Килим із фабрики Хамули у Глинянах

1200.jpg
Go to next

14:36, 5 травня 2021

Go to next

Куплений 2017 року в одній із львівських антикварних крамниць. Попередні власники та історія – невідомі

явна.jpg

Уляна Явна

колекціонерка старожитностей

Дізнатися, хто був автором ескізу килима, чи хто із ткачів його виготовив – сьогодні теж уже майже неможливо. Але зрозуміло, без кого його б точно не існувало. Цією людиною є Михайло Хамула – український промисловець, який 1920 року за 155 тисяч австрійських корон викупив уже занепалу на той момент ткацьку фабрику в Глинянах і зробив із неї успішне підприємство, що постачало свої вироби у крамниці Галичини, Європи та Америки. 

Перипетії ткацького бізнесу описує Хамула у своїй книзі “Глиняни – місто моїх килимів”. Історія ткацтва у Глинянах – давня, але найцікавіше почалось 1885 року, коли отець Филимон Решетилович найняв учителя, зібрав кількох ткачів та створив “Товариство ткацьке”. Початково виготовляли полотна, скатертини, вовняні хустки, але не витримали конкуренції із дешевшими, хоч менш якісними, виробами лодзької мануфактури. 

Почувши, що у Вікні біля Скалата на мануфактурі місцевого дідича Федоровича виготовляють килими, провели цілу спецоперацію та послали свого “шпіона” на вивідини. Він мав працювати на мануфактурі Федоровича та вивчити увесь процес, аби потім запровадити в Глинянах. У Вікні глинянського розвідника викрили й відіслали назад. Але ткачі на чолі з Решетиловичем не опустили рук, зібрали докупи всі гроші, скільки хто міг дати, та купили на Крайовій виставці килим, розібрали його по нитці, вивчили техніку та почали виробництво. На жаль, ця ідея також не виправдала себе через трудомісткість процесу, а відповідно – високу вартість виробів і відсутність ринку, який був би готовий їх купувати. 

А потім почалася Перша світова, і ткацьке підприємство геть занепало аж до моменту, коли його купив Хамула і взявся відбудовувати вже в нових умовах. Михайло Хамула – дуже незвичайна людина. У першій частині своєї книги він описав дитинство та всі життєві хитросплетіння. Про нього хочеться розповідати, бо він авантюрний, освічений, із мисленням, яке випереджає час. 

2.jpg
Фото: Уляна Явна

З’явився на світ у родині заможних селян у Борткові (тепер Львівська область), по смерті батьків успадкував землю та господарку, два роки вчився на учительських курсах, але зрозумів, що до викладання не надається і згодом вчився на адміністративного урядовця. Так отримав посаду в містечку Сендзішів (тепер Польща), але оскільки дружина та діти сумували за рідним краєм – повернулись у Глиняни, де працював секретарем у магістраті. 

Продав батьківський спадок, гроші вклав у глинянські банки, загалом мав добру зарплатню, брав активну участь у громадському житті міста, тоді ж познайомився із Решетиловичем і зацікавився процесом ткання килимів. Але, втікаючи з родиною від наступу російських військ під час Першої світової війни, опинився у повіті Ліськи (тепер Польща), втратив все та віднайшов у собі підприємницький талант. Коли витратив готівку на утримання сім’ї, зміг домовитись із їмостю Радошицькою про позичку та поїхати із цими грошима в Самбір. Там купував сіль і нафту та вигідно перепродував у місцевості, де замешкав, так зміг із родиною вижити в роки війни. Потім повернувся у Глиняни, купив фабрику, і його підприємницький хист успішно розвивався аж до приходу радянської влади. Відтак почався довгий шлях втечі на захід, допоки не опинився у США. 

На початку 1920-х років справи на фабриці ще не налагодились, але Хамула шукав різні варіанти збуту готових виробів. Наприклад, зрозумів, що продавати гуртом не дуже вигідно й розвозив невеликими партіями по магазинах в містах. Глинянські килими через свою естетичну привабливість стали окрасою вітрин крамниць, були перед очима прохожих, і так попит на них потроху зростав. На фабриці працювало 500 килимарських робітниць, був навіть торговельний відділ із 12 працівників. Аби ширше рекламувати свої вироби, фабрика брала участь у виставках в Празі, Познані, Відні, Парижі та Мілані. А якісну вовну для килимів Хамула закуповував в Австралії та Аргентині. 

Ескізи килимів для килимарні створювали знані митці – Петро Холодний, Олена Кульчицька, Дмитро Бутович, Василь Дядинюк, Северин Борачок та інші. 

Особливо цікавими є рекламні оголошення підприємства в українській міжвоєнній пресі. Газета “Діло” (від 15 квітня 1928 року):

IMG_0485.jpeg
Оголошення з газети "Діло"

“Прикраса хати, яка відіграє важну ролю в житті кожного англійця, в нас сходить на дуже далекий плян. Безперечно, що причиною цього є і наші економічні обставини, які не дають спромоги уладити собі хат так, як ми бажалиб. Та все ж і в наших відносинах можна дешевим способом прийти до милого і любого помешкання. Голі стіни, які в літі віють пусткою, а в зимі проймають холодом, треба чимось заповнити, що дало би вражіння захисности і тепла; – а з другої сторони треба звертати увагу, щоб це заповнення стін було рівночасно приємним для ока, елєгантним і не дорогим. Це можна зробити в той спосіб: замовити негайно Килими з фабрики Михайла Хамули – склад: Львів, Трибунальська Площа, 1, а певно і найбільш непривітне помешкання зміниться до непізнання”. 

А зразок оголошення, вміщеного у книзі “Глиняни – місто моїх килимів”,  тішить привабливими пропозиціями для покупців:

“Кожен це знає, що наші килими є найкращі та найлучші, а це тому що:

Наші килими є ручно ткані на лляній основі правдивою овечою вовною, (котра є хемічно фарбована спеціялістами), тому є довготривалі.
Наші килими є ткані після зразків визначних мистців, як Бутович, Дядинюк, Холодний, Левицький і др., тому мають високу мистецьку вартість. 
Наші килими є після викінчення каляндровані (дезинфіковані), тому не можна їх порівнувати із тандетою із незнаних фабрик.
Наші килими це найкраща льоката капіталу, – бо ніколи не тратять на вартости, а одночасно є мистецькою прикрасою хати.”

Я лише можу додати із майбутнього (бо ж пишу цей текст майже сто років по тому), що проголошені пункти – цілком правдиві. Килими із фабрики Хамули – все ще гарні, якісні й цінні.