"У Севастополі наші хлопці вже мають окремий клюб". Українське культурне життя в Криму у 1920-х

В Кримській Автономній Республіці, що входить до Р.С.Ф.Р.Р є досить багато української людности. Де-не-де трапляються цілі українські села, крім того багато Українців працює наймитами на виноградниках та тютюневих плантаціях, є чимало їх і серед міського робітництва та службовців, а також поміж моряками Чорноморської фльоти. Приміром, у одній Ялті серед членів профспілок нараховується понад 1300 Українців. Така поважна кількість українського елементу серед різноманітного кримського населення спричинюється до національно-культурного руху серед них і його виявлена в певних формах.

Коли треба дослідити побут, звичаї та смаки якоїсь національности за попередніх часів, мабуть немає кращого способу, як виселити їх по кольоніях виселенців до инших країн. Перебування серед иншого національного складу консервує цих виселенців на тих щаблях їхньої культури, що припадають на час виїзду з рідної країни, і хиба-що тільки такі здвиги як соціальна революція і звязаний з нею національний рух примушує виселенців утворювати звязки з своєю метрополією і переймати від неї те нове, що вона пережила вже в свойому прискореному розвиткові.

Так само стоїть справа і з українським культурним життям у Криму. Коли хоч трохи придивитися до того — відразу пригадується 1917 рік. "Просвіти", вистави, концерти, перехрещення "перевертнів" в "українську віру" і т. п. Від усього того тхне просвітянським примітивізмом і над культурними працьовниками літає тінь Гаркуна-Задунайського.

<p>Українець відпочиває на півдні Криму. 1913 рік</p>

Ялта. Ідучи узбережною вулицею, мимоволі звертаєш увагу на величезний блакитний плякат. Запорожець на тлі хат із тополями і піваршинні букви: "Безсмертная украинская оперета "Запорожець за Дунаєм", украинские танци, хор, сольные, виступления".

Це грає місцева українська трупа. Й репертуар звісний — "Циганка Аза", "Сватання на Гончарівці", "По ревізії".

Артисти говорять між собою по російськи — цеж не на сцені…. Питаємо, чому не ставлять нових пєс?

— Пробовалі но нє виходіт. Ставілі "97 нєзаможніков", но відітє лі, публіка нє прінімаєт. Она любит чтоби вот с танцами, песнямі.

Справді, ні самі актори, ні публіка не уявляють собі українського театру без гопака, плахт та инших аксесуарів.

Колись в Ялті був аматорський "Кружок малороссов", що бавився в рядигоди "малоросійськими" виставами; його традиції міцні ще й досі.

На дверях Центрального клюбу профспілок висить невеличка дощечка. На тлі українського села типу заяложеної декорації напис: "Червоний куточок Українця". Це власне і є конкретний вияв українського культурного руху в Ялті.

Невеличка кімната з полупаними стінами й великими червоним плякатом "Через національне до інтернаціонального", плюс Тарас під рушничком, Ленін, Троцький, дошка з оповіщеннями й маленька шафа на книжки.

Керовник кутка, він же й режисер драмгуртка і провідник всего руху скаржиться:

"Не дають нам улаштувати свій клюб. У Севастополі наші хлопці вже докінчили — мають окремий клюб і навіть кошти дають їм, а тут прирівняли нас до гуртка. Є ж — кажуть гуртки авіохему, лікнепу, й хай буде ваш — український. Поставили виставу — саля ломиться, весь клюб збирається, а гроші бере собі клюбне правління. Коли ж ми вимагаємо — дайте на літературу, вони тільки 10 карбованців на місяць”.

Поруч з управителем сидить якась жінка, що переписує з переписаного якусь п’єсу.

"Червоний куток Українця" має 130 членів. Варто зазначити, що це переважно робітники, члени спілок "Будівельників", "Місцевого транспорту" та вантажників. Поміж ними є кілька членів росіян і жидів з України. Одержують "Вісти", "Пролетарську Правду" та журнал "Всесвіт". Книгозбірня стара — тут переважно дореволюційні українські видання, нової української літератури тут не читали і нічого за неї не знають.

Двічі на тиждень відбуваються лекції української мови, читає хтось з аматорів — лєкторів. До "Куточка Українця" належать кілька лєкторів, що читають всякі випадкові теми російською мовою на зразок "Украинский шовинизм на Украине". "Куточок" хоче спромогтися якось на лєктора з українознавства, але тим часом ще не має. Найголовніша акція "Куточка" полягає в боротьбі за український робітничий клюб та утворення аналогічних організацій на полудневому Кримському узбережжі.

<p>Пам&rsquo;ятник на могилі Степана Руданського на старому цвинтарі в Ялті, 1895 рік</p>

Бувають іноді в Криму і гостинні виступи з України. В липні Крим облетів афіш про концерти "Першої пропагандистки українського романсу Марії Шекун-Коломийченко"українська концертно-камерна співачка, останні роки життя, перед розстрілом 1937 року, проживала у Севастополі.

Але й це не обійшлося без своєрідної "малоросійщини". Співала в одному з Ялтинських клюбів. Перед початком замурзаний чолов’яга, що перед хвилею тягав стільці, в заболоченому одязі прочитав, як це обіцяв афіш, лєкцію про сучасну українську музику. Говорив він українською мовою перед переважно російською авдиторією. Не обійшлося і без комедійного і з репертуаром. Співачці для чогось захотілось "революціонізувати" досить відомий жалібний марш Січових стрільців "Видиш, брате мій, товаришу мій" і вона вставила в середину новий куплет власного пера з вязницею, кайданами то-що. Лєктор у своїй промові так і пояснив цього марша мало що не як присвяту МОДР-уМіжнародна організація допомоги борцям революції… А все ж палка на українську пісню публіка була вельми задоволена з концерту, хоч і дивувалась, чому співачка виступала не в українському убранні.

Останній час про кримських лічничих місцевостях можна легко добути українські журнали, газети, а навіть книжки, хоч продавці питають здивовано: "Развє ви панімєтє па украінскі?".

Є в Ялті на цвинтарі й могила С. Руданського. Занедбаний камінь і на ньому висічений напис:

Не заплаче на могилі
Ніхто в чужині
Тільки хмаронька
Заплаче дощем по мені

Степан Руданський, поет, умер року 1873. Чому б видавництвам "Часові" та "Рухові", що видають без гонорару його твори, не асигнувати певної суми на впорядкування могили?

На останнє треба зазначити, що в Криму немає жадної української школи, дарма що населення українське є і культурний рух серед нього виразно помічається. А час уже.