Вербну неділю також називають Квітною, зрідка – Пальмовою або Шутковою. Про те, яких традицій дотримувалися українці 80 років тому в останню перед Великоднем неділю, йдеться у статті “За тиждень Великдень” невідомого автора, що побачила світ 9 квітня 1944 року на шпальтах газети “Холмська земля”. Вже через півроку, у жовтні, на цих теренах, як загалом по всьому українському Закерзонні, розпочнуться депортації місцевих українців на територію УРСР. Оригінальний правопис тексту зберегли. Статтю розшукав Павло Артимишин.
Незадовго знов доведеться нам зустрічати велике свято – Великдень. Це ж уже квітна неділя. Святкуємо її на пам’ятку в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим, коли то так радісно, зустрічала Його товпи народу, та кидали Йому під ноги пальмові галузки.
З цією квітною, чи як ще називають її – шутковою неділею, у нашого народу з давніх-давен зв’язані окремі святкування, повір’я та ворожби. В деяких місцевостях нашого краю в суботу ввечері перед квітною неділею, а в інших – у неділю на Богослуженні, священик посвячує галузки верби – так звану шутку. По виході з церкви люди вдаряють легко один одного цими галузками по плечах, приказуючи: „Не я б’ю, верба б’є! Від нині за тиждень Великдень".
А до того ще додають:
„Не вмирай, не вмирай,
Великодня дожидай,
От недалечко
Червоне яєчко!”
Посвяченій галузці верби надають люди великого значення й приписують їй навіть чудодійні властивості й силу. Тому дбайливо зберігають. її цілий рік, кладучи найчастіше за образи, бо вірять, що лоза берегтиме хату та її мешканців перед всяким нещастям, злими впливами, чарами і т. п.
На селі свячену лозу кладуть також у стайні високо над жолобом, щоб вона берегла худобу від пошестей та хвороб.
Дуже часто разом з вербою дають святити мішечок із зерном (переважно ячменем) і це посвячене зерно дають потім їсти курям, щоб вони добре неслися; в околицях, де курей краде лисиця – вона не матиме до них доступу.
Часто після посвячення проковтують три вербні базьки на те, щоб. цілий рік не хворіти; хто ж у Світлу неділю перед яйцем з’їсть кілька базьок, буде сильний та відпорний на всякі хвороби.
Дівчина, яка хоче вийти заміж, садить посвячену галузку верби в себе на городі та дбайливо підливає її, і як верба прийметься то ще цього рожу до дівчини завітають старости.
ІЦоб збіжжя гарно вродило, селяни затикають у Світлу неділю по одній галузці свяченої верби на чотирьох кінцях свого поля. На полі, де посіяний льон чим вища галузка, тим вищий буде льон.
Влітку підчас бурі з громами вірять,' що дим зі спалених під кухнею кількох посвячених базьок має силу відігнати бурю, треба однак лише вважати, щоб базьки не загорілися ясним полум’ям, бо тоді, навпаки, ще чого доброго й в ту хату може вдарити грім.
Український народ вітає квітну неділю – останню в часі великого посту – з особливою урочистістю, забарвлюючи це святкування, як і інші свята, різними, давніми вже, звичаями й обрядами, що вносять багато гарних переживань в життя людини. З галузками посвяченої лози народ духом готується до великого весняного свята. Христове Воскресення несе нову надію людям, що йдуть шляхом важких змагань і терпінь. Квітна неділя – це передвісник близького Великодня, дня радости й оновлення в весні й вірі.
Передруковано з: Холмська земля. 1944. Ч. 15. 9 квітня. С. 3.