"Виглядали як трупи". Спогади про першу радянську окупацію Станіславова

09:33, 16 вересня 2023

станіславів

Станіславівперейменований на Івано-Франківськ 1962 року у ХХ столітті пережив дві світові, українсько-польську та радянсько-польську війни. Найбільших випробувань і демографічних катастроф місто зазнало у період Другої світової війни. Вступ радянської армії 18 вересня 1939-го викликав неоднозначну реакцію різних прошарків міського населення. Нечисленні москвофіли та комуністи щиро раділи приходу "визволителів", натомість більшість поляків та українців з насторогою віднеслися до нової влади. Зовнішній вигляд та настрій червоноармійців викликали у містян негативні емоції. 

Про це йдеться у спогадах анонімного українського інтелігента, критично налаштованого до "нової" влади. Автор описав настрої жителів Станіславова у вересні 1939-го, як радянська армія увійшла в місто та як місцеві українці зустрічали "визволителів". Його статтю надрукувала газета "Народне слово"Пітсбург у 1940 році.

Збережено оригінальний правопис. Публікацію розшукав Данило Кравець, співробітник Львівської національної бібліотеки.

В четвер, дня 14 вересня, 1939 р. в часі гуркотіння німецьких аероплянів та гомону експльодуючих бомб — радіо "Москва" оголосило, що на підставі німецько-російського порозуміння східну часть Польщі, займуть совітські війська, щоби як це нарком Молотов цілому світови через радіо оповістив — "ратувати життя і майно кроворідних братів українців і білорусинів та визволити їх з нужди і польської неволі…".

Ніхто з українців не хотів вірити в це, що і Східна Галичина мала би дістатися в руки совітської Росії, а кожний з нас думав, що ходить лише про ту східну часть Польщі, яка перед світовою війною належала до Росії, — бо ж всі льогічні розумовання промовляли за тим, що німці не дадуть совітам Східньої Галичини на поталу, а то хотя й би вже з економічних причин.

Polishborder17091939

Радянські війська перетинають кордон Польщі, 1939 рік

Фото: wikipedia.org

Через чотири дні панувала у нас непевність, чи німці чи москалі займуть Станиславів, — тим більше, що німецька армія в межичасі заняла була Стрий та зближувалася до місточка Калуша, о 30 кілометрів віддаленого від Станиславова.

В неділю рано, 17 вересня 1939 р, прийшла вістка, що совітські війська в Семаківцях перейшли через Дністер, заняли Городенку та ідуть на Коломию, — а рівночасно численні змоторизовані їх відділи прямують через Бучач на Нижнів, що би там перейти Дністер і дістатися Станиславова.

6

Схема бойових дій Червоної армії у вересні 1939-го року

Фото: "Історія Львова". Т.3, 2007 рік

Того дня в полудне зійшлися ми в салізалі, в ціли обговорення чи і як маємо витати совітські війська. Було нас около 30 люда, суспільних діячів-інтелігентів та кількох представників сіл. Я самий в моїм житю був на численних засіданнях — тайних, довірочних нарадах — економічних, просвітніх та політичних — громадянських та військових, бадьорих та сумних — і нераз мав я нагоду бачити настрій приявних. — Бувало ріжно — був настрій веселий, бадьорий — був і сумний, але все — навіть в часі пацифікацій — відчував я, що у кожного на дні його серця живе віра — надія на краще будуче. На цих сходинах цього не було. Понурі, прибиті зближаючимся горем сиділи ми нервово-обоятні, — в словах кожного з нас відчувалося безрадість, неміч, огірчення, а в очах бачилося слези – кожний з нас відчував, що це останнє засідання на якому може плисти свобідна думка.

Предсідник засідання кількома словами висказав свою думку, що треба повитати совітські війська. Бліді лиця приявних мимохіть покрилися останнім полумям спротиву, відрази, зогидження — чулося на салі тяжкі зітхання, що мов ножем тягли гробову тишину — зітхання із зневірених грудей в супроводі гірких, а тепер так актуальних слів наших поетів-пророків: "Доборолась Україна до самого краю", "Впала Польща і Україну придавила".

