"Лем писав фантастику, щоб не збожеволіти від страху", – інтерв’ю з біографом Войчехом Орлінським

09:59, 6 вересня 2021

cover-lem2.jpg

Невдовзі на український ринок вийде перша за роки Незалежності україномовна біографія Станіслава Лема – книжка "Лем. Життя не з цієї землі" польського письменника і журналіста Войчеха Орлінського. Життєпис видадуть до столітнього ювілею славетного уродженця Львова. Випустить його видавництво репортажної та документальної літератури "Човен".

Войчех Орлінський розповів "Локальній історії", чому Станіслав Лем волів мовчати про львівський період свого життя, навіщо він вчив українську мову, і ким міг би стати, якби у його житті не було так багато болю.

photo-k_1.jpg

Катерина Москалюк

журналістка, документальна фотографка

Войчех Орлінський – польський журналіст, письменник. Працює в "Газеті Виборчій". Сценарист фільму про Станіслава Лема "Автор Соляріса" та словника "Що таке сепульки. Все про Лема", укладач багатотомного видання творів Лема у видавництві Agora. Автор книжки "Людина, що винайшла Інтернет. Біографія Поля Барана", науково-фантастичних романів, подорожніх нотаток про мандри США та Швецією, путівників

– Коли ви познайомились із творчістю Станіслава Лема? З якої книжки найкраще починати?

– Я рано навчився читати, ще до школи. Мені подобався світ книжок. Проте у дитинстві хотілося, щоб історії були веселими. Бачив, як батько читав "Зоряні щоденники Ійона Тихого" Станіслава Лема і щохвилини вибухав сміхом. Коли тато книжку дочитав – одразу за неї взявся. Видання починалося із "Сьомого плавання", у якому дефект космічного корабля примушує головного персонажа проходити крізь низку часових вихорів і він зустрічається із самим собою. Дуже смішно.

Звісно, я тоді не розумів теорії відносності Ейнштейна, але в оповіданнях було багато ситуаційного гумору, зрозумілого і дитині. Кожного разу, коли перечитую Лема, занурююсь глибше і знаходжу нові сенси. Наприклад, у юному віці майже не вловлював його політичних жартів.

Мабуть, я і моє життя були б інакшими, якби дитиною не дізнався про Станіслава Лема.

Безумовно, найбільший бестселер – це "Соляріс". Як літературний критик я вважаю, що читачі завжди праві, і також рекомендую починати знайомство із цього роману. Особливо якщо читати в оригіналі.

Книгу переклали російською мовою ще у Радянському Союзі. Вирізали багато фрагментів, зокрема роздуми на теми бога та сексу. У книжках Лема закладено багато смислів, вони "багатошарові" і, незважаючи на видалені уривки, усе одно залишаються прекрасними. У французькому та англійському варіантах перекладачі упустили поетичні описи краєвидів планети Соляріс. Сторінку розповіді про те, що ж бачить герой за вікном, коли над планетою сходить зірка, замінили буквально одним реченням – "Зійшло сонце".

Українських читачів, мабуть, зацікавить факт, що одним із авторитетних майстрів літератури для Станіслава Лема був Тарас Шевченко. Лем спеціально вчив українську мову, щоб читати його поезію в оригіналі. Він міг черпати натхнення для створення цих метафоричних образів і розлогих описів у віршах Шевченка. Сподіваюсь, що ця тема буде вивчена докладніше в Україні.

Наступна книжка, яку раджу почитати – це "Кіберіада". Станіслав Лем вважав її найкращою серед своїх творів. Кожному рекомендую і свою дорогу до світу Лема – серію коротких оповідань "Зоряні щоденники Ійона Тихого".

Wojciech_Orliski_fot._Adam_Stpie_Agencja_Gazeta.jpg
Польський письменник і журналіст Войчех Орлінський Фото: Adam Stepien, Agencja Gazeta

– Для того, щоб читати Лема, треба знати його біографію?

