"Пан плюс пані" мінус радянська цнота

17:17, 13 лютого 2023

1920 газета

У Тернополі сіро та мокро — останні осінні дні. Серед дощової сірости — жовта цятка на сходах драматичного театру. В яскравій куртці — Володимир Андріїшин, редактор легендарного тижневика "Пан плюс Пані". Мені спадає на думку, що так яскраво він одягнений не випадково.

Секс, СНІД, проституція, фалоімітатори, геї, бісексуали, БДСМ — у 1990-х усі ці слова, надруковані на шпальтах газети, викликали фурор. Раніше люди могли читати хіба що про надої, врожаї та перевиробництво. А тут — таке. І замість партійних вождів у костюмах — чоловіки та жінки в чому мати народила.

Bez nazwy-1.jpg

Христина Коціра

журналістка

Гола мавка з Волині

Перше число газети "Пан плюс пані" вийшло 13 серпня 1992 року. Пробний випуск надрукували невеликим тиражем. А десятого номера випустили вже кілька тисяч примірників: попит був шалений.

Тернопільський журналіст Зиновій Фрис дуже вчасно відчув, що незорану сексуальну ниву треба орати. Він зібрав команду журналістів і газета миттєво здобула всеукраїнську славу. 

— Коли мене представляли редактором "Пан плюс Пані", люди завжди "окали", — пан Андріїшин ховає усмішку в розкішній сивій бороді.

Андріїшин Володимир, фото Олександра Хоменка

Володимир Андріїшин переглядає підшивку газети "Пан плюс Пані"

Фото: Олександр Хоменко

Про газету, що розпочала в Україні сексуальну революцію, ми говоримо в обласній універсальній науковій бібліотеці — єдиному в Тернополі місці, де зберігають підшивку номерів, і то лише за один, 1992-й, рік. 

Усі матеріали в рубриках перших випусків — "Ероспогади", "Ерофантазії", "Листи читачів" — вигадували журналісти. Втім історії були дуже правдоподібними, і довкола текстів та фотографій раз за разом зчинявся ґвалт.

— Ми знайшли серію гарних чорно-білих фотографій. Красива, як мавка, дівчина, по груди роздягнута в лісі. Ліс — як наш. І я у неї "взяв" інтерв’ю. "В гостях у редакції — Олеся з Волині", — той матеріал здійняв галас. Хоча він був дуже цнотливим. Це було перше інтерв’ю з фотографіями і така дуже наша дівчина! Тодішня моя дружина навіть косо на мене глянула. Хоч вона знала всю нашу "кухню" і що це вигадка. Але того разу виглядало дуже правдоподібним, — усміхається Володимир.

Дівчина Олеся з Волині була моделлю із французького еротичного журналу. Всі героїні на знімках були "ненашими". Редактори діставали закордонні видання, перефотографовували тамтешніх краль і публікували їх у "Пан плюс Пані". Однак у голих іноземках українські чоловіки нерідко впізнавали своїх подруг. Бувало, телефонували в редакцію з погрозами або приходили плачучи.

— Мій сусід поверхом вище "впізнав" свою дружину. А на фотографії була просто схожа жінка. Він прийшов до мене зі сльозами — підозрював, що потенційно вона могла таким займатись. Я йому сказав тоді: поїхали, я тобі покажу, звідки ми взяли ту фотографію, — ділиться секретами колишній редактор.

Перезнимковані іноземні моделі прикрашали сторінки "Пан плюс Пані" до останнього випуску. Натомість історії, які вигадали журналісти, зникли як жанр уже після кількох накладів. Читачі засипали редакцію листами. Ділилися власними спогадами, фантазували, просили порад. Щоб розгрібати поштові гори, редакція найняла працівницю для роботи з кореспонденцією. Вона добирала найцікавіше. 

пан плюс пані

— Олесю, тобі подобається ось так голою гуляти серед поліських боліт і лісів? — Так, почуваюся Мавкою. — Мавка була такою ж безсоромною? — Саме так. Вона не соромилась бути природною, бо сама була частиною природи, котра не знає сорому. І страждала через цивілізаційні комплекси Лукаша.

Уривок з інтерв’ю “В гостях у редакції — Олеся з Волині”. Газета "Пан плюс Пані", 1993 рік

Tinder дев’яностих

Шпальти "Пан плюс Пані" були тодішнім тіндером Tiндер — популярний мобільний додаток для знайомств. Хтось шукав пару для сімейних стосунків. Хтось — для сексу. А дехто просто вітав родичів зі святами.

