Русь для дітей. Археолог Сергій Тараненко про книжку “Пригоди Марка у княжому Києві”

– Герой книжки – хлопчик Марко, який потрапляє у Київ ХІІ століття. Що він там бачить?

– Насамперед, він бачить Київ як живий організм, його мешканців серед вулиць, будинків, церков, фортифікацій. 

<p>"Пригоди Марка у княжому Києві"</p>

Раніше я написав наукову монографію, присвячену Подолу, взяв участь у семи колективних монографіях. Тому все, що бачить Марко, – це те, що дослідили археологи. Хлопчик мандрує містом саме за тими локаціями, які відомі з розкопок. Ми точно знаємо, що там було. Наприклад, на вулиці Набережно-Хрещатицька, 9 містився склад гончарної продукції. Він є у маршруті героя.

Окрім того, хлопчик Марко зустрічається із героями з минулого. Наприклад, 13-річним Сеньком, нащадком волхва-жерця із язичницького капища Волоса, та його хрещеною Ганною, власницею Медуші на Подолі. Антигероєм постає Квасожер, який служить князю та чомусь ненавидить дітей.

З книжкою можна гуляти, як із гідом. Детальні шляхи княжим Києвом описані на сайті, який ми розробили спеціально для цього видання. Посилання на електронну карту з маршрутами героїв є і всередині книжки. За основу для ілюстрацій взяли наукові реконструкції садиб, жител, фортифікацій та монументальної архітектури Києва X-XIII століть, зокрема й артефакти з колекції Національного музею історії України. 

Для тих, хто хоче знати більше, на сайті видання розмістили п’ять наукових монографій Марини Сєргєєвої, Всеволода Івакіна, Сергія Тараненка, які можна безкоштовно завантажити. Маєш сумніви і хочеш перевірити – ось тобі наука. 

– Який найцікавіший факт можна довідатися із книжки? 

– Все, що є у книжці, навіть назви рослин, – підтверджені факти. Я написав кілька наукових статей, пов’язаних із рослинністю Княжої доби. Тому якщо в книзі написано, що в цьому місці росла вишня, то так і було. І це, як на мене, унікальний момент. Бо книжка є ніби провідником у Княжу добу ХІІ століття. Знайомий гід, коли побачив видання, зауважив, що у ній є готові екскурсії стародавніми маршрутами. Кілька замовлень я вже отримав, чекаємо теплої пори, щоб почати екскурсії за книгою.

Зважаючи на сучасні події, я намагався обережно підійти до теми війни. Консультувався з дитячою психологинею Юлією Гавенаускене, яка дала мені кілька важливих порад. За сюжетом, хлопчик потрапляє у Київ після жахливого погрому Андрія Боголюбського 1169 року, коли згорів не тільки Поділ, а було фактично знищено та пограбовано все місто. Я намагався так прописати сюжет, щоб можна було зрозуміти, що ворог і тоді, і нині для нас один – орда, яка прийшла з Рязані, Мурома, чи Володимира-на-Клязьмі. Психологиня порадила не розвивати цю тему, тому що зараз психіка в дітей може бути дуже крихка. Наголосила, що варто писати обережно, адже діти могли мати важкий досвід.

– У виданні є багато QR-кодів. Що побачить читач, перейшовши за ними?

– У книжці є понад 140 QR-кодів. За переходом – довідкова й допоміжна інформація про пам’ятки. Мене критикували, що там багато Вікіпедії. Так, це не найнадійніше джерело, але вона дуже проста і доступна. Якщо читач чи читачка зацікавилися, то зможуть шукати інформацію в інших джерелах.

Наприклад, один із QR-кодів розповідає про те, де стояв язичницький храм Волоса на Подолі. Не всі знають, де знаходився Федорівський монастир. А він був розташований біля Володимирської вулиці, всередині кварталу, недалеко від будівлі Міністерства закордонних справ. Навіть багатьом киянам це невідомо.  

– До написання книжки вас підштовхнула розмова з сином, якого не зацікавили підручники з історії. Як він відреагував на неї?

– З того моменту минуло три роки, зараз йому п’ятнадцять. Книжку оцінив на 8,5 за дванадцятибальною шкалою. Сказав, що сюжет добрий, але все ж схоже на наукову книжку.

– А що ставили собі за мету ви, коли писали?

– Я хотів пояснити речі, які киянин та кожен громадянин України має знати про столицю держави Київська Русь. Не можемо сказати, що то була Україна, адже такої країни тоді ще не існувало, але ми однозначно є нащадками Русі. Вважаю, що всі українці мають знати про силу та велич однієї із найпотужніших держав Середньовічної Європи. 

Я досі вагаюся, як її назвати: книжка-посібник, книжка-шпаргалка чи ще якось, бо її сенс, насамперед, навчальний. Прагнув, щоб вона несла певний посил: описана у книжці доба це те, чим ми можемо пишатися. Особливо нині, коли наші воїни воюють проти окупантів. Бо українці б’ються не тільки за свої життя, а й за свою історію, яку в нас крадуть. 

– Як би ви оцінили знання киян про часи Київської Русі?

– Я проводжу волонтерські екскурсії для ЗСУ і бачу в киян сильний потяг до знань про ту епоху. Люди активні, цікавляться своєю історією, люблять своє місто. Не скажу про рівень знань, але точно є велике бажання довідатися більше.

У грудні 2022-го провів вісім презентацій книжки за три тижні. Всюди була чудова публіка: діти, їхні батьки і дідусі з бабусями. Хотів би, щоб ця книжка дійшла до читачів, тож планую також організувати презентації у школах.

Я писав її рік. Видав без допомоги видавництва. Самотужки знайшов друкарню в Житомирі. У мене була команда з 16 людей. Видання переклали англійською мовою, вичитували британські редактори. Допомогли колеги з Борнмутського університету. Тому з цією книжкою можна вчити ще й англійську.

Минулоріч я не написав жодної наукової статті і закинув свою докторську дисертацію. Але не шкодую, бо щасливий, що ця книжка з’явилася.