Вчений і море. Інтерв'ю з українським зоологом та палеонтологом Павлом Гольдіним

Порахувати дельфінів

Зацікавився чорноморськими дельфінами, коли був студентом кафедри зоології Таврійського університету в Сімферополі. Спочатку мої наукові праці стосувалися зростання, вікової структури та тривалости життя китоподібних. Потім досліджував їхню анатомію, будову скелета, пропорції кісток. Згодом став вивчати палеонтологію. Тепер досліджую багато аспектів біології китоподібних – від еволюції до екології.

Працюю на території від Волині та Галичини до Запоріжжя. Був у Румунії, Молдові, декілька разів – у Грузії. Співпрацюю з Українським науковим центром екології моря в Одесі. Там є мої учні, деякі вже захистили дисертації.

Минулого року проводили авіаоблік чорноморських дельфінів. Востаннє схожі дослідження організовували шість років тому. Тоді вдалось політати лише над західною частиною моря. Такі обліки потрібно проводити регулярно. Але кошти отримати важко. Ініціатором став секретаріат Угоди з охорони китоподібних Середземного та Чорного морів – ACCOBAMS. Штаб-квартира цієї організації розташована в Монако. Спільно ми написали заявку на проєкт до Єврокомісії та отримали фінансування.

Часто запитують: Скільки дельфінів у Чорному морі? Чіткої відповіді не було. Поки що опрацьовуємо дані. Плануємо до кінця року мати приблизну цифру. Це відправна точка для подальших досліджень.

Український океан

Мільйони років тому на території сучасної України був океан. Центральний Паратетіс покривав зокрема Закарпаття і Галичину. Коли піднялись Карпати, Закарпаття залишилося у Центральному Паратетісі, а Галичина потрапила до Східного. Це море сягнуло півночі Волині. Навіть є геологічний ярус міоценових відкладів, який називається волинський ярус або нижній сармат.

На сході Паратетіс доходив до Китаю: озера Кукунор та Лобнор – це його рештки. Чорне, Азовське та Аральське – великі моря, які залишилися від Східного Паратетісу. Все, що маємо сьогодні від Центрального Паратетісу, – озеро Балатон в Угорщині. Був також умовний Західний Паратетіс, від нього постали озера у Франції та Женевське озеро у Швейцарії.

Паратетіс з’єднувався із Середземним морем та Перською затокою – тобто Індійським океаном – через територію сучасного Іраку та Ірану. Але були часи, коли зв’язок з іншими великими водоймами розривався. Довгий час Паратетіс був внутрішнім океаном, і там жило багато унікальних тварин. Зокрема ендемічні кити та дельфіни.

Бачимо, як група, рід або родина морських ссавців спочатку з’являються у Центральному Паратетісі десь у районі сучасних Австрії та Угорщини, а потім знаходимо їх на теренах сучасної України, Грузії чи навіть Казахстану. Тепер ми з колегами простежуємо особливості цих зв’язків у часі та просторі.

Знахідки і втрати

Рештки морських ссавців різного віку є по всій Україні, окрім північно-західних районів Волині та високогір’я Карпат. Усе почалося у 1820-х, коли натураліст Карл Ейхвальд розкопав китоподібних на Керченському півострові. Він також відкрив викопних китів і тюленів. Сьогодні ці зразки перебувають у колекції Гірничого музею в Санкт-Петербурзі.

У середині ХІХ століття наступні знахідки розкопав Олександр Нордманн. Його матеріали зберігають у Гельсінкі. Потім під Чигирином натрапили на хребці найдавнішого на той час кита, названого Зевглодоном Паульсона. На жаль, їх втрачено.

У науково-природничому музеї в Києві зберігається Еоценовий кит – найдавніший описаний на території України. Його знайшли на сході. Вік – 41 мільйон років. Ми з колегою назвали його Basilotritus uheni – на честь першовідкривача споріднених північноамериканських китів Марка Юхена.

Кит, який найкраще зберігся, – Цетотерій Рябініна. Його відшукали біля Миколаєва 1930 року. У міжвоєнні роки рештки ретельно дослідив Ігор Гофштайн. Під час війни опис зник. Потім Гофштайн у короткій замітці назвав кита, але вказав, що повний опис поки що відновити не може. Цей скелет виставлений у вітрині науково-природничого музею.