"Мазохіст познайомиться з жінкою садо-мазохісткою або садисткою для інтимних зустрічей". "Підготую дівчат розпочати ефективне статеве життя". "Студент-бессребреник, ищу женщину для духовного и интимного общения. Может быть я кому-то нужен?". "Вітаємо дорогу Лілію Іванівну з Днем ангела. Бажаємо людського щастя, здоров’я, успіхів".

Володимир Андріїшин пригадує, що з рубрикою знайомств були і проблеми:

— Дехто жартував і давав адресу свого сусіда, і маса листів тоді йшла сусіду. А він міг бути одруженим… А написали, наприклад, що гей шукає пару. 

Іноді відділ кореспонденції сам мусив захищати дописувачів, які ставали жертвами надмірної уваги.

— За листи в нас відповідала Тамара. Якось у службу знайомств жінка з Коломиї написала, що може щось унікальне зробити чоловікові, — зараз би ніхто на таке уваги не звернув, — у попу поцілувати. То Тамару обсіли мужики з Тернополя, щоб вона дала адресу. Вона спочатку давала, а потім каже: "Хлопці, дайте тій жінці спокій!".

Пізніше рубрику розділили: "Такі", "Не зовсім такі" і "Нетакі". У "нетаких" публікували оголошення гомосексуалів.

Коли газету почали випускати ще й російською, запросили перекладачкою вчительку російської мови та літератури. Трапився казус:

— Було багато оголошень від гомосексуалів. Вони починалися: "Гей такий-то шукає такого-то". А вчителька цього не зрозуміла. Вона подумала, що то вигук "гей!", і переклала "эй!". Я читаю російський варіант і не можу зрозуміти: що за "ей"? Думаю, ну, одне "ей!" як вигук могло б бути — але ж не кілька оголошень підряд! Беру український варіант і розумію, що то за "ей", — сміється Володимир. Пригадує, сердешна вчителька тоді почервоніла: вона просто не знала такого слова.

Редакція Пан плюс пані

У редакції журналу "Пан плюс Пані"

Фото надав Володимир Андріїшин
редакція 02

Головний редактор Володимир Андріїшин

"Подарувати квітку — це нормально"

Журналісти вимушено ставали для читачів психотерапевтами та сексопатологами. На шпальтах "Пан плюс Пані" інформували про загрози СНІДу, пропагували засоби контрацепції. Розповідали жінкам про тампони. Люди засипали редакцію запитаннями й чекали відповідей. Жінки скаржилися на надмірний волосяний покрив на тілі, на занадто маленькі груди. Жалілися, що не відчувають оргазму. Чоловіки запитували, чи можна збільшити член. Геї із провінції шукали слів підтримки: вони не винні в тому, ким є. А нíкому було надавати професійні консультації. 

— На всю область був один сексопатолог і той уже старшого віку. Переважно ми купували професійну літературу на цю тему. Тоді була така книжка “Введення в сексологію” Ігоря Кона, радянського сексолога. Вона нагадувала підручник для студентів. Але там були відповіді на багато питань, які ставили читачі, і ми звідти черпали інформацію та відповідали. 

На сторінках "Пан плюс Пані" читачі вперше почули про Камасутру. Дізналися, що отримувати задоволення від сексу — не гріх. 

Утім коли хтось каже, що газета "Пан плюс Пані" навчила українців займатися сексом, пан Андріїшин реагує скептично. Вона просто озвучила теми, про які вголос не говорили.

— Люди побачили, що й після п’ятдесяти років спільного життя освідчитись у коханні — це нормально. Принести квітку дружині — це нормально. Запропонувати дружині чи чоловікові іншу позу — це нормально. Мені здається, що ця газета виникла саме в тому місці й у той час. Інтуїтивно ми вибрали потрібний стиль.

Пан плюс пані

Підшивку номерів за 1992 рік зберігають в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці

Особлива галицька цнота

До хвилі популярности додався і шквал хейту. Тернопільська інтелігенція звернулася до прокуратури з вимогою порушити кримінальну справу: на їхнє переконання, "Пан плюс Пані" пропагувала порнографію та насильство. Однак суддя тоді вирішив інакше. 

Якось до редакції навідався священник. Переконував, що видавати таку аморальну газету — негоже. Цікавий факт: на старих чорно-білих фотографіях офісу "Пан плюс Пані" на стіні видно ікону Матері Божої. Ніяких оргій, про які хтось міг би собі подумати, тут не відбувалося. Журналісти, каже пан Андріїшин, просто робили свою роботу — писали тексти.

Редактор не бачить нічого особливого і в тому, що "Пан плюс Пані" з’явилася в Тернополі — місті, яке вважають консервативним та дуже релігійним.

