“Ваша національна ідентичність буде загартована на багато поколінь”, – фінський історик Генрик Мейнандер

На лезі російської загрози

– Чи мають фіни образ ворога. І якщо так, то хто це?

– Так, очевидно, ми маємо такий образ, і це – Росія.

<p>Генрик Мейнандер</p>

– Коли я переїхала до Фінляндії 2014 року, мене здивувало, що фіни досить обережно висловлюються про минуле, війну й Росію. Я помітила багато толерантности. Як це корелює: Росія як ворог і толерантність до росіян?

– Це складне запитання. Тривалий час Фінляндія була частиною Швеції, потім – Великим князівством у Російській імперії, згодом – незалежною нацією. Нашою безпековою проблемою завжди було те, як мати справу з Росією. Не тільки під час війни, а й у мирні дні. Фіни були терплячими до Росії, оскільки Фінляндія, на відміну від інших східноєвропейських країн, не була окупована Червоною армією у Другій світовій війні. Наша країна спромоглася зупинити радянське вторгнення у Зимовій війні та так званій Війні продовження, коли боролася разом із Німеччиною проти Радянського Союзу. 

Той досвід дав фінам змогу довіряти своїй системі оборони. А також вселив відчуття, що ми здатні владнати ситуацію, навіть коли відносини із Союзом чи Росією погіршуються. Хоча радянський вплив на фінську внутрішню політику був проблематичним, Фінляндії вдалося зберегти ринкову економіку й парламентську демократію. Фінляндія приєдналася до ЄС дуже швидко, 1995 року.

А ще до цього, 1992 року, ми започаткували військову співпрацю із США, закупивши 64 сучасні винищувачі типу F/A 18 Hornet, і відтоді систематично синхронізовуємо свою оборону із країнами НАТО. Фінляндія – єдина європейська країна, яка має справжню призовну армію. Тобто це все підтримувало фінів,  ми не мали ілюзій щодо Росії.

Втрати Другої світової сприйняли як необхідні задля підтримки незалежности. Це те, що врешті-решт матиме Україна. Те, що відбувається у вас, –  жахливо, але ваша національна ідентичність буде загартована, і на багато поколінь ви матимете досвід захисту своєї країни.

– Яка роль страху у цій ситуації, особливо серед старшого покоління? Нещодавно мені сказали, що підґрунтям толерантности до росіян є страх.

– Страх у Фінляндії існував і частково досі існує. Це наслідок Зимової війни, коли країна була покинута напризволяще. Україна тепер перебуває у подібній ситуації: НАТО не втручається, але ви принаймні отримуєте багато зброї і різної допомоги від Заходу. Україна – велика країна із дуже вмотивованим населенням. А Фінляндія – маленька, на час війни тут проживало всього 3,7 мільйона осіб. Україна – у серці Європи. Це багата, родюча держава. А Фінляндія розташована на периферії. Навіть за умови приєднання до НАТО ми не можемо бути впевнені, що надійде допомога. Тому нам потрібна призовна армія, план Б і план В.

Довіра до Швеції

– Я завжди вважала, що за спиною у вас – Швеція, яка чудово розуміє загрозу з боку Росії.

– Швеція підтримувала Фінляндію, наскільки могла, але також мала справу із Німеччиною. На час Зимової війни Німеччина та Радянський Союз були спільниками. Тому існувала загроза, що Німеччина окупує Швецію, як це сталося у випадку із Данією та Норвегією.

Швеція мала навіть більші проблеми, підтримуючи Фінляндію, коли остання була в союзі з Німеччиною. Хоча тоді Швеція у великих кількостях постачала залізну руду німцям – такий був економічний зиск. Але непрямо шведи дуже підтримували Фінляндію: прихистили приблизно 80 тисяч дітей, брали на лікування наших військових, надали кредит на відбудову країни після війни. До сьогодні це єдиний сусід, якому ми справді можемо довіряти.

– Як вам вдалося подолати нерівні відносини імперія–колонія. Адже Фінляндія була частиною Шведського королівства та дуже шведизованою?

– Фінське суспільство – це насправді шведське суспільство, де ми розмовляємо переважно фінською. Наше християнство – із Заходу, наше законодавство було шведським навіть після того, коли 1809 року країна стала російським Великим князівством. У ХІХ столітті в нас постав національний рух проти шведської як єдиної офіційної мови. Але наше громадянське суспільство прямує тим самим шляхом, що й інші скандинавські країни. Ми маємо спільну ментальність та суспільну структуру. Якщо порівнювати фінів з іншими націями, то ми найбільше схожі на шведів – спосіб життя, наші цінності, функціонування суспільства.

– Коли 2017 року Фінляндія святкувала 100-річчя своєї незалежности, у Швеції також були святкування, тобто Швеція солідаризувалася з вами. Для мене це неймовірно.

– Варто пам’ятати, що Фінляндія стала незалежною від Росії, а не Швеції. У XVIII столітті Російська імперія окуповувала Фінляндію двічі, утретє – у ХІХ столітті. Здебільшого це було наслідком створення Санкт-Петербурга й російської експансії до Балтійського моря.

“Визволитель” Олександр ІІ

– Чому фіни зберігають пам’ятник Олександрові II на головній площі Гельсінкі?