– Я полюбив книжки Лема, коли зовсім нічого про нього не знав. Кожна наступна зустріч із уже прочитаним оповіданням – це все одно нова пригода. За один раз важко вловити усі нюанси його творів. Мені подобається слухати аудіокниги – це також шанс почути нові для себе жарти чи моменти, оскільки актори, які начитують текст, інакше розставляють акценти. Звісно, коли детально знаєш біографію письменника, можна віднайти паралелі із його справжнім життям. Утім вважаю, що завжди краще читати книжки Лема ніж про Лема. Кажу це всупереч своїм фінансовим інтересам та промоції книжки, але такою є правда.

– Які нові факти про життя Станіслава Лема вам вдалося знайти? 

– Роботу над книжкою можна умовно розділити на два етапи. Перші два роки я приглядався до теми, шукав дані, намагався отримати доступ до листів. Мені вдалося вмовити на розмову дружину Станіслава Лема пані Барбару. Від неї отримав дозвіл на доступ до особистого листування Лема і мене буквально захлеснуло інформацією. Це просто копальня фактів, які досі не були опубліковані. Відповідно, спочатку у мене було надто мало матеріалу, а потім – надто багато.

Одним із найбільших відкриттів для мене стало місто Львів.

Я вперше побував там у зв’язку із роботою над книжкою і розлютився на себе, що не зробив цього раніше. Лем у "Високому замку" багато разів згадує, яке це красиве місто. Пише, що Краків та Відень – це приклади "бридкішого Львова". Мені видавалось, що Лем просто ідеалізує місто свого дитинства, адже в такому віці усе видається кращим. Я помилявся: у старій частині Львова справді можна годинами стояти біля кожного будинку і розглядати деталі.

У Львові заввиграшки можна організувати екскурсію шляхами Станіслава Лема. Або зняти про нього фільм. Будинок на вулиці Богдана Лепкого, у якому жив письменник, зберігся без змін. Я інколи проводжу прогулянки місцями Лема у Кракові і з кожним разом знаходжу все менше адрес. У Кракові збереглося менше з 60-х років, аніж у Львові з 30-х. 

– Є факти, які ви вирішили не видавати у книзі?

– Журналіст не повинен публікувати усі факти, які йому вдалось знайти. Не бачу жодного аргументу на користь того, щоб порушувати приватне життя третіх осіб.

Коли я перечитував особисту кореспонденцію Лема, натрапив на різні історії. Він переписувався з приятелями і обговорював з ними знайомих, як ми сьогодні на фейсбуку. Я точно не писатиму, хто кого зраджував, або що думав Лем про інших письменників: відгуки були доволі колючими та злостивими. Для чого письменникам або їхнім родинами зараз знати, що Лем їх не любив?

Утім на шляху Лема була винятково несимпатична постать – журналіст та громадсько-політичний діяч Владислав Мачеєк, який активно підтримував лінію комуністичної партії Польщі. У книжці я наводжу цитату Лема про нього та його діяльність. Мачеєк був публічною особою, мав вплив на літературне життя Кракова.

Я люблю героя своєї книжки і хотів, щоб він виглядав добре. Звісно, пишу про його запальну вдачу та нелегкий характер. Я знайшов листа, в якому Лем просить пробачення у свого приятеля за образливі слова. Листа я цитую повністю, щоб книжка розповідала, як гарно Лем умів перепрошувати за погані вчинки. Навіть геніальний письменник може робити помилки.

lem (2).png
Перша за роки Незалежності україномовна біографія Станіслава Лема – книжка "Лем. Життя не з цієї землі" польського письменника і журналіста Войчеха Орлінського Фото: видавництво "Човен"

– Можливо, на характер Лема вплинули події, які йому довелось пережити у Львові під час Другої світової війни?

– Мабуть, так. Станіславу Лему вдалось чудом вціліти під час так званого "тюремного погрому" 1 липня 1941 року. Німці о шостій годині зробили перерву у розстрілах, і хто дожив до цього часу – залишився живим. Хто стояв з іншого боку тюремного двору – залишився живим. Потім Лем був змушений увесь час переховуватись.

