"Як виховати дитину: середньовічні рекомендації". Фрагмент із книжки "Доба постів і карнавалів" Стефанії Демчук
14:57, 27 листопада 2023
Ранні керівництва з навчання дітей писали для знаті, проте в пізньому середньовіччі почали з’являтися праці, орієнтовані на звичайних містян. Цьому, звісно, дуже посприяло друкарство, що зробило книжки доступними для багатьох і пришвидшило їхнє розповсюдження. Настанови містили правила, молитви, поради — усе, що могло знадобитися дитині від шести років і старше. Дуже рідко їх писали самі батьки, особливо якщо йшлося про аристократів. Здебільшого вони замовляли це "професійним" ученим, як-от Вінсент із Бове. У період пізнього середньовіччя дедалі більше містян починають писати дидактичні трактати для дітей вернакулярними мовами, тобто латину витісняють твори англійською, іспанською, італійською тощо, які з кінця XV століття активно ширяться Європою завдяки друкарству.
Публікуємо фрагмент із книжки Стефанія Демчук "Доба постів і карнавалів", яка вийшла у 2023 році у видавницті "Віхола".
Володимир Мономах. Портрет з "Царського титулярника". 1672 рік
Фото: wikipedia.orgГоворячи про середньовічну дидактичну літературу, варто згадати й "Повчання" Володимира Мономаха, яке він почав писати в 1099-му й закінчивна це вказують події в атобіографічній частині в 1117 році. Твір абсолютно вписується в тогочасний європейський контекст. "Повчання" зберіглося лише в одному джерелі — Лаврентіївському списку "Повісті минулих літ". У першій його частині князь цитує різні місця з Псалтиря та коментує їх. Вони вибрані внаслідок ворожіння — Володимир Мономах розгортав книгу навмання, коли мав щось вирішити чи коли на серці було важко, та роздумував над словами, що кидалися йому в очі.
Мономахові поради дітям не вирізнялися оригінальністю, утім, це не робить їх менш релевантними. Князь заохочує бути милосердними: "А найголовніше — убогих не забувайте, а скільки можете по змозі годуйте і подайте [милостиню] сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина". Як і Абеляр, Володимир Мономах говорить про важливість навчання: "Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п’ять мов, у тому честь мав від інших країн. Ліньбо — мати всьому: що уміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчається".
Після "божественної" частини, Мономах переходить до автобіографії. Він розповідає про свої походи на половців та інші діяння як державця, тобто "про труд свій, який сповняв, шляхи верстаючи і на ловах із тринадцяти років". Наприкінці автор додає листа"грамотку" до Олега Святославича. У "грамотці" знову звучать слова про потребу мирно домовлятися та не робити ворожнечі "між братами", що продовжує думки, викладені в самому "Повчанні". Імовірно, Мономах і додав листа до свого трактату, щоб знову вказати дітям на ненасильницький шлях дипломатії у внутрішній державній політиці. "Грамотка" тим більше вражає, що була написана після того, як у битві з Олегом шостого вересня 1096 року загинув син князя Володимира Ізяслав.
Отже, середньовічні виховні трактати передусім апелювали до моральних якостей і релігійності, що їх мали з молоком матері й із цими сторінками всотати діти. Повчання, орієнтовані на хлопчиків, містили поради, що ґрунтувалися на загальнолюдських цінностях: більшість з них усе ще звучить актуально. Трактати для дівчаток натомість у наших очах наповнені гендерними стереотипами та порадами, як краще догоджати чоловікові та залишатися в аб’юзивних стосунках з ним. Жінкам знадобиться п’ятсот років, щоб стати повноцінними особистостями в очах чоловіків та у власних.