Щоби охоронити нарід бодай в перших днях большевицької інвазії перед переслідуваннями — рішено вислати українську делегацію на зустріч совітської армії. — Рішення це запало без голосування — ніхто не голосував ані за, ані проти, натомість тяжко було з усталенням складу делегації.

По довших вияснюваннях в склад делегації увійшов яко провідник адвокат д-р Юлій ОлесницькийУкраїнський правознавець, вояк УГА, працював у державному секретаріаті судочинства ЗУНР, виступав захисником учасників УВО та ОУН на судових процесах, засуджений радянської владою до 8 років ув'язнення на Сході Росії, де й загинув 1941 року., довголітній голова філії "Просвіти" в Станиславові, яко його заступник інж. Омелян Попович, голова радикальної партії на станиславський повіт та і ще 3 інтелігента із семи, яко члени делегації. 17 вересня 1939 р. о 11 годині рано установилася на вулиці Сапіжинськійтепер вул. Незалежності — близько будинку польської поліційної команди, де установилися і инші делегації, а саме: делегація станиславівських москвофілів-кацапів — всіх їх в цілім станиславівськім повіті було найвище около 100 душ — но і само собою розуміється делєгація комуністів, в склад котрих увійшло кількох українців і поляків з міського шумовиння, а решта жиди і жидівки, держачи в руках, кошиках, хустках та в мішках повно квітів. Крім делегацій зібралися по обох сторонах вулиці кількотисячна товпа пролетаріату. Кілька годин на дармо чекали — около 2-ої години пополудні привезено з Нижнева вістку, що совітська армія доперва завтра, т.є. у вівторок перед полуднем буде в Станиславові — тому всі розійшлися домів.

Вулиця Сапіжанська, Станіславів, 1930-ті роки

Вулиця Сапіжинська (нині вулиця Незалежності). Станіславів, 1938 рік

Фото: polona.pl

Другого дня з рано та сама товпа стала збиратися по обох боках вулиці Сапіжинської, я рівно ж і делегації установилися на вчорашніх місцях.

Через цілий час товпа пролетаріяту — одно голосніше від другого — ревіли цілим горлом ентузіястичні оклики на честь "Сталіна-сонця світа", на честь "Ворошилова — совітського Наполеона" і прочих.

Ради правди муситься зазначити, що інтелігентніші та багатші круги та сіоністи вздержувалися від всяких проявів одушевлення — радше були сумні чим веселі — а ціле українське і польське громадянство було прибите спільним горем — нещастям.

Около 11-ої години перед полуднем надїхали перші змоторизовані відділи совітської армії — примітивні танки, броневики з лихого матеріалу та тягарові авта, а на них коні і жовніри, добре убрані, але зле відживлювані, як трупи виглядаючи — слабої нерозвиненої конструкції тіла — низького росту, худі, сумні, без життя, без енергії.

Товпа ревіла з ентузіязму — цвітами обкидувала совітські війська, серед котрих були виключно самі москалі, кіргізи, грузіни, татари а найвище в 5 відсотках українці — здається лише для прикраси.

Голота вдиралася на авта, обіймалася та цілувалася з солдатами, німими як манекіни — з їх сумних очей немов плило питання, "чого ж радуєтеся — чи-ж тому, що нужду-голод та неволю веземо вам в дарі?".

З панцерного авта висів большевицький сотник. Як гайвороння кинулася до нього комуністична делегація, розштовхуючи на боки українську і кацапську делегацію — та держачи в руках червоний прапор стали вітати сотника словами повними одушевлення та щастя. Ся товпа ревіла оклики на честь Совітської Росії та цвітами обкидувала салдатів-красноармейців.

При тім всім не обійшлося і без комічних сцен, бо якийсь жид — видно не дуже то знаючийся в засадничій комуністичній політиці, в своїм етнузіястичнім одушевлюнню заревів глубоким сильним басом на ціле горло: "Най живе Троцький". Цей його оклик підхопила товпа та рівно ж цілим горлом заревіла "Най живе Троцький", "Да здраствуєт Троцкий". Свідоміші комуністи стали кричати "Долой з Троцким — на ліхтарню з ним". Настала загальна констернація серед членів комуністичної делегації і серед прибувших совітських відділів — а головно у витанию большевицького сотника, котрий не чекаючи навіть на докінчення витальної промови, сказав: "Вот тобі дураки", відвернувся та прямо удався до будинку польської поліційної команди, де сейчас розпочав урядування: арештування польських поліціянтів.

