Карусель

Двадцятитомний “Словник української мови” пропонує таке тлумачення слова “карусель”: “Споруда із сидіннями переважно у вигляді коней, човнів тощо, що швидко обертається навколо вертикальної осі; їх встановлюють на атракціонах, у парках для розваги тощо”. Є і простіша конструкція забави – вісь, на яку настромлений дерев’яний або металевий диск, що може вмістити двох-трьох пасажирів.

У багатьох інших мовах карусель означає щось зовсім інше! У чеській та словацькій основне значення слова – “токарний верстат”, а вже потім – “атракціон”. Іспанською garosello – “маленька війна”.

В Австрії, окрім Karussell, є також назва Ringelspiel. Це слово походить від Ringel (“кільце”) та Spiel (“гра”) – тобто “гра в кільця”. Також у Чехії кажуть kolotoč – kolo (“коло”) і točit (“крутитися”).

Отже, карусель – це атракціон, який крутиться. Болгари називають його въртележка. Втім обертання закладене й у принципі роботи машини для обточування деталей – звідси й назва токарного верстата. Одразу ж згадується сумний анекдот про півня, який, вгледівши в місті курку на грилі, вигукнув: “У селі стільки роботи, а вони тут на каруселях катаються!”.

Було би послідовним припустити, що назва атракціону походить з якоїсь мови, у якій означає “крутитися”, “обертатися”. А от ні! Етимологічний словник української мови, том другий, пов’язує карусель зі словом “кінь”. Українці ж разом з іншими слов’янами запозичили його з французького carrousel – “карусель; лицарська гра”. А до французької мови воно потрапило з перської kurrā – “лоша”.

<p>Карусельний різьбяр Даніель Мюллер під час роботи над конструюванням коня</p>

У XII столітті на сході стали популярними кінні змагання. Ближче до XVI століття ця розвага докотилася і до країн Західної Європи. Під час свят, гулянь влаштовували лицарські турніри. Учасники змагань верхи на конях стріляли по мішенях, метали списи, ловили піками кільця. Звідти в німецькій мові й Ringelreiten – “їзда верхи з кільцями”.

Згодом замість живих коней і гонитви на арені по колу з’явився новий винахід французьких інженерів. Креативні майстри створили платформу, яка крутиться довкола своєї осі, і змонтували на ній дерев’яні фігурки – переважно лошат. Пасажири мали завдання: доки платформа оберталася, знімати списами кільця зі стовпів або ж влучати в ціль стрілами чи іншою холодною зброєю. Для дітей аристократів такий атракціон був тренажером, що розвивав спритність, увагу, поліпшував координацію рухів. Вони уявляли себе справжніми вершниками. А сама розвага була цілковито безпечною: дерев’яна конячка, на відміну від справжньої батькової чи дідової, не викине із сідла, не пожене куди їй заманеться, не брикатиме при господареві.

У XIX столітті карусель перетворилася на мирну розвагу. Механізм вдосконалили – і на іграшкового коня (чи будь-яку іншу фігуру) можна було сідати без жодної підготовки. Та й влучати в ціль уже не вимагали.

Англійською мовою цей атракціон назвали “веселий кругохід” – merry-go-round. Адже ж його призначення – створити гарний настрій.