Огляд книги “Нічого правдивого й усе можливо” Пітера Померанцева
16:58, 8 квітня 2021
Восени 2020 року видавництво Yakaboo Publishing перевидало книжку британського журналіста Пітера Померанцева “Нічого правдивого й усе можливе: Пригоди в сучасній Росії”. На відміну від першого українськомовного видання, яке побачило світ у Видавництві УКУ ще 2015 року, свіжий варіант має тверду обкладинку, а на ній – магічне фото.
Померанцев пропонує зсередини поглянути на джерело інформаційних і культурних смерчів на пострадянському просторі – російське телебачення. “Нічого правдивого й усе можливо” – це якісний нонфікшн про те, як кремлівський сюрреалістичний телекарнавал набирав обертів.
Журналіст розповідає про свій досвід роботи на російському телебаченні у 2000-х. Зокрема – продюсером документальних фільмів і реалітішоу на телеканалі ТНТ. Акцент і шарм іноземця, яким так захоплювалися на пострадянському просторі в ті часи, особливо сприяв російській кар’єрі Пітера. Поважний західний фахівець був іміджевим атрибутом для солідного телеканалу. Десь так, як згодом футбольний клуб для олігарха.
Буквально з перших днів на верхніх поверхах Останкино Пітер Померанцев почув основні принципи роботи російського телебачення.
“Усі ми знаємо, що ніякої реальної політики не існує. Але ми все одно мусимо дати нашим глядачам відчуття того, що щось відбувається. Їх треба постійно розважати. Тож яку карту ми розіграємо? Наїдемо на олігархів? Хто в нас буде ворогом цього тижня? Політика мусить захоплювати так, як… як кіно!”, – із книги “Нічого правдивого й усе можливо”.
Масштабні імітації західних телешоу з безлімітними бюджетами, кольорова псевдодокументалістика про обов’язково позитивні історії – усе це як прес-машина для витискання емоцій. А водночас і єдина сила, яка може скріпити й керувати країною, що охоплює дев’ять часових поясів.
Одним із результатів російського телебродіння стала теза, що правди не існує. Себто вона для кожного своя і кожен має право відстоювати свою версію. А основний посил, який транслюють російські пропагандисти на міжнародній арені – “Можливо, Росія огидна, але Захід нічим не кращий”. Саме таке виправдання можна почути від західних журналістів, які влаштовуються працювати на Russia Today.
“Вірити в щось і відстоювати його у цьому світі гідне насмішки – цінується здатність підлаштовуватись. Володимир Набоков одного разу описав види метеликів, які на ранній стадії свого розвитку мусять навчитися змінювати свої кольори, щоб сховатися від хижаків. Хижаки, що полювали на метеликів, давно зникли, але вони досі змінюють свої кольори лише від чистого задоволення трансформацією. Щось схоже відбувається з російськими елітами: у совєцький період вони навчились прилаштовуватися заради виживання; тепер не існує потреби в постійній зміні кольорів, але вони продовжують цим займатися лише заради похмурої радості. Відтак конформізм перейшов на рівень естетичного акту”, – із книги “Нічого правдивого й усе можливо”.
Автор “Нічого правдивого й усе можливо” показує, як підо впливом медійних технологій змінювалося російське суспільство. Як телесимулякри замінювали реальність.
У багатьох рецензіях на книгу можна натрапити на слова, що праця Пітера Померанцева суттєво вплинула на зміну сприйняття Росії на Заході. У 2016 році автор отримав за неї нагороду Королівського літературного товариства – Премію Онтадчі.
Українським читачам “Нічого правдивого й усе можливо” може показати зокрема й те, що гібридна війна Росії проти України, про яку в українських медіа активно заговорили після російського вторгнення на український схід 2014-го, почалася значно раніше. Старт воєнних дій радше збільшив кількість гібридних атак і перевів їх в активну фазу. Тому книжку Померанцева можна сприймати як своєрідний репортаж із ворожого лігва.
Придбати “Нічого правдивого й усе можливо” можна тут.
