Корчма, алкоголь і секс. Уривок із книжки "Любощі" Томаша Вісліча

Враховуючи однозначно негативну оцінку позашлюбної сексуальної активности в селянському середовищі, суворий нагляд з боку локальної спільноти та суворі покарання, які загрожували перелюбникам, виникає питання, хто і чому йшов на такий ризик. Звичайно, важко висловлюватися щодо мотивації і намірів осіб, яких спіймали на гарячому, тим паче, що їхні свідчення мали на меті принаймні применшити провину. Натомість багато про що може розповісти аналіз обставин, за яких нібито дійшло до перелюбу. Першість серед них посідає корчма чи то загалом пияцтво, що є моделлю, можна сказати, загальноєвропейськоюПор.: Martin 2001, s. 79 etc..

Сільська корчма була ідеальним місцем зустрічей для молодих людей, які тільки шукали своїх майбутніх партнерів, проте вона забезпечувала особливу — назвімо її еротичною — атмосферу також і для поважних, статечних членів громади. Адже корчма була публічним місцем, яке відвідували і чоловіки, і жінки, а товариські зустрічі та розмови між людьми обох статей залишалися в межах прийнятої суспільної угоди, оскільки формально це було місце, де громада цілковито контролювала поведінку своїх членів: усе відбувалося тут публічно й відкрито, і спільнота могла негайно втрутитися, якщо хтось порушив неписані правила. Але водночас алкоголь, музика й танці, які були типовими розвагами в корчмі, допомагали пом’якшити атмосферу. Цей факт відзначив Марцін Новаковський, який рекомендував духовенству запитувати про це простих парафіян під час сповіді: 

"Сповідник: Чи не споював когось аж до нездоров’я?

Сповідальник: Це, мабуть, бувало задля гостинности.

Сповідник: А шостої заповіді не переступив?

Сповідальник: Не переступив.

Сповідник: З чужою дружиною не розмовляв про ганебні речі?

Сповідальник: На посиденьках і п’яну то це буває.

Сповідник: Певно, вмовляв її на погані речі?

Сповідальник: Вмовляв, але вчинку не було.

Сповідник: Не була котрась родичкою?

Сповідальник: Одна братова та дві куми.

Сповідник: Отож ти переступив шосту заповідь злим помислом, хоч і не вчинком"Nowakowski, Kolęda duchowna, s. 563.

У цьому фрагменті своєї "Духовної коляди…" Марцін Новаковський звернув увагу, по-перше, на популярність пияцтва як товариської розваги; по-друге, на схильність до розмов на "непристойні" теми, які виникають під час пиятики, і до флірту; а по-третє, на небезпеку "інцесту" тобто спрямування свого сексуального інтересу на осіб близькоспоріднених, на стосунки з якими поширювалася заборона Церкви. Популярність останнього гріха цілком зрозуміла, оскільки в невеликих спільнотах завжди був великий відсоток знайомих людей, які так чи так пов’язані між собою родинними зв’язками, а після одруження кількість споріднених осіб тільки зростала. Водночас людям, які перебували в родинних зв’язках через одруження, найлегше було без зайвих підозр перебувати разом у корчмі без видимої на те причини. На захист Сповідальника з твору М. Новаковського можна лише додати, що він згрішив лише думками, оскільки "вчинку не було". Сповідник радить йому соромитися за це, але з погляду суспільної моралі Сповідальник не переступив меж пристойності.

Звісно, були й такі, хто прагнув закінчити флірт сексом. Тоді виникала проблема, як непомітно вислизнути з корчми, бо тут, як завжди, можна було натрапити на когось допитливого. Пйотра Дурського і Аґнешку Розмуську в перелюбі звинуватила вдова Саломея Ґрабовська, "і це тоді, коли в корчмі грали і він танцював з Розмуською, і після танцю вийшли охолодитися в сіні, а та Ґрабовська за ними й оголосила всім, що на поганий вчинок"ANKr. IT 229h, s. 31–32 [1764 р.]. Однак Ґрабовська не надала жодних доказів, зрештою, можливо, і справді Дурський та Розмуська хотіли перепочити після танцю. Інші не переймалися настільки ймовірними підозрами або ж були такими п’яними, що злегковажили цю небезпеку. Ґаспер Ґжибовський взяв Маріанну Бжаніну за руку і «повів її до тильних дверей, бо вона була підпитою, а як підійшли до дверей, там її тримав однією рукою, а іншою зачинив двері, щоб не відкривалися. Потім поворозом обмотав на кілку, аби двері не відкривалися. Далі прямо за дверима […] вклалися на гною і віне говорив: "Моя Марися, моя Марися, моє серце", а вона йому відповідала: "Тільки мене не притискай"»BJ rkps 5934, k. 65 [1733 р.].

Про цю подію знаємо, звісно, завдяки підглядачеві. Матис Скорупа дочекався, поки Ґжибовський "справить свою річ", і вдарив його києм, коли той ще стояв навколішки між ногами Бжаніни, одночасно закинувши йому перелюб. У відповідь Ґжибовський спробував підкупити Скорупу горілкою, щоб той зберіг таємницю, але безрезультатно, хоча, можливо, в інших випадках такий підкуп спрацьовував.

