Найвіддаленіший куточок України. Маркіян Прохасько про Антарктиду

Далека і гостинна

Дорога до "Академіка Вернадського" триває довго. Для початку потрібно дістатися у Чилі або Аргентину. Літаки з Європи зазвичай літають в столиці цих країни — Сантьяго чи Буенос-Айрес. Далі добираємося до одного з міст архіпелагу Вогняна Земля. Туристи найчастіше обирають аргентинську Ушуаю, що називає себе "найпівденнішим містом на світі". Тут навіть є "Залізниця краю світу" — колишня промислова вузькоколійка, перероблена на атракцію. Далі на південь — маяки й окремі хатини. Є також чилійське військове поселення Пуерто-Вільямс, проте там надто мало цивільних, щоб його визнали містом. Ще далі — протока Дрейка, шторми та неймовірне безлюддя. Кораблем шлях до української станції можна пройти за 3—5 днів. Туристична вітрильна яхта іде два тижні. Пасажирам дають змогу порозглядати пінгвінів і китів, а ще відвідати музей, розташований у покинутій британській станції "Порт Локрой".

— Ніде не зустрічають так гостинно, як на "Вернадському", — казав мені капітан польської яхти, якою я добирався до Антарктиди. — На інших станціях все відбувається за протоколом. А в українців — атмосферно.

Нашу станцію називають найзатишнішою на континенті. Хоч на цілий рік зазвичай залишається 12 дослідників, тут достатньо місця навіть для трьох десятків осіб. Будівля дерев’яна й обшита залізом, між цими шарами є інші утеплювачі. Невелика кількість металу дозволяє мінімізувати вплив магнітної активності. Робочий, особистий і спільний простір розділені, але розташовані в одній будівлі. Тож у погану погоду немає потреби зайвий раз виходити назовні. Є медпункт, спортзал і бібліотека, можна пограти у дартс, більярд, шахи, подивитися кіно. Окрема родзинка станції — бар "Фарадей". Це не типовий бар, куди можна прийти та щось купити. Це простір для відпочинку. Тут відзначають дні народження і свята. Щосуботи відбувається святкова вечеря, на яку заведено приходити у костюмах чи сукнях.

Коли станція ще була британською, дослідники залишалися там на 2 роки поспіль. Вони могли передати додому 100 слів на місяць. Донедавна на вже українському "Академіку Вернадському" була можливість раз на тиждень написати текстовий документ і передати його через оператора зв’язку в Київ, звідки його пересилали рідним. Приватності було мало. Та кілька років тому на станції встановили апаратуру для безлімітного зв’язку.

Станція ціною фунт стерлінгів

<p>Під час передачі станції "Фарадей", 6 лютого 1996 року</p>

Можна сказати, що ця історія почалася понад 200 років тому. Адже в експедиції південним океаном Фабіана Беллінґсгаузена 1819—1821 років помічником капітана на кораблі був українець Іван Завадовський. Мореплавець зізнавався, що шостий континент відшукати не вдалося — та згодом радянська пропаганда приписала йому першовідкриття Антарктиди. Століття по тому наш земляк Антон Омельченко був конярем у поході до Південного полюсу команди Роберта Скотта.

Із середини XX століття українці безперервно брали участь в антарктичних експедиціях, влаштовуваних СРСР. Вони були науковцями та працівниками станцій, брали участь у морських походах, були серед екіпажів, командирів, капітанів морського і повітряного транспорту, становили значну частину екіпажів антарктичних всюдиходів, створених у Харкові, тощо. Але коли Союз розпався, вся спільно збудована інфраструктура незаконно перейшла Росії.

— Існувала Угода про розподіл всієї власності колишнього СРСР за кордоном, — пояснює юрист Ярослав Іваницький. — В першій її статті чітко вказано: 16,37% закордонного майна мало б перейти Україні.

Одну з радянських станцій справді підготували для передачі українцям. Тамтешні науковці навіть лишили для наших записку. Але в останній момент плани змінилися.

— Може, воно і на краще,— говорив мені один дослідник. — Адже тоді ми не змогли б претендувати на "Фарадей".

На початку 1990-х уряд Великої Британії вирішив передати свою антарктичну станцію "Фарадей", що діяла з 1947 року, іншій державі. Поставили умову: ця держава не повинна мати станцій на континенті. Дипломатам вдалося домовитися про практично безкоштовну передачу Україні. Процес тривав кілька років, впродовж певного часу тут працювали британські й українські дослідники. В останній день спільного перебування наші виплатили колишнім господарям символічну суму — 1 фунт стерлінгів. Монета зберігається на станції дотепер.

