"Росія поглядає на Україну як на щось втрачене". Виступ Джеймса Мейса

Відносини між націями і, більш того, між їхніми елітами залежать від того, як вони вдивляються один в одного як народи, як нації, як держави. Як історик і дослідник націоналізму я час від часу зупиняюся на моментах суб’єктивізму в історії. Існують об’єктивні факти, але також і суб’єктивні моменти, наприклад: що ми вкладаємо в "нашу" історію, як ми вирішуємо, що "наше" і "не наше", а також такі неминучі суб’єктивні моменти, як схема, концепція, інтерпретація. У невеликій, але блискучій книзі Бенедикта Ендерсона "Уявні спільноти""Imagined Communities" мова йде про націю як про відносно модерний і мінливий феномен. Ситуація, в якій ми всі є представниками тих чи тих націй або національних громад, досить модерна, навіть у Франції — парадигматичній національній державі. Більшість предків сучасних французів сприйняли свою національну ідентичність більше ста років тому. Коли наші предки створили наші "уявні громади", їм було необхідно спочатку запроектувати нові національні цінності, розуміння й інші аспекти розвитку на часи і періоди, коли такі цінності і розуміння були абсолютно чужими для більшості людей. Я вважаю, що корінь більшості проблем українсько-російських відносин потрібно шукати саме в цій площині, тобто в різному розумінні, що "наше" і що "не наше", і в першу чергу в різному розумінні і тлумаченні, що є наша і що не наша історія.

Російська історіографія століттями працювала над створенням загальноросійської схеми історії великоросійської держави, як єдиного потоку, єдиного процесу. Український історик Михайло Грушевський стверджував, і з ним погоджувалися російські історики О. Є. ПрісняковОлександр Прісняков і М. К. ЛюбавськийМатвій Любавський, що така схема в принципі неможлива., тому що неправильна.

Так чи інак сьогодні в Росії мало хто пов’язує виникнення так званої російської ідеї, між іншим ідеї трьох єдинокровних народів, з патріархальними витоками династичних претензій московських Рюриковичів. Хоч безсумнівно її витоки галузяться саме там. 

Ніякої дискусії з цього питання не існує. Все йде віками заведеним порядком: один говорить, інший просто не чує. Тому що визнати, що Київ — українське місто, отже визнати, що історія Росії залишається без свого початку, і так звана "російська" ідея неминуче повинна зазнати значної модифікації і трансформації. За поширеною думкою, серед російських інтелектуалів – це інтелектуальна і політична катастрофа, яка може мати далекосяжні наслідки. 

Та особисто, я переконаний, що ніколи не припиняться тертя між Україною і Росією, якщо Москва й надалі виводитиме витоки своєї історії з матері міст руських Києва, а не займеться впритул проблемою ідентифікації власного народу і ролі власної держави, сприйнявши та переробивши матеріал, нагромаджений не тільки українськими істориками, а й російськими. І поки тим чи тим чином реанімуватимуть російську ідею у формі православ’я і великоросійської зверхности, або ж у формі комуністичної ідеології, в якій російська імперська ідея відігравала роль цементуючого клею для створення нової історичної спільності радянського народу на ґрунті русоцентризму, неросійським народам буде нелегко придушити в собі почуття історичної образи. Вони завжди намагатимуться захистити себе різними блоками, спілками, а то і війнами, як це сталося в Чечні, проти небезпеки, яку постійно генерує Росія щодо новостворених держав, виступаючи проти її територіальних та інших претензій. До речі, претензії ці також висуваються і артикулюються за вотчинним, а не національним правом, яке сприйняла і переробила більшість модерних держав.

Колись російський філософ С. БулгаковСергій Булгаков підсміювався над українцями, як народом, який сам себе вигадав. Парадоксально, але він мав рацію. Кожен народ сам себе вигадує. Своєю історією, міфами, піснями, культурою, діяльністю своїх еліт. Українці "придумали" себе як окрему націю давно. І державна незалежність стала закономірним результатом творчих зусиль і устремлінь цілого народу. Для України незалежність означає незалежність насамперед, від Росії. І поки Росія поглядає на Україну як на щось втрачене, українська незалежність із почуття самозбереження буде спрямована проти Росії. Тільки в разі, коли Росія настільки "вигадає" і "перевигадає" себе як окрему від українців ідентичність, буде можлива міцна дружба і навіть братерство східнослов’янських народів.