наполеона швидко поширився у Франції, а його армія відчувала себе непереможною.

ХХ століття: інформаційна війна — частина політики

У XX столітті інформаційні війни стали невід’ємною частиною військової політики держав. Протягом Першої світової війни у Великій Британії, Франції та США виникли спеціальні структури, які розповсюджували пропаганду серед військових та цивільних. Основними засобами інформаційної війни у той час були листівки, газети та гучномовці, які використовували на фронті.

Британська пропаганда активно поширювала фейки про те, що німці нібито вбивають немовлят у Франції та Бельгії. Це викликало масову хвилю ненависті до німців, і сприяло мобілізації. Німці нічого не могли цьому протиставити, тому навіть у нейтральних країнах їх сприймали за звірів. Це була одна з найуспішніших акцій інформаційної війни в історії.

У 20-30 роки ХХ століття німці докладали чималих зусиль, щоб позбутися реноме "дітовбивць", яке міцно вкорінилося в головах європейців. Іншою стороною медалі стало те, що під час Другої світової в багатьох країнах не сприймали інформацію про Голокост чи інші німецькі військові злочини. Бо їх вважали вигадкою, як було під час Першої світової війни.

Успіхи пропаганди Антанти завдали серйозної психологічної травми багатьом німецьким ветеранам. Після приходу до влади нацистів, новий міністр пропаганди Йозеф Геббельс поставив собі за мету більше не допустити того, щоб противники Райху інформаційно його перегравали. І йому це вдалося. Німецькі кінофільми, радіо й плакати формували образ "непереможного Третього Райху", і до 1945 року підпитували надію, що Німеччина ось-ось переможе, попри те, що радянські війська вже стояли під Берліном.

Під час Другої світової інформаційні війни набули масштабів промислового виробництва. Можна провести певні паралелі між формами інформаційної війни Німеччини і СРСР — обидві були здебільшого скеровані на власне населення і військо, маючи на меті підтримати бойовий дух.

Англійці з американцями теж дбали про моральний дух власного населення, але також поставили інформаційну війну на користь військових дій. Найбільш знаменитою була операція "Фортитьюд". у 1944 році перед висадкою в Нормандії союзники провели масштабну дезінформаційну кампанію: створили фейкову "армію Паттона" з надувними танками й підробленими документами. Німці повірили, і тому чекали висадки в Європі зовсім в іншому місці. Навіть вже після того, як війська союзників висадились в Нормандії, певний час німецьке командування зберігало резерви, не підсилюючи нормандський фронт. Бо вірили, що "армія Паттона" ось-ось атакує в іншому місці.

Холодна війна: нові виклики

На тлі протиборства СРСР і США в роки Холодної війни, а також під час локальних війн, що відбувалися в цей час, інформаційні війни стали набувати нових обрисів. Першою спробою стала Корейська війна, де обидві сторони докладали чималих зусиль для пропагандистського впливу на противника. В США були незадоволені досягнутими результатами, тому реорганізували наявні органи інформаційної війни в Управління спеціальних методів війни. Його призначення обґрунтував генерал Троскел: "Спеціальні методи війни — це поєднання прийомів, форм і методів психологічної війни з іншими засобами, спрямованими на підрив противника зсередини. Вони розширюють поле бою і перетворюються з тимчасового тактичного засобу обмеженого впливу на потужну стратегічну зброю, яка має великі потенційні можливості".

Під час війни США у В’єтнамі інформаційна війна стала однією з головних складових зусиль американської армії. Від традиційних засобів, на кшталт скидання листівок та ведення голосової пропаганди з гучномовців, використовували і творчі методи. Зокрема, під час операції "Вондерінг соул" над джунглями транслювали запис буддистської похоронної музики з накладеними на нього "завиваннями духів" та голосами "блукаючих душ" загиблих і непохованих в’єтконгівців. В’єтнамці вірили, що якщо тіло загиблого не поховати, то його душа буде вічно "блукати в пітьмі", й американські військові психологи використали це. Здебільшого така пропаганда приносила позитивні результати.

Проте зосередження американської інформаційної війни у В’єтнамі суто на противнику мало і зворотній бік. Пропаганди в США було недостатньо, тому американці часто не знали, за що воюють їхні солдати за тисячі кілометрів від дому. Як висловився американський розвідник П. Девідсон, "тріумф США на полі бою виявився їхньою поразкою у психологічній війні". Наприкінці 1960-х років масовий антивоєнний рух деморалізував суспільство, і згодом почалося падіння морального духу армії США.

Сьогодення: фейки, соціальні мережі, мультфільми і музика

Сучасні війни є гібридними, тому інформаційні війни — невід’ємна їх складова. Війна — це не лише танки й ракети, а й "Тікток", "Телеграм", "Твітер" і "Ютуб". Завдяки цим каналам російська пропаганда намагається вплинути на громадську думку в Україні та підірвати волю до спротиву. Росіяни майстерно паплюжать факти, дезінформують, змішують правду з брехнею. Водночас поширюють свій "культурний продукт".

Маємо визнати, що дещо їм вдається. Наприклад, недарма найпопулярнішим мультфільмом серед українських дітей на четвертому році війни став російський інформаційний продукт "Маша та Ведмідь", а російська музика досі зберігає популярність на українських стрімінгових сервісах.

Історія доводить: перемога починається у головах людей. Інформаційні війни вирішують не менше, ніж артилерія чи авіація. Тому критичне мислення й уміння відрізняти факти від фейків — це теж українська зброя сьогодення.