Біля Нікополя відкопали сирену з олігоценової епохи. У 1950-х її описав Іван Підоплічко. Йому тоді здалося, що це кит Цетотеріопсіс, відомий лише в Австрії. Ми з колегами довели, що це таки сирена. Тепер наші вчені знають, як вона виглядає, і наступного разу ідентифікути рештки не буде проблемою. Але ця знахідка екзотична лише для нас. В Угорщині сирен більше, ніж китів. Заходите до природничого музею у Будапешті, а там сирени різного віку – від 40 до 10 мільйонів років. 

У кабінеті та в полі

У палеонтології дуже важко знайти щось подібне до того, до чого звикли. З іншого боку, китоподібні поширені по всьому світовому океану. Їхні зразки є у багатьох країнах. Усюди, куди приїжджаю, натрапляю на цікаві екземпляри – у фондах чи під час роботи в полі з місцевими колегами. Мені пишуть з різних країн. Торік ми з моїм аспірантом і тамтешнім науковцем опублікували статтю за результатами досліджень знахідок із Перу. Протягом року працював у Данії. Відшукали там китів, які трапляються від Північної Америки до Італії. Тобто і 10 мільйонів років тому кити плавали на значні відстані.

У вітрині музею інституту зоології в Кишиневі побачив череп. Одразу зрозумів, що це кит, якого досі не бачили фахівці. Мені відповіли, що ніхто не намагався описати черепа від 1965 року, коли його знайшов професор Анатолій Давід. Я поспілкувався з паном Анатолієм. Він розповів подробиці: відшукав його біля села Чучулія, у відкладах якого віку. Зрештою я описав кита з назвою Чучулія Давіда.

Ще 10 років тому більшість видів зниклих морських ссавців були неописаними. Щороку чи раз на два роки ми описуємо якусь нову форму. Такий прогрес відбувається в усьому світі. Зроблено багато класних праць. У нашій справі нині – золотий вік.

Є численні онлайнові ресурси, як-от морфобанк – там викладені каталоги фотографій. Навіть у Вікіпедії можна знайти списки публікацій з описаними видами китоподібних. Щороку бази оновлюють. Спілкуюся з колегами з інших країн і знаю, хто що зробив. Наша спільнота досить невелика – 20–25 фахівців на весь світ.

Від еволюції до екології

Навіщо вивчати еволюцію китів? По-перше – серед них є найбільші живі істоти, які коли-небудь існували в історії Землі. Як-от синій кит. Ми досліджуємо, як взагалі живий організм може сягнути гігантського розміру. Чому це трапляється, де є межа і чи є така межа взагалі.

Друге запитання, яке нас цікавить: чому кити живуть так довго? Наприклад, гренландський кит живе до 200 років. Це рекорд серед ссавців. Як можна так довго жити і не хворіти, до прикладу, на рак?

Кити втратили зв’язок із суходолом та чудово пристосовані до життя у воді. Є види, які можуть долати відстані від Арктики до Антарктики – десятки тисяч кілометрів. Постає третє запитання: як їм це вдається? Воно має і практичний бік. Цікаво, як під час еволюції зі звіриної кінцівки утворився ласт. Навіщо це потрібно та які побічні ефекти цього процесу. Будова тіла китоподібних слугує прикладом для створення різних пристроїв та механізмів. У деяких країнах хочуть сконструювати роботизованого дельфіна.

Щоб підтвердити призначення тих чи інших органів у китів минулого, проводимо аналогії із сучасними тваринами. Якщо досліджуємо вусатого кита віком 10 мільйонів років, то порівнюємо його з теперішним вусатим китом. Якщо беремо прадавнього чотириногого кита, то шукаємо спільне й відмінне з анатомічно подібним ссавцем: видрою, тюленем тощо.

Сьогодні є лише 11 видів вусатих китів. Натомість викопних, віком від 10 до 15 мільйонів років, – понад 150. Наприклад, у сучасних океанах немає карликових вусатих китів, залишились тільки гіганти. Найменший має довжину шість метрів. А у Паратетісі майже усі кити були карликовими. Цетотерій Рябініна – завдовжки лише три метри. Це дає значно ширший простір для досліджень.

На зоологію та палеонтологію є попит – і суто академічний, і практичний. Українські фахівці добре інтегровані у світову наукову спільноту, працюють на рівні з колегами з інших країн. Коли потрібно оцінити стан навколишнього середовища, прийняти рішення з територіального планування, замовляють і дослідження тварин. Якщо це робить стратегічний інвестор, зоолог може заробити непогані гроші. Однак, думаю, більшість таки зацікавлена пізнати довколишній світ. Тим паче, що сьогодні в довкіллі відбуваються швидкі та глобальні зміни.