— Чомусь Тернопіль пов’язують з особливою цнотою. А от наш позаштатний кореспондент Едуард Перець рився в архівах і знайшов зведення поліцейських, що в місті до приходу більшовиків було більше 30 борделів. У них збиралися революціонери. Якщо в когось була потреба, йшов наверх до дівчат. 

Деякі знайомі хитали головами: "Володю, ну, як ти можеш таке випускати?". Журналістам закидали, що вони руйнують цінності традиційної української сім’ї. Та пан Андріїшин миттю гасив претензії опонентів:

— Я казав: якщо вони "традиційні", значить, мусять бути десь зафіксовані. Наприклад, танці, пісні передаються з покоління в покоління. Покажіть мені, де зафіксовано те, що ви розумієте під "традиційними українськими сімейними цінностями"! Візьмімо українську класику. “Украдене щастя” Франка: зруйнована родина, перелюбство. "Кайдашева сім’я": суперкласика української "традиційної" сім’ї. Шевченкова "Катерина": оступилась дівчина, покохала москаля, завагітніла — її сім’я виганяє світ-заочі. У цьому сімейна цінність — вигнати дочку на погибель?!

Андріїшин Володимир, фото Олександра Хоменка

Володимир Андріїшин, головний редактор газети "Пан плюс Пані"

Фото: Олександр Хоменко

"Володю, мушу голий стояти"

У часи розквіту "Пан плюс Пані" розкуповували накладом у сто тисяч примірників. Та незабаром почали з’являтися конкуренти — український "Лель", російський "Спид-Инфо", західний Playboy. Газета намагалася втриматися на ринку, тому від 1994-го паралельно із традиційним накладом видавали Pani and Pan. Нове видання було кольоровим, його друкували на кращому папері. Спеціальний гімн для нього заспівав Віктор Павлік.

— Тут ми вже почали ставити авторські фотографії, — розповідає Володимир Андріїшин. 

Редакція найняла фотографа, який робив для часопису еротичні фотографії. З ним теж були пов’язані курйози.

— Він розкрив один секрет — моделі дозволяли себе фотографувати, коли він був на такому ж рівні роздягнености, як вони. Казав мені: "Володю, мушу голий з фотоапаратом перед ними стояти", — пригадує редактор.

1994 #19

Фрагмент із номеру газети за 1994 рік

На обкладинках Pani and Pan почали з’являтися українські зірки. З ними робили великі інтерв’ю та "оголювали" — голови артистів прифотошоплювали до чужих нагих тіл. Ірина Білик у відвертому образі з бананом собі сподобалась. А от Олександр Пономарьов дратувався через торс, до котрого приклеїли його голову. 

Інтерв’ю з подружжям Ади Роговцевої та Костянтина Степанкова прикрасили голою парою, прикутою одне до одного наручниками. Народна артистка тоді образилась. Але конфлікт вдалося залагодити.

Під час зустрічей із зірками траплялися і ситуації, у яких редактор ніяковів.

— Якось я брав інтерв’ю в Іво Бобула та Лілії Сандулеси. У неї було багате життя, вона була безліч разів заміжня, було про що поговорити. Сіли ми в підсобці, вони розказують про стосунки — я записую ручкою, тоді ще диктофонів не було. Вона говорить і постійно стукає рукою мене по коліну, а мені незручно: Бобул же поруч, — пригадує пан Андріїшин. 

Pani and Pan протрималася до 1996 року. А 1998-го припинили видавати і "Пан плюс Пані". Причин занепаду було кілька, пояснює пан Володимир: і конкуренти вибивали ґрунт, і самі журналісти вже перегоріли. Інтерес та азарт послабились. Тексти про секс перетворилися на конвеєр і стали такими ж буденними, як ті, котрі він писав колись у газеті "Комбайнобудівник" при Тернопільському комбайновому заводі.

Після епохи "Пан плюс пані" Володимир Андріїшин мав ще безліч проєктів. Однак саме та газета й дівчина Олеся з Волині наздоганяють його і через чверть століття.

Схожі матеріали

сео

Секс і люди. Як українці ставилися до еротики?

Зліва направо Маруся Собіневська, Ф. С. Карпова, Климент Квітка, Лариса Косач-Квітка. Кутаїсі, 1911 р

Таємниця Лесиних любовей

Без брому | Ірина Ігнатенко

Інтимні обряди українців | Ірина Ігнатенко

600.jpg

Роксолана – руйнівниця османських традицій

800.jpg

Подружні взірці й еротичні "віражі" українських письменників

600.jpg

Доречна сороміччина

сео

"Мужики обнімають баб і вогні гасять". Снохацтво у російському селі

Bazylevych

Любощі, затінені парою і піною. Перший український еротичний комікс Анатолія Базилевича