– У Фінляндії до нього ставилися як до “визволителя”, тому що він дозволив регулярно скликати сейм. І сейм почав модернізовувати наші закони та суспільство. Олександр II також прийняв шведську конституцію, яка була у Фінляндії. Тобто у цю статую вмонтований умовний спосіб лоялізму. Унизу викарбувано 1863 рік, коли фінський сейм знову запрацював. Навколо імператора зображено фінів. 

<p>Пам'ятник Олександру ІІ в Гельсінкі</p>

Але ті, хто встановили цю статую, були чистими націоналістами. Найвідоміший – Леопольд Мехелін, сенатор у 1880-х. Він наголошував на важливості шведської конституції для фінського законодавства і став опонентом російському правлінню у Фінляндії. Також варто пам’ятати, що Олександра II вбили, тому залишалося відчуття, що він міг би продовжити реформи.

З іншого боку, фіни пишаються тим, що не заперечують своєї історії. Як і Україна, яка має радянський пласт у своїй історії. Ви не можете цього заперечувати. Хрущов був українцем. Були українці, які виконували сталінські накази. Тобто дуже важливо, щоби історія промовляла якомога відкритіше й чесніше, інакше це буде історія політики.

– Так, етнічно вони могли бути українцями, але не мали української ідентичности. Вона в них була радянською. Також ті люди формувалися в умовах терору. У будь-якому випадку, якими шляхами фіни боролися проти своїх ворогів?

– Залежно про яку епоху говорити. Під час шведського періоду фіни брали участь у багатьох шведських війнах, не тільки проти Росії, а й проти Польщі, німецьких земель, Данії. Тоді не було справжньої фінської ідентичности. Вона сформувалася у ХІХ столітті і її метою було підтримувати західний тип суспільства. В ідеї фінськости лежить мова, яка об’єднує, хоча багато істориків кажуть, що основою все ж є соціальна структура.

У ХІХ столітті багато фінів думали, що майбутнє буде російським, що Фінляндія з часом буде інтегрована в Росію. Остання була панівною силою у континентальній Європі до 1850-х, до Кримської війни. Багато фінів збудували чудову кар’єру в Росії – як-то Маннергейм, наш головнокомандувач в обох світових війнах. Серед офіцерського складу російської армій був надмір фінів, допоки не посилився славофілізм. Фіни, як і інші балтійські національності, були загалом добре освіченими й мали вищу моральність і дисципліну, ніж росіяни. Ймовірно, балти й українці служили Російській імперії ефективніше за росіян.

Однак з посиленням фінського націоналізму у 1850–1860-х роках ситуація змінилася. Фінляндія повернулася на Захід. Був політичний спротив русифікації, який став організованішим у 1890-х та на початку ХХ століття. Політична напруга стала сильнішою, і 1904 року фінський активіст Евґен Шавман застрелив російського генерал-губернатора Бобрікова. 

Рух продовжився й у часи Першої світової війни, бо фіни не мали служити в російській армії. Дві тисячі фінів таємно поїхали до Німеччини й отримали там військову підготовку, разом із німцями готувалися до фінської визвольної війни. Російська революція посприяла Фінляндії стати незалежною.

В Україні була інша історія. Між Україною і Фінляндією є дуже чіткі подібності у 1918 році. Обидві стали незалежними, але в Україні перемогли більшовики. Натомість у Фінляндії перемогли білі, не тільки тому, шо фіни були організованішими, а й через підтримку німців. Більшовики мали захищати свої інтереси в інших частинах Росії і не були здатні повернути Фінляндію, як це сталося з Україною.

Бійня українців біля Суомуссалмі

– Також хотіла б торкнутися дуже делікатної теми між українцями та фінами – це битва біля Суомуссалмі наприкінці 1939 року в Зимовій війні. Тисячі українців у Червоній армії билися проти фінів. Вони там загинули, бо не отримали вчасної допомоги, не мали відповідної амуніції. Як фіни ставляться до українців через призму тієї битви?

– У радянській армії служило багато національностей, але командирами були росіяни. На війну до Фінляндії послали дві українські дивізії (У битві біля Суомуссалмі загинула майже вся 44-та дивізія – 17,5 тисяч осіб. – Ред.). До речі, є деякі дивні подібності між тим, як росіяни намагалися захопити Київ і як радянські дивізії хотіли просунутися до Балтійського моря у Фінляндії. Тоді командири загалом і Сталін зокрема були цілковито відповідальні за поразку. Радянські загони розбили: вони зайшли у фінські ліси, але не були готові, що фінські партизани атакують їх з тилу і вночі. Це була бійня.

– Тобто фіни не вважають українців відповідальними чи активними учасниками Зимової війни й не сприймають їх як справжніх ворогів?

– Ні, звісно. Вони ж прийшли туди вимушено. Це була призовна армія. У Червоній армії офіцери розстрілювали тих, хто не йшов у наступ.

– У підсумку, які найтравматичніші моменти для фінів у їхній історії?

– Зимова війна.

– Тобто втрата Карелії: територій, людей, переміщені особи?

– Багато складників. Також дискусії про нашу безпекову політику і як ми радимо собі із загрозами та кризою у нашому суспільстві. Якщо порівняти Фінляндію з іншими країнами, ми були готові до цього (Загрози з боку Росії. – Ред.), ми підтримували нашу призовну армію. Навіть якщо ми приєднаємося до НАТО, це не змінить ситуації.