У його книжках часто зустрічається сюжет – хтось ховається від переслідувань та голодує. Наприклад, головний герой роману "Рукопис, знайдений у ванній" потрапляє у наповнену бюрократією та інтригами будівлю, у гротескний світ, з якого немає виходу. Напевне, Лем вклав багато власних переживань в історію головного героя.

Лему довелося прожити цілий 1943 рік та початок 1944 року, вдаючи, що його не існує. Неможливо вийти з такої ситуації без жодних наслідків.

У Станіслава Лема чітко простежується одержимість на пункті лояльності та надійності. Кожен друг письменника повинен був прийняти факт, що йому доведеться періодично доводити свою відданість. Станіслав Лем був дуже підозріливим, міг образитись на будь-яку дрібничку. Звичайно, я буду захищати свого героя і скажу, що надійність та лояльність – це важливі умови дружби. Я впевнений, що перевірка людей на надійність залишилась у Лема з тих страшних часів, коли зрада означала смерть.

– Який розділ книжки писався найскладніше?

– Розділ книжки, у котрому йдеться про воєнний період, я писав протягом року. Навіть говорив видавництву, що не зможу завершити книгу.

Я ніколи не думав, що писатиму настільки страшні речі. Мені потрібно докладно уявити, що відбувалось з героєм, щоб щось написати. Відповідно, коли дізнавався про те, що він пережив в окупованому Львові, просто хворів – у буквальному сенсі.

Лем детально не згадував події під час Другої світової війни у Львові у своїх мемуарах та інтерв’ю. Утім є спогади його сучасників. Я прочитав багато щоденників львів’ян, які пережили Голокост – українців, поляків, вірмен. Львів під кінець німецької окупації був місцем страху, коли було однаково ризиковано залишатись удома і виходити на вулицю. Ніхто не почувався у безпеці, навіть німецькі солдати. Усі тогочасні спогади були страшними.

Якби я знав, про що доведеться писати, взагалі б не брався за біографію Станіслава Лема.

– Станіслав Лем писав фантастику, щоб якось втекти від реальності?

– У своїх інтерв’ю Лем щиро зізнається, що пише про інші планети для того, щоб забути про події на нашій. У 1948 році він створює "Шпиталь преображення", згодом ще два реалістичних романи "Серед мертвих" та "Повернення", в основі яких лежать події часів гітлерівської окупації Польщі. Книги увійшли до трилогії "Незагублений час", яка була видана у 1955 році. До того моменту Лем уже був відомий як письменник-фантаст, натомість його книги про війну сприймались радше зі здивуванням. Імовірно, якби Лем одразу писав на історичні теми, то став би автором сенсаційних книжок про Другу світову війну.

У житті Станіслава Лема було багато нещасливих подій. Проте через них він написав книжки, які я так сильно люблю. Мені видається, що він хотів розповісти свої спогади про війну відвертою мовою, натомість вони завуальовано виринають у його фантастичних творах.

– В автобіографічному романі "Високий замок" Станіслав Лем навіть не називає імен родичів і друзів. Чому він так мало розповідав про себе та родину?

– Станіслав Лем не хотів, щоб порушувалась тема його єврейського походження. Не називав імен рідних, оскільки вони б одразу видали їхню національність.

Лем говорив, що за спогади про своє життя в окупованому Львові розплачується безсонними ночами. Навіть твір "Серед померлих" він згодом заборонив перевидавати. У в’язниці "Бриґідки" йому довелося виносити трупи розстріляних після "тюремного погрому". Він дивом уникнув смерті під час масових розстрілів на вулицях Львова – приїхала знімальна група з Німеччини і страту скасували. У різних інтерв’ю Лем розповідає про "тюремний погром", але дати та перебіг подій змінюються. Утім за описаними деталями можна чітко верифікувати, що це був саме той погром.

Я зауважив у книжці, що хоча Лем і не казав правду, він ніколи й не обманював.

lem_.jpg
Польське видання книжки "Лем. Життя не з цієї землі" Войчеха Орлінського Фото: Wydawnictwo Czarne

– Перша книжка Лема – "Людина з Марса" – вийшла 1946 року. Він міг її написати в окупованому Львові?

