Тисячолітня писанка

Писанкарство в Україні сягає Княжої доби, а то й раніше. Археологи знаходили писанки, досліджуючи руські міста: Київ з околицями, Галич, Звенигород, Белз, Пліснеськ, Теребовлю, Жидачів, Воїнь, Сніпорід. А також Рівне, Чернівці, Хрінники, Звенигород (с.Крутилів Гусятинського району), городище Бозок (біля с. Городище на Зборівщині), городища в урочищі Могилки (біля с. Капустинці Чортківського району).

Більшість з них датуються ХІ–ХІІ століттями. Тогочасні майстри виготовляли їх із глини стрічковим способом та випалювали. Керамічні писанки, як правило, були пустотілими з отвором у ширшій частині та глиняною кулькою всередині – своєрідним калатальцем. Спершу основу писанки покривали тонким шаром склоподібної маси, зазвичай темно-коричневого та темно-зеленого кольорів. Згодом розписували поливою світліших кольорів. Найпоширеніший орнамент – фігурні дужки, виконаний у техніці фляндрування.

Часто прикрашали яйце петлеподібними мотивами чи звичайними смужками. Деколи орнамент на глиняній писанці вирізьблювали. Траплялися випадки, коли декоративні яйця виготовляли з каменю чи дерева. Наявність всередині середньовічних керамічних писанок брязкальця може свідчити про те, що їх використовували як обереги, щоб відлякувати злих духів, чи як іграшки для дітей.

У Середньовіччі подекуди під час будівництва жител у їхній фундамент клали справжні або декоративні яйця – своєрідну будівельну жертву. Такі ж знахідки трапляються у курганах Княжої доби. Покладання писанок до поховань символізувало переродження: "Живе народжує мертве, мертве народжує живе". Звичай приносити великодні яйця на могили рідних у деяких місцевостях зберігся донині.

У народній традиції великоднє свячене яйце береже від грому, має лікувальні властивості та сприяє багатому врожаю і приросту худоби. Ними обдаровували на знак великої приязні. Цікаво, що дарувати пустотілу (видуту) писанку вважали поганою прикметою та трактували "як подарунок на біду". Гуцули вірили, що "як в народі перестануть писати писанки, тоді й кінець світу настане".