Двір поетів. Галина Пагутяк

<p>Григорій Сяноцький (1406 &mdash; 1477)</p>

Але в наших краях у середині XV століття ренесансний світогляд і культура були чимось дивовижним, новим, і те, що високопоставлений служитель римо-католицької церкви у вільний від набігів татар час, облаштував у своїй резиденції в ДунаєвіЛьвівщина Двір поетів, де збиралася запрошена ним творча еліта на інтелектуальні бесіди, було вельми незвичним вчинком. І дуже сміливим. Це вже направду відгонило дисидентством, особливо, після того, як Григорій дав притулок поетові-вигнанцю з Риму Філіпу Буонакорсі, прозваного Калімахом1437 – 1496.

Той втік від гніву папи Павла ІІ до свого родича у Львів, але й там за ним почали полювати. Варто зауважити, що від Дунаєва до Львова близько 70 км. Там під крилом архієпископа Філіп прожив рік зі своєю любкою Фаньолею, кельнеркою зі Львова, яка на рівних сиділа за столом серед поетів і музикантів. Згодом Калімах перебрався до Кракова і став учителем королівських синів, прожив решту життя у відносному спокої, написавши життєпис Григорія із Сянока, на сторінках якого розкрив образ першого гуманіста на українських землях. Зате на Григорія строчили доноси і, ймовірно, навіть отруїли у віці 72 років в іншій резиденції — Рогатині. То було в 1477 році.

Від Григорія Сяноцького, чоловіка в побуті скромного і мудрого в житті, залишилися кілька віршів, коментарі до "Буколік" Вергілія (досі не знайдені), а книга Буонакорсі донесла його непересічні думки, актуальні для нашого часу, які він озвучив у бесіді з приятелями в Дунаєві. Зокрема він вважав, що людина власними вчинками створює собі долю, а не внаслідок втручання вищих сил. Правда, що мислителі Ренесансу залежали від багатих покровителів, але тілом, а не душею. Вони служили істині, а не папському престолу чи королям. Це принаймні чесніше, ніж залежати від ринку, який створює штучний попит і рекламу, без якої не продаси ідею. А хіба ідеї можна продавати?

Не Львів, і не Краків стали колискою східноєвропейського Ренесансу, а маленький Дунаїв в Галичині, тепер майже знелюдніле село на хвилястих зелених пагорбах. У 2014 році відбулись перші Дунаївські зустрічі, присвячені Ренесансу. Я мала честь бути їх учасницею і організаторкою, а ініціатором став місцевий римо-католицький священник Йозеф Куц. Ми провели чотири зустрічі, і я сподіваюсь на продовження цього вельми потрібного у наші часи культурно-просвітницького заходу, але вже в іншому місці. Нам потрібна висока культура, а не просто культура, що й довів нещодавній поетичний форум у Львові.

Існує величезний запит на мистецтво, яке допомагає людині зберегти в собі людину, і підіймає занепалий дух у тяжкий час війни. Не менш важливими є зв’язок поколінь поетів і митців на спільній основі — гуманізмі. А також те, що українська література не починається з "Енеїди" Котляревського чи поезії Григорія Сковороди. Вона була самодостатньою і багатою ще кілька століть перед тим, і цей факт важливо донести до наших союзників і симпатиків з інших країн як частину інформаційної пропаганди. Українські гуманісти доби Відродження здобували освіту в найкращих університетах Західної Європи, і майже всі, як перелітні птахи, поверталися додому, щоб навчати дітей, займатися просвітництвом. І хоч перші гуманісти писали латиною, це не означає, що ми повинні їх віддавати стародавньому Риму, це був би цілковитий абсурд. До речі, польський переклад "Життя Григорія Сяноцького" вперше був виданий у Львові на початку ХІХ століття. 

Майже за Кантом звучить нині вислів Григорія Сяноцького, процитований його вічним боржником Калімахом: "Ступаючи крок за кроком уперед, люди позбавляються варварського стану завдяки своїй власній праці й самі є творцями власної долі".