При цій загальній констернації українська делегація збилась з пантелику та мов збентежені вівці делегати збились в купу, думаючи над тим як витати — кого витати зглядно як серед цьої голоти домів дістатися.

2

11 жовтня 1939 року на площі перед поштамтом відбувся міський мітинг, присвячений виборам до Народних Зборів

Фото: report.if.ua

***

Вкінці українська делегація змінила первісну постанову — рішила не витати совітську адміністраційну власть — тому розійшлася домів.

В найближчий четвер приїхав до Станиславова большевицький сотник Хрущев та яко тимчасовий представник совітської адміністраційної влади, обійняв урядування в воєвідськім будинку, де вже з рамени станиславівської комуністичної партії урядував в характері губернатора Н. Столярчик, станиславівський поляк-комуніст, в характері його головних секретарів, адвокат мг. Остапович, станиславівський українець, підпольний, скритий комуніст і адвокат мг. Гавскнехт, а при них численні референти.

В п'ятницю рано вибралася наша українська делєгація з адвокатом д- р Ю. Олесницьким та інж. О. Поповичом на чолі — витати сотника Хрущева, яка представника, совітської адміністраційної влади. По довших короводах впущено їх до внутра воєвідського будинку та до салі, в котрій сотник Хрущев урядував. Увійшло їх около 20 люда, бо крім дійсних членів делегації — долучилося і много цікавих.

Д-р Ю. Олесницький, знаний із своєї вродженої пристрасти до виголошування промов, став говорити витальні слова: "Пане Сотнику" — сейчас поправився — "Товаришу Сотнику" — "Ми кроворідні брати українці" — та не докінчив, бо в цім моменті отворилися бічні двері з сусідньої кімнати — на салю увійшов мг. Гавскнехт, поглянув на нашу делегацію, моргнув до сот. Хрущева, відійшли оба до вікна і Гавскнехт півголосом каже йому: "З ким говорите? — цеж самі українці-націоналісти — сама сволоч" — оба сейчас удалися до сусідньої кімнати, замикаючи за собою двері.

Доброї півгодини чекала іще наша делєгація на представника совітської, адміністраційної власти. По упливі півгодини двері сусідньої кімнати відхилилися і увійшов совітський салдат-монгол та рукою всказуючи на виходові двері, освідсив по московськи: "Ідіть домів — товариш комендант зайнятий — як буде нужно, то вас покличуть". Делегати розійшлися та так скінчилося нужденне витання "кроворідних братів".

Але сотник Хрущев слова додержав. Дійсно покликав наших делегатів і то дуже скоро, бо вже того самого дня — в п'ятницю вночі арештовано д-ра Ю. Олесницького, інж. Поповича та і много іще українських інтелігентів, котрі — єслі іще живуть — то десь на Сибірі згадують хвилі "кроворідного витання" совітів.

Взято з Д-р Я. Л. Витання совітської, російської армії в Станиславові. Народне Слово. Пітсбург. 25 квітня, 1940.

Схожі матеріали

600.jpg

Шість міфів про Шухевича, які не дають вам спокою

Пані 600

“Вмирати дозволяли мовчки”. Сторічна українка – про Голодомор, заборону молитися і нацистський полон

Pyatnitska-tserkva-m.-CHernigiv-6

Церква Параскеви П’ятниці у Чернігові

600.jpg

Сім міфів про підрив ДніпроГЕС

Оксана Забужко 800_500

Українська політична еміграція | Оксана Забужко

18_2.png

Unterwalden: точка (не)повернення

сео лозинський

Про наших скитальників та два острови. У День батька

хмара сео

Не здати своїх: історія повстанського командира Петра Мельника "Хмари"

Улас Самчук_СЕО

Городоцький прихисток Уласа Самчука