Від пінгвінів до озонової діри

Щороку 12 науковців і спеціалістів відправляються на острів Ґаліндез, щоб впродовж цілого року з дня у день спостерігати за погодою, озоном, магнітосферою, іоносферою та тваринами Антарктики. Магнітосфера Землі оточує всю планету, проте саме у приполярних регіонах її найлегше, найзручніше і, як не парадоксально, найдешевше досліджувати. Лінії магнітного поля тут "пригинаються" найближче до поверхні планети. Аналогічна ситуація з іоносферою — шаром іонізованого газу, нижня межа якого розташована на висоті приблизно 80 кілометрів. Дослідження цих хвиль дозволяє вивчати не лише властивості зв’язку, але і зміни клімату — через фіксацію збільшення кількості гроз, що є наслідком потепління. Антарктида чудова тим, що хвилі там поширюються у середовищі, не забрудненому іншими хвилями антропогенного походження.

Вивчення так званої "озонової діри" важливе для існування всього людства. Адже якщо допустити зменшення озонового шару, планета почне потерпати від шкідливих впливів ультрафіолету. Не менш глобальне значення має постійне спостереження за погодою. В Південній півкулі метеостанцій менше, ніж у Північній. Якщо перестати збирати інформацію на "Академіку Вернадському", прогноз у смартфонах по всьому світу стане трохи менш точним.

Тутешні біологічні дослідження мають не тільки регіональне значення. Екосистема Антарктики надзвичайно делікатна. Саме по ній найкраще видно взаємозв’язок різних видів у природі. Збільшення кількості маленьких рачків — криля — зумовлює зростання кількості всіх видів, які його їдять — наприклад, пінгвінів та китів. І навпаки: зростання кількості пінгвінів означає, що їм потрібно буде з’їсти більше криля. Відповідно, людство має виловити криля менше – так, щоб його вистачило всім тваринам. І аби популяція самого криля не постраждала. Деякі рослини Західної Антарктиди споріднені із рослинами Південної Америки. Тож дослідження їх може підказати історію розвитку планети в минулому. Врешті, вивчення поширення різної рослинності, а також зміщення проживання пінгвінів розповідає вченим про зміни клімату.

Навперегони з китом

Коли я прибув на станцію, то разом з колегами по яхті вислуховував про біологічні дослідження, геомагнітні вимірювання і спостереження за озоновою дірою. Але вже за якийсь тиждень я пробирався через натовп новоприбулих туристів у кабінет, в якому мене розмістили працювати над книгою. Я ходив у тонкому светрі чи футболці та зручних сандалях, тож гості сприймали мене як дослідника зі станції.

— А як вони вимірюють озон? — спитав мене один з них. — Посилають у небо якісь сигнали?

— Гадаю, навпаки — вони ловлять промені сонця у спеціальний апарат, — відповів я на автоматі.

Цей апарат, до речі, називається спектрофотометр Добсона. Завдяки вловлюванню у нього променів світла, можна виміряти товщину озонового шару в конкретний момент. Дані зі станції надсилаються у всесвітню мережу.

Дослідники не лише сидять у кабінетах. Вони виходять за межі станції як погуляти, так і зібрати зразки або ж встановити обладнання. Мені випало десяток разів приєднатися до таких вилазок. На невеликому моторному човні ми маневрували протоками між островами та різноколірними айсбергами. Спостерігали морських котиків, крабоїдів, птахів і велику кількість пінгвінів. Якось за нами погнався морський леопард, який грається у бульбашках повітря, але може і прокусити човен. Та найбільше захоплення викликають кити, щонайменше удвічі більші від човна.

Навесні 2023 року Україна розпочне свою 28-му цілорічну експедицію в Антарктиді. Вдруге — із кораблем льодового класу "Ноосфера". Раніше він називався "Джеймс Кларк Росс" і також належав Британії. Саме на ньому на тоді ще станцію "Фарадей" прибули перші українські науковці. Втім, "Ноосфера" — це не єдиний корабель для антарктичних експедицій в українській історії. Були також "Ернст Кренкель" та "Горизонт". Одну із таких експедицій, які тривали близько 40 днів у один бік, описав у книзі Володимир Бочкарьов. То був початок 2000-тих, а з сьогоднішньої перспективи здається, що то була якась зовсім інша держава. Дещо навіть незрозуміла і далека.

Антарктида загрожена через зміни клімату, її унікальна екосистема може змінитися чи навіть зруйнуватися. Тепла вода океану підтоплює шельфові льодовики, а тепле повітря — льодовики на суші. Зменшення снігового покриву сприяє поглинанню землею й океаном більшої кількості тепла. Це пришвидшує танення. Невідомо, що буде із мораторієм на видобуток корисних копалин на континенті. Він діє до 2048 року, потім його можуть або продовжити, або ні. Врешті, що буде із самим Договором про Антарктиду — також невідомо. Якщо там почнуть видобувати копалини, то чи не спокусяться держави врешті зайнятися поділом останньої нічийної землі? Спільнота сподівається, що цей континент так і залишиться лише для науки та наукових станцій. Одна з яких — "Академік Вернадський", вже тепер під синьо-жовтим прапором.