– Він опублікував книжку у Кракові. Продовжував навчання на медичному факультеті Ягеллонського університету і наздоганяв втрачений рік, багато працював. Тобто він міг написати книжку і в часи Голокосту. З одного боку, така правда шокує, з іншого – це не єдиний випадок. Наприклад, популярна у Польщі дитяча книжка Яна Бжехви "Академія пана Ляпки" була написана саме в таких умовах.

Правдоподібно, Лем надихнувся американською фантастикою, яку читав німецькою мовою у бібліотеці для воєнних пілотів. Як на мене, це просто несамовита ситуація – Лем намагався не викликати зайвих підозр і поводився, як звичайний студент. Згідно з документами, Станіслав був вірменським студентом, який затримався у Львові через війну. Він щодня приходив у бібліотеку, читав фантастику, щоб не збожеволіти від страху та самотності.

– "Лем. Життя не з цієї землі" – це не класична біографія, а радше ваша спільна пригода з відкриття реальних сторінок життя письменника. Чому ви вибрали саме такий стиль?

– Мене дратують біографи, які знають абсолютно все, навіть думки свого героя. Коли автор пише, що герой, наприклад, пив чай і думав про те, що напій уже не такий смачний… Біографи вдають, що вони знають речі, які неможливо знати.

Вступ до своєї книжки я зробив як пародію на такий стиль. Опираючись на факти, я описав звичайний день із життя Лема у 1961 році – золотий час його творчості. Спеціально вкладаю Лемові думки, але одразу обіцяю читачам, що більше так не робитиму. Коли описую події, обов’язково вказую документи та джерела, які їх підтверджують. Якщо використовую інформацію з листів Яна Юзефа Щепанського, зазначаю їхні дати. Щиро пишу, про що вдалось довідатись та які сторінки біографії залишились невідомими.

У журналіста інше завдання, ніж у академічного дослідника: він повинен писати так, щоб було цікаво. У моїй книжці темп оповіді часто змінюється – окремі епізоди життя Лема, про які знаю багато фактів, описую детально, у той час як окремі десятиліття можуть поміститися на кількох сторінках.

– Станіслав Лем написав збірку філософських есеїв "Діалоги". У своїй книжці ви зазначаєте, що Лем міг бути не лише письменником, а й філософом. Які філософські питання його цікавили?

– Можемо знову повернутися до теми війни. Лема цікавило питання походження зла та чому, якщо є Господь, він йому не запобігає.

Станіслав Лем переймався питаннями свободи особистості. Він роздумував, у який спосіб можна придумати світ, у якому люди будуть вільними та не кривдитимуть одне одного.

Приділяв увагу питанню, чи людина може сама себе вдосконалити як вид, позбавитися страждань та старіння. Сьогодні ми називаємо цей світогляд, який визнає можливість покращення становища людини за допомогою інноваційних технологій, трансгуманізмом. 

Лем творив при такому державному устрої, де роздуми на теми свободи були, скажемо так, ризикованими. Навіть з публікацією "Діалогів" у нього виникли проблеми. Якби у 50-х роках він міг працювати над цікавими йому темами, імовірно, пішов би у напрямку академічної філософії. Міг би стати завідувачем кафедри в університеті, яка б займалася питаннями розвитку нашої цивілізації. Відповідно, не написав би "Соляріс" та інші книги у жанрі наукової фантастики.

Я радий, що немає альтернативної реальності, в якій Лем став би інженером чи філософом, а є наш світ з прекрасними його книжками.

solaris.jpg
Кадр із фільму Андрія Тарковського "Соляріс" Фото: www.mlyn.by

– Як Станіслав Лем сприймав екранізацію своїх книжок? Чому не склалися стосунки з Андрієм Тарковським, який зняв "Соляріс"?

– На зустрічі Лема з Тарковським у Москві одразу все пішло не так. Вони страшно посварилися і вже ніколи після зустрічі не спілкувалися. Станіслав Лем жодного разу не подивився фільм у кінотеатрі. А коли стрічка йшла по телевізору, вимкнув через 20 хвилин.

Лему не сподобалась камерність фільму, він очікував побачити не лише космічну станцію, а й пейзажі планети. Тарковський читав іншу, цензуровану книжку.