Однак часами всі в корчмі були настільки п’яними, що або не могли помітити перелюбу, або просто не хотіли його помічати. Характерне свідчення управителя села Райча Юзефа Домбровського, який у день Святого Яна 1784 року приїхав у справах до села Сьлемень і замешкав у корчмі. Там вночі він застав на перелюбі вайду (ватажка циган) Войцеха Русина із вдовою Аґатою Внентшачкою, "яких публічно застав у кімнаті на пивниці і, там їх освітивши, закликав для кращого свідчення Павла Ґольця, сьлеменського війта, який також бачив згадане перелюбство, де від того Аґата Внентшачка втекла через вікно […], і порозуміння щодо цієї негідности було вже цілий день перед вчинком, що Войцех Русин робив якісь дотики та інше"AGAD Zbiór Branickich z Suchej 321/407 s. 179 [1784 р.].

Зі свідчень Домбровського випливає, що Русин і Внентшачка навіть особливо не ховалися з ніжностями і аж до втручання шляхтича нікому це особливо не заважало. Проте суд у Сьлемені, який розглядав скаргу Домбровського, мав неабиякі клопоти зі встановленням того, що сталося насправді, оскільки "тієї ночі і Домбровський, і війти, і інші люди, які були в корчмі, всі залишалися п’яними", а Внентшачка — як сестра дружини Русинового сина — залишалася поза всякими підозрами, принаймні формальноIbidem.

У свідченнях Домбровського ще привертає увагу інформація про те, що "Войцех Русин робив якісь дотики" до Внентшачки. Це цікаво, оскільки маємо дуже мало відомостей про які-небудь пестощі між чоловіком і жінкою, як також про тілесні сексуальні контакти, які не були статевим актом. Якщо такі згадки і трапляються, то переважно стосуються п’яних людей. Наприклад, Шимон Табіш зі села Тшеснюв дозволив собі "тілесний дотик" до Ядвіґи Пророчки, мабуть, тільки тому, що вони обоє були п’яні, до того ж Ядвіґа просто до непритомностиЦДІАУЛ, фонд 48, опис 1, справа 4, арк. 2 [1784 р.]. Пор. також: APTor. ASD 1, s. 425 [1732 р.]; ANKr. Dep. rkps 101, s. 268 [1766 р.]. Однак тут варто визнати, що іноді ці "дотики без наслідків" були спричинені фізичною нездатністю п’яного чоловіка до статевого актуAPTor. ASD 7, k. 369v [1757 р.]. Образ п’яних чоловіка та жінки, які лежать поруч, наштовхував на думку про підозру в подружній зраді. Саме так поставилися до Осифа Шевчишина та Катажини Жеґестовської з Мушинського ключа, у яких жартома забрали дуже символічні предмети їхнього гардеробу (в чоловіка — капелюх, а в жінки — фартух), поки вони лежали п’яні в саду біля корчми. Зі свідчень Катажини випливає, що вона вийшла з корчми, "з причини, що її скрутило, і там заснула", а пізніше біля неї ліг такий самий п’яний Осиф, якого врешті-решт визнали винним у тому, що він спричинив "підозру на перелюбство" через те, що звалився з ніг біля КатажиниANKr. Dep. rkps 101, s. 153–154 [1764 р.]..

Зловживання алкоголем було морально підозрілим навіть тоді, коли чоловік звик напиватися в товаристві власної дружини. Через це до тижневого ув’язнення був засуджений Мельник із Самбірської економії, який "часто пияцтвом займається і дружину з собою по корчмах водить, де обоє напиваються, відтак уникаючи божественної образи та запобігаючи такому пияцтву, звідки часами й розпусти звикли бувати"НБ ЛНУ, справа 542/III, арк. 213 [1718 р.].

Про пияцтво найчастіше згадували у випадку одноразових подружніх зрад, які, здається, просто траплялися через обставини, інстинкт чи доступність сексуального партнера. Такі стосунки в жодному разі не можна назвати "зв’язками". Їх можна було б списати на послаблення моральних норм після вживання алкоголю або на особливості розваг у корчмі. Проте не бракує записів, які вказують на подібну поведінку в інших контекстах. Наприклад, у 1751 році Марцінова Жолніна по дорогою з ярмарку зустріла Яна Клімека, який ніс із млина мішок борошна, далі вони пішли разом, і — за словами Жолніни — Ян "сказав мені, щоб я з дороги зійшла й дозволила йому спокусити себе, але я благала його, а він на це не зважав, тільки мені сказав, що з цього будемо сповідатися, і цей гріх здійснив зі мною". Натомість Клімек приписує ініціативу Жолніні: "Я йшов собі з млина з борошном, а вона мене чекала на іншій стороні […] і співала мені, чого сама прагнула, то я зробив"BPAU/PAN rkps 7118, s. 66 [1751 р.]. Пор.: ANKr. Dep. rkps 197(h), k. 3 [1718 р.]; ANKr. F. 227 k. [5v–6] [1760 р.]; Księgi sądowe klucza jazowskiego, nr 313 [1769 р.]; ANKr. Dep. rkps 269, nr 196 [1802 р.].