Я згадував про складний характер Лема, те, як легко він міг "спалахнути". Конфлікт виник через непорозуміння. Андрій Тарковський взяв на перемовини Лазаря Лазарєва, оскільки не був певен у своєму вмінні домовлятись з людьми та цінував комунікаційні здібності свого колеги. Лем не міг зрозуміти, навіщо в розмові бере участь хтось третій, хто не є ні режисером, ні сценаристом. Йому видавалось, що Лазарєв – представник "Мосфільма", хтось на зразок "політрука". Замість того, щоб допомогти Тарковському домовитись, присутність Лазарєва спровокувала конфлікт.

Утім Лем від початку був вороже налаштований до ідеї екранізації роману Тарковським. Як випливає із його кореспонденції, у Польщі "Соляріс" мав би знімати Анджей Вайда. Тарковський став ворогом Лема на все життя, оскільки не проявив оту істотну для нього лояльність.

– Хто з сучасних польських письменників продовжує лінію творчості Станіслава Лема?

– На таке пряме запитання маю чітку відповідь – Яцек Дукай, письменник-фантаст, у книгах якого багато філософії. Втім правда така, що через геніальність творів Лема багато польських письменників просто не наважуються братись за теми, над якими він працював. Фантаст і публіцист Анджей Сапковський жартома говорив, що просто волів не заходити на територію, зайняту творчістю Лема і втік у різновид жанру фантастики – фентезі – в якому Лем ніколи не писав.

 – Наскільки твори Лема популярні в Польщі?

– Лем дуже популярний! Пригадую панельну дискусію на фестивалі, присвяченому актуальності творів Станіслава Лема у сучасному світі. Аналітики, критики та письменники-фантасти в один голос говорили, що нове покоління хоче читати про зомбі та ельфів, а не глибоко-філософські романи Лема. Тоді виступив секретар видавництва і навів статистику продажів книжок протягом останнього року. Цифра була наче з космосу! Вона перевищувала наклади книжок усіх присутніх в залі письменників.

– Скільки нового ще можна довідатись про Станіслава Лема?

– Усе, що відомо про життя Станіслава Лема в окупаційному Львові – це декілька сторінок у книжці. Я збирав інформацію буквально по крихтах. Хто знає, можливо, знайдеться досі не опублікований щоденник, або документи, які розкажуть щось нове про долі людей, які пережили Голокост.

Може бути ще багато сюрпризів. Родинне дерево Лемів дуже розгалужене – часто повторюються одні й ті ж імена, а у одному поколінні могло бути п’ятеро братів, у кожного з яких п’ятеро синів. Родовід буде повністю описано у книжці Агнєшки Ґаєвської, тож дуже на неї чекаю.

В родині Лема була оповідка, що під час Другої світової війни один із кузенів Станіслава виїхав у Сполучені Штати Америки. Лем марно чекав на листа від нього і великого спадку. Можливо, колись і довідаємось, чи насправді був цей родич.

Утім найбільше загадок та відкриттів нас чекає у Львові.

Схожі матеріали

1.Кавер_книги_1200х600_.jpg

“Кафе Європа”, “Збагнути Росію”: 10 історичних книжок 2020 року, які варто прочитати

600.jpg

"Моя зброя потужніша, ніж звичайний автомат", – Юрій Журавель

Справа Стуса

“Крапку поставлено”: Медведчук не оскаржив рішення суду щодо “Справи Стуса”

IMG_20210518_235630.jpg

В Острозькому музеї книги і друкарства оцифрують давні рукописи

1200х600.jpg

“Рускій мір” на експорт. Огляд книжки "Кордони мрій" Томаша Ґживачевського

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

197361557_2286803821450844_1489723565288535368_n.jpg

На Закарпатті прикордонники вилучили в іноземця 13 стародруків

Справа Стуса

Справа Стуса: Суд зобов'язав Медведчука сплатити видавництву Vivat майже 300 тисяч гривень

6--.jpg

Топ-10 авторів та книг, яких читали львів’яни у XV